Холодна врода

Її ім’я звучало трохи дивно для маленького провінційного містечка: Анатолія. Місцеві дітлахи не заморочувалися і кликали дівчину Толькою.

Толька мала неймовірну вроду. І, мабуть, розуміла це ще з колиски. Бо була шаленою вередункою. Такою й залишилася.

Однокласники нікого, крім Тольки, не бачили. Окрім вроди, вони ще захоплювалися її оповідками про батька. Щоправда, Толька свого батька не знала. Мама розповідала, що він був військовим льотчиком. І одного разу не повернувся з бойового завдання. Все решта – таємниця.

Місцеве жіноцтво називало Тольчині оповідки вигадками її матері. Хоча… Вона приїхала в містечко, коли відкрили новий завод. Працювала інженером-технологом. Малій ішов п’ятий рік. Про минуле «технологині», так поза очі нарекли молоду жінку, ніхто нічого не відав. Тольчина матір також була красунею, за що потрапила в немилість містечкових «афродіт».

Однокласники завмирали, коли Толька вчергове розповідала про батька. І майже кожен із хлопців бачив себе у майбутньому льотчиком. Навіть безпросвітній трійочник Максим подумки лапав зорі за штурвалом літака.

Коли однокласники стали старшими, зрозуміли: прихильності від Тольки дочекатися годі. Почали залицятися до інших дівчат, потай бігати на побачення. А Толька гонорово несла вуличками і шкільними коридорами свою вроду. Мовляв, не цікавлять мене містечкові хлопчиська.

І лише в останній рік навчання звернула увагу на Олексія. Ніхто не міг втямити, що перебірлива красуня знайшла у тихому, непримітному хлопцеві.

Чи кохала його Толька? Хто зна. Пізніше у містечку пліткуватимуть, що вона занапастила Олексієві життя.

Після закінчення школи Толька вступила в інститут, у якому колись навчалась її матір. Олексій у місцевому училищі здобував професію будівельника. У звичайній сім’ї, крім нього, підростало двоє менших дітей. Вчити найстаршого не було змоги.

В інституті біля Тольки увивалось багато хлопців. І деякі викладачі стріляли очима на вродливу студентку. Не поспішала відповідати взаємністю. Була переконана, що вартує чогось такого…

Подруг у містечку в Тольки не було. Коли приїжджала додому, розповідала Олексієві про своїх залицяльників. Він слухав і не ображався. Не вмів, не міг… Боявся, що одного разу Толька його не покличе. Вона, неначе, замкнула його у своєму світі, а ключа чи то викинула, чи загубила. Робила йому боляче своїми розповідями. Чи розуміла це?

Підстаркуватий викладач математики з квартирою у центрі міста кликав Тольку заміж. Погодилась. Майже одразу після одруження виявилось, що обранець зануда, скупий і ревнивий. Заміжжя тривало недовго і завершилося тим, що вона позбулась дитини.

Потім завагітніла від спорстмена Льоньки. Тоді вдруге позбавилась від дитини. Бо в Льоньки була сім’я.

Тепер Тольчиними кавалерами були чоловіки-метелики з нахабними очима і повними гаманцями. Вони швидко з’являлися і швидко зникали.

Олексія не згадувала. Поки був у армії, не написала жодного листа. Та й адреси не знала. І додому приїжджала рідко.

Після інституту залишилася у великому місті. Влаштовувалася на роботу і невдовзі залишала. Набридало.

– Ти б заміж, дівонько, вийшла, – настановляла тітка Тося, в якої Толька квартирувала. – Гарна ж яка…

У відповідь лише махнула рукою.

Із Владиславом познайомилася на вечірці. Патлатий молодий чоловік у пожмаканій сорочці був художником. І сином заможних батьків. Вони утримували невизнаного генія, який, замість мольберта, заглядав у пляшку. Владислав мав окрему квартиру, і це Тольку влаштовувало.

Він обіцяв писати її портрети. Називав музою. І казав, що незабаром виставлятиме свої картини у галереях. Але ніяк не міг взятися до роботи. Спав до обіду. Потім ішов на «стрілку» з друзями. Повертався увечері напідпитку і з пляшкою. Запрошував до чарки й Тольку. Не відмовлялася. Згодом і сама почала частувати коханого Владика оковитою.

Захмелілим голосом Толька запитувала, коли нарешті побачить свій портрет.

– Твоя врода холодна, – мовив невизнаний геній. – Ми, художники, відчуваємо…

– Холодна, кажеш, – огризнулася Толька. – А інші так не думали…

За «інших» «геній» поставив музі синця під око і пішов спати.

…Толька з Владиславом прокапарали разом майже п’ять років. Додому навіть лоба не показувала. Коли Владика добряче потовкла п’яна компанія, батьки наказали безпутньому синові повернутися додому, а Тольку вигнали. Тоді й поїхала до матері.

– Ти хворіла? – було перше запитання, щойно переступила поріг.

– Ага. Коханням і чаркою.

– Ти п’єш? – не могла повірити матір.

За вечерею розповіла про Олексія. Він часто приходить, запитуває про Тольку. Дещо допомагає. Не одружився.

Вони зустрілися в магазині. Запросила колишнього однокласника в гості.

– А?.. – переминався з ноги на ногу Олексій.

– Чоловіка нема.

– Ти хворіла? – запитав.

– Прийдеш, розкажу.

Як колись, Толька розповідала Олексієві про свої «подвиги». Слухав мовчки. Не осуджував. Боявся лише, що вона знову надовго зникне…

Толька пробула вдома кілька місяців. Набрала «товарного вигляду» й вирішила повернутися до великого міста. Матір вмовляла не їхати, знайти тут роботу. Олексій сумно мовчав. Одного ранку Толька поїхала…

Вона пригадувала телефони колишніх впливових залицяльників, аби допомогли влаштуватися на роботу. Але її «забули». Зате у квартирі застала Владислава.

– О, муза повернулася! – вигукнув і потягнувся до чвертки.

Невдовзі Владиславові батьки Тольку вигнали вдруге. Перебралася до іншого невизнаного генія пензля, який нерідко «зависав» у їхній компанії.

Потім було тяжке aлкoгoльне отруєння, лікарня і повернення додому.

– Візьмися за розум, – просила матір. – Уже тридцятка минула. В інших сім’ї, діти…

– Навіщо ж ти мені дала холодну вроду?

– Що?

– Нічого! Моя краса нічого не варта. Холодна вона. Так сказав один… Неважливо, хто.

Повернення блудної Тольки стало щастям для Олексія. Він приходив, вислуховував її. І боявся втратити…

А якось у двері постукали Олексієві батьки. Просили Тольку залишити сина в спокої, не псувати життя. Ось молодші діти вже одружилися, а він холостякує.

– Хіба я його тримаю? – відповіла.

– Ти ж знову кудись повієшся. А він буде чекати. Дурень! Ти ж ніколи… Яка з тебе дружина? Де та твоя краса вже? Розчесалася хоча б, а то розчіпчена, як вiдьмa.

Толька пригладила рукою довге розкуйовджене волосся, відкрила двері й очима вказала на поріг. Олексієві батьки пішли. А на кухні тихо плакала матір.

Толька розповіла Олексієві про візит його батьків і наказала «вимітатися». Він пішов. Хоча знав, що повернеться.

Через кілька днів, коли матір ще спала, Толька вислизнула з теплої квартири в обійми холодного світу…

…Згодом матері не стало.

– Доконала Толька бідолаху, – перешіптувалися сусіди. – Хто знав, що така гарна дівчина так спаскудиться. Правду кажуть, не родися вродливою. Ще й Олексія причарувала. Так і зостався старим парубком. Сороківку розміняв.

Після пoхoрoну Толька віддала материні ключі від квартири Олексієві. На всяк випадок. І вранці знову кудись повіялася…

Довго не давалася чути. Олексій приходив вечорами до порожньої квартири. Сідав біля вікна і чекав… Інколи подумки розмовляв з фотокарткою красуні із зухвалим поглядом. Прислухався до кроків на сходах. Вірив: Толька повернеться. І, може, цього разу назавжди…

Ольга ЧОРНА

Читайте також: Мати стала зайвою

За матеріалами видання Наш День”