Хрестини дитини за українськими звичаями: традиції та обряди

Хрестини в Україні здавна були справжнім народним традиційним святом. Звичай влаштовувати обід у зв’язку з народженням дитини зберігся й донині. Але, на жаль, традиційна суть і змістовна основа в ньому втрачена: традиційний культ Матері й Дитини поступився місцем культу вишуканих страв і спиртних напоїв, хизуванню, хто і що подарував новонародженому.

Нині хрестини – це безперервне виголошення тостів, які, по суті, спонукають до споювання гостей, а звідси й недалеко до різних дурних вчинків, які аж ніяк не сприяють спокою новонародженого. То ж чи не пора замість п’яних «застіль» відродити на Україні традиційні народні свята та обряди, пов’язані з обідом на честь новонародженого?

Для тих, хто не знає чи забув український традиційний обряд на честь новонародженого і бажає його відродити у себе вдома, в сім’ї, нагадаємо основну суть цього чудового народного родинного свята.

Хрещенню дитини в церкві передували певні церемоніальні дії, пов’язані з символічним прилученням новонародженого до «родинного вогнища», «отчого дому». Найчастіше це був обряд з кожухом, який повитуха в присутності кумів розстилала вовною догори на підлозі або на столі, посеред хати під сволоком, і клала на нього спеленану дитину, висловлюючи водночас їй різні доброзичливі побажання: «щоб був багатий, як кожух лахматий», «щоб добре росло і щасливе було». Куми кидали на кожух дрібні монети. Могло бути й так, що всі троє брали кожух за краї і тричі піднімали новонародженого вгору, супроводжуючи це доброзичливими примовками.

Нагадаємо, що кожух у східнослов’янських звичаях символізує родючість і багатство; стіл чи підлога («долівка») в хаті — прагнення передати дитині любов та прив’язаність до сім’ї, «отчого дому». На цьому передхрестильний обряд закінчувався, і куми, нерідко разом з повивальною бабкою, йшли до священика.

Після повернення з церкви, батьки похрещеної дитини влаштовували свято на честь хрестин. Традиційно обід на честь новонародженого відбувався після його хрестин, у найближчу неділю чи свято. Готувалися дуже старанно. Кількість гостей та їх склад визначалися бажанням та можливостями батьків новонародженого. У всякому разі присутність «повивальної бабки», і особливо кумів, була обов’язковою. Йти на обід з порожніми руками не годиться. Звичай зобов’язував жінок приносити на нього щось із найбільш поширених страв української кухні — найчастіше вареники, пироги, пампушки, завиванці та інші вироби з тіста, а також муку, прийшли на хрестини

Чоловіки йшли у гості переважно з хлібом. Віддаючи породіллі принесене, примовляли: «Як вареник повний, щоб і породілля повна була», «щоб усі мрії і надії справджувалися». Принесена їжа символізувала побажання достатку сім’ї, щедрого припливу грудного молока для дитини й швидкого зростання немовляті. На обід подавали вручене гостями, а також «все, що є в хаті». Переважно це були українські національні страви: борщ, каша, пироги, вареники, млинці, яєчня, риба, гриби, холодець, голубці, пампушки, каша, узвар, кисіль тощо. Вживання спиртних напоїв (горілки або вина) — мінімальне, «для настрою», бо ніякого символічного навантаження воно не несе.

Поруч знаходилася тарілка, куди присутні клали дрібні гроші в подарунок новонародженому («на візочок», «на коня», «на штанці», «на мило» і т. д.), а на стіл — принесена «крижма» (полотно або іншу тканину в дарунок немовляті) чи хустинки. Оскільки хрещений батько завжди намагається якнайщедріше обдарувати новонародженого, то й одержує право розбити горщик з кашею. Горщик розлітався, каша ж повинна була залишитися цілою як прикмета сімейної злагоди, достатку й благополуччя.

Баба -повитуха. Щедро насичений символікою обряд з квітами, які приносила на хрестини баба-повитуха (нині це робить кума) в решеті, поклавши в нього невеличкі букетики, зібрані по стеблинці з живих або сухих, якщо взимку, квітів і трав (волошок, м’яти, рути, барвінку, ромашки, чорнобривців та ін.).

У цей букет входили також гілочка калини і колосок вівса, жита чи пшениці. Не випадково в одній з українських народних пісень співають: «їхала баба з торгу, везла квіток торбу, то з рожі, то з калини — до Ганки на хрестини».

Квіти і хліб продовжували виконувати функцію благородного символу й по закінченні хрестин. Тому їх обов’язково брали з собою додому і використовували з різною метою. Так, квітки клали в купіль для дівчаток, «щоб любили й хлопці женихались», «щоб скоріше заміж вийшла». Обрядовий букетик знадоблявся також і тоді, коли діти хворіли, оскільки до його складу входили лікувальні трави, квіти, плоди. Обрядовими калачами частували дітей.

Як бачимо, обряд обіду (хрестин) має високогуманне призначення — духовно настроїти людей, у першу чергу батьків, віддавати серце дітям. Тому він так щедро насичений народними символами плодючості, добросердя, звеличуванням та обдаровуванням новонародженого, вживанням примовок, різних доброзичливих побажань дитині. Хлопчикові бажали, «щоб діждать женить і внуків бавити», «щоб на конях умів їздити й хліборобив», «щоб добрим майстром був», дівчинці — «щоб жила, не хворіла, щоб працювать уміла, гордою була», «щоб не засиділась у дівках» та ін.

А ще згаданий обряд культивує коректні, взаємно прихильні стосунки між людьми. В цьому відношенні досить красномовним є такий цікавий штрих, як подача гостям узвару чи киселю з метою тактовного натяку, що обід уже завершений і гостям пора розходитися по домах. То й не випадково про ритуальний узвар та кисіль тут жартома кажуть: «виганяйло», «лепеха, що з-за столу випиха». Це стимулювало добрий настрій і почуття вдячності господарям за радість людського спілкування.

Тому й під час споживання узвару не вщухали добрі побажання, жарти, сміх як символ здоров’я і радості дитини. Наприклад, при роздаванні кожному гостю узвару з наявними в ньому фруктами (грушами, яблуками) хтось з дотепників кидав жарт-побажання типу: «Та беріть за хвостики, щоб родили хлопчики» тощо.

ВИБІР КУМІВ

Кумівство належить до чудових знахідок народного дитинознавства. Його педагогічне значення важко переоцінити. Завдяки кумівству дитина, крім рідних батька й матері, має ще, так-би мовити, батьків-дублерів, які добровільно здійснюють педагогічне шефство над дитиною від її народження аж до зрілості. Виникнення й становлення кумівства припадає на дохристиянський період і має суто світський характер.

Як правило, в куми запрошує батько новонародженого. Віддаючи хліб із сіллю вибраним особам, він просить їх бути кумом чи кумою. Таке запрошення є почесним. Тому й відмовлятися від кумівства не можна. Після запрошення в куми між рідними й почесними батьками встановлюються дружні взаємини. З активною участю кумів відбувалося наречення дитини, посвята в повноліття і навіть весілля вихованців, які називають вибраного батька нанашком, а вибрану маму нанашкою (очевидно, від слова наш, тобто свій, такий, як свій, рідний).

Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставилися до хрещених батьків, слухали їхні поради, з вдячністю сприймали зауваження, так само ретельно виконували їхні вказівки, як і рідних батька й матері

Кількість кумів може бути різною: від одної до двох- трьох пар. На Поділлі кількість їх досягала п’яти пар і більше. А на значній частині Правобережної України в кінці XIX — на початку XX ст. був поширений звичай навіть колективного кумівства, нерідко з певною градацією: особи, які входили в першу пару кумів, називалися старшими (або першими), всі інші — молодшими кумами (до речі, в метричній книзі церква фіксувала тільки старших кумів).

ОБРЯД ПОСТРИГУ

Деякі вчені вважають, що обряд першого постригу був започаткований ще в ХІІ – ХІІ ст., коли пострижини проводилися тільки для княжих синів. Стригли княжичів у три – чотири роки, і довірявся цей процес виключно єпископу. Після цього хлопчика садили на коня, везли до церкви, де проводили врочисте богослужіння. Трохи згодом пострижини почали робити для всіх дітей.

Сьогодні здебільшого такі специфічні деталі мають місце зрідка. В основному дитині символічно зістригають пасмочко волосся або вистригають хрестик, часто вистригається трохи волосся з чотирьох боків; спереду, ззаду та з обох боків над вушками, що має оберегти дитину від злих сил з усіх боків. І відбувається це не обов’язково на річницю, а й у 3, 5 чи 7 років.

Читайте також: Хресні батьки і все про них (відео)

Джерело.