Грайливими метеликами промайнуло барвисте спекотне літо, сповнене Божих милостей та рясних благословінь. Упродовж цього часу Господь давав гарну можливість для мене та моїх друзів-християн організовувати денне дитяче християнське дозвілля, де ми розповідали дітям про Бога, про його любов до нас, людей.
Якось мені довелося, замість подруги, яка поїхала на море підліковуватися, виконувати обов’язки координатора. Команда наставників була дуже хороша, тому працювати з дітьми було легко. Але одного дня післяобідньої пори над територією, де ми проводили дитяче дозвілля, несподівано почали збиратися темні хмари. Вони затягнули все небо, погрожуючи пролитися рясним дощем. Приміщення, куди б могли заховатися близько ста дітей, у нас не було, лише намет.
Я дуже хвилювалася, адже це було чуже для мене село, куди я приїхала вперше. Я не знала, хто з діток де живе, чи безпечно їх відпускати додому, чи не застане їх дощ в дорозі. Ми з наставниками почали метушитися: збирати інвентар, апаратуру. Наказували дітям швидко ховатися у намет. І тут, у цій незрозумілій метушні, через майданчик ідуть три маленькі дівчинки й розмовляють між собою:
– Буде дощ? – запитує одна з дівчаток.
– Не буде, – відповідає їй інша. – Просто треба помолитися Бозі.
І дівчатка посеред спортивного майданчика стають на колінця. А та, яка казала, що треба молитися, складає ручки до неба і говорить:
– Боже, ти бачиш, що нам не тре дощу, будь ласка.
Дівчатка встали і пішли далі. Раптом невідомо звідки здійнявся рвучкий вітер і відігнав темні хмари вбік. Через декілька хвилин у тому місці почав падати дощ. А над нами світило сонце, і ми могли продовжувати роботу з дітьми.
Тож чи не величний і всемогутній наш Бог? Слава Йому!
Для мене це був чудовий практичний урок-пояснення євангельської істини «.будьте, як діти» (Мт. 18:3). Я побачила на власні очі, наскільки це дієво і реально. Як добре, що у людей є такий Бог, до якого можна прийти в дитячій простоті.
Оксана ГУДЗЬ. с. Огризківці Лановецького району.
За матеріалами видання “Наш День”
