Гробки або проводи: в чому суть?

Традиційно кілька разів на рік у християн прийнято шанувати своїх покійних предків. Одним з таких періодів є Фомин тиждень. Починається він з наступного дня після Пасхальної неділі і закінчується в суботу. Важливо пам’ятати, що під час пасхального тижня померлих не поминають, так як вся світла седмиця символізує радість для віруючих від Воскресіння Спасителя Ісуса Христа.

Варто також відзначити, що в народі широко поширені й інші її назви, як наприклад, гробки, проводи, Батьківський, Червоний або Радоницький тижні. Звична назва “проводи” для жителів України і деяких регіонів Росії є не випадковою: вона, власне, підкреслює основний зміст цього періоду. Вважалося, напередодні Великодня Господь відкриває ворота раю і пекла, дозволяючи, тим самим, душам померлих відвідати свої будинки, щоб відзначити свято Пасхи. Живим же після цього покладається допомогти душам повернутися назад.

Саме вівторок Фоминого тижня, згідно з церковними канонами, для всіх православних залишається головним загальним поминальним днем, так як саме в цей день у всіх храмах служиться Божественна заупокійна літургія. У народі, в залежності від місцевості, це може бути і самостійно встановлений день: як правило, відбувається це, якщо в селищі або місті є більше одного кладовища, щоб люди могли пом’янути всіх своїх покійних родичів. Тому відслужити панахиди біля могили можна і в інші дні.

Напередодні поминальних днів необхідно привести могили в порядок, прибрати сміття, пофарбувати огорожі, за бажанням висадити квіти і дерева. Головним же в поминальний день є відвідування храму, де необхідно згадати своїх покійних родичів під час великої панахиди, після цього священика можна запросити і на кладовище. Поминальну трапезу, згідно з церковними правилами, необхідно влаштовувати вдома в невеликому колі рідних і близьких.

Цікаво, але широко поширене зараз правило трапезувати на кладовищі має суто язичницьке коріння, як власне і залишати на могилках паски і крашанки. Пов’язано це з великим культом вшанування предків у древніх слов’ян, адже мертві, за віруваннями, перебували в підземному світі і могли впливати на врожай і родючість землі. У слов’янському календарі поминальний тиждень називалася радоницьким і починався на Червону гірку, яка в нашому літочисленні збігається з Фоминою неділею.

Символізував свято повний прихід весни. Місцем дій на святі Червоної гірки було красиве високе місце, де раніше всього сходив сніг і звідки добре проглядався схід сонця. На торжестві було прийнято веселитися, читати заклинання весни, а на зорі зустрічати сонце і водити хороводи. У той час, як на околицях проходили гучні і веселі гуляння, а з понеділка на кладовищах – «радість» предків. На Радоницю після полудня вся сім’я йшла на кладовище, де по могилі було прийнято катати фарбовані яйця, поливати їх пивом. Могили накривали рушниками, на які покладали різні страви. А щоб задобрити духів померлих предків і захиститися від них, господар одне фарбоване яйце закопував в землю біля могилки. Після цього вся родина сідала навколо могили, всі випивали вина, пива і вживали принесену з собою їжу. На деяких могилах влаштовували навіть ігрища, вірячи, що душі померлих радіють, спостерігаючи за цими дійствами. Повернувшись з кладовища, люди старшого віку, залишалися вдома, а молоді йшли водити хороводи, грати у веселі ігри і співати пісні.

З приходом християнства церква почала жорстоку боротьбу з язичницькими обрядами. Однак, боротьба не увінчалася успіхом і язичницькі обряди хоч і зазнали деяких змін і наповнилися новим змістом, але міцно устоялися в християнській культурі і до цього дня.

Автор: Ірина Кириченко, астролог

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram