Настунине сватання

Щаслива Настуня заклопотано дріботіла по кімнаті, у якій лежали позв’язувані у клуночки речі та провітрений від нафталіну одяг. У голові крутилася мелодія із якоїсь пісеньки, яку вчора почула по «колгоспнику», а на устах блукала хитренька усмішка. І це тільки подумати, як вона прославилася на все село: після сімдесяти її ще покликали заміж! Аж тепер вкуситься за язик та довготелеса Рузька, у якої Настуня жила після повернення із Сибіру.

Ще поки була жива Каська – Рузина мама – у хаті було спокійно. Каська вміла гасити вогонь суперечок не тільки словами, але і поглядом. А Рузька на матір зовсім не придалася. Вона – викапаний Йосип: така ж висока і навіть так похитується ходячи, як він. Дівкою мала одного кавалера, який задивлявся більше на маєтки, аніж на Рузю, але спритна Надька скоро відбила його та женила на собі. Тепер живуть собі на другому кінці села, а Рузя із Настунею поділили хату на дві половини і так терпіли одна одну.

А позавчора до Настуні приходив свататися Стефань. То нічого, що він молодший від неї на сім років, але живе у хаті сам і ще ходить вночі сторожувати колгоспну худобу. То свіжа копійка і якесь зерно все ж є. А тут із Рузькою мусила трохи мучитися, бо не дуже любила робити коло землі, але садила і кавальчик бараболі , і якісь грядки.

Рузька не дуже ділилася, а їсти треба мати щодня з чогось зварити. Хоч якусь копійчину до невеличкої пенсії Настуня заробляла сама – у Сибірі навчилася шити на машинці, а в селі треба було комусь пошити чи сукенку, чи якусь камізельку. Тому жінки часто приносили роботу Настуні, тай віддячували хто грошима, а хто – молоком чи сиром, яйцями та маслом. Бо своїх курей Настуня не тримала – господарка не для неї.

Молодою дуже любила танці. Часто її, ще молоду дружину, привозив Іван на танці із Вікторівки до села. Сам сідав у куточку, а вона перетанцювала майже зі всіма сільськими парубками. Коли поверталася до нього, то чоловік не раз вже дрімав під звуки музики.

Та й тепер із вискоком бігала на весілля, аби лише хто запросив. Ноги самі починали дріботіти, тільки-но зазвучали перші звуки музики і Настуня із цікавістю обдивлялася на гостей, прицілюючись із ким можна піти до танцю.

Стефань танцювати не вміє. Хоч і живе він на другому кінці села, але Настуня не раз бачила його з подвір’я своєї родички, до якої заходила інколи у неділю з церкви. Та і те, що Стефань вибрав Настуню – дяка її. То Ганя нарадила йому оженитися, коли побачила, що той після смeрті жінки не може сам дати ради ні собі, ні невеличкій господарці.

А ще трохи прихвалила Настуню, що та має на книжці пенсію, декілька канацких хустинів, та й живу копійчину заробляє на машинці. А зранку ще може зварити якусь миску зупи, щоби після роботи теплої з’їв.

На свої літа Настуня виглядала жвавою та доглянутою. Взуття носила тільки на високих обцасах. Ще дівкою сказав їй Микола, що високі обцаси роблять її подібною до молодої вишеньки, яку так і хочеться зірвати. І хоч женився Микола на Вірці, яка мала на два морги поля більше за Настуню, але його слова запали назав­жди їй у серце, як і любов до високого взуття.

Чорні шкіряні чоботи і бронзові мешти Настуня поставила збоку біля клуночка із сукенками, які любила приміряти перед люстерком на свята та щонеділі. Деякі сукенки мусила доштуковувати, бо вже стали завузькими, але вона дуже любила їх.

Тепер, коли є нагода відчути себе господинею у новій хаті, Настуня знов прикупить собі трохи одягу, нехай лише добереться до Стефаньових грошей – знайде на що їх потратити.

А що – комусь пощастило бути щасливим замолоду, а їй доля усміхнулася на поважні літа. Бо молодою за Іваном недовго життя її тішило.

Із Вікторівки москалі вивозили всіх, коли вони прожили разом лише п’ять років. Велика господарка, яка перейшла їм від батьків, зразу ж зробила куркулями їхню сім’ю для нової влади, а ті вивезли разом із ними ще вісім господарів.

Тай вивозили так поспішно, що ввечері попередили всіх бути готовими їхати до поїздів, а вдосвіта під’їхала машина і дві пари коней і криками підганяли скоріше виходити. Брали із собою лише найнеобхідніше, а за господарку казали, що подбає колгосп. Подбав, що залишилося лише три хати серед поля, а від їхньої лише камінь на тому місці, де був в’їзд у ворота. У пам’яті оживає ще й досі той лемент, коли прощалися із подвір’ям.

Декілька разів приходила туди, де колись було її обійстя, подивилася на пшеницю, яка зеленіла на його місці, втирала сльози, які набігали на очі, тай поверталася до Касьчиної хати.

Незмінною залишилася тільки долина, де дотепер пастухи із села пасуть худобу.

У зимному Сибіру щастя не зазнала. Там залишила могили батьків, єдиного сина та Іванову.

Повернулася із Сибіру із невісткою та внуком на руках. Молоду Галю посватав хлопець із сусідньої вулиці, а Настуня так і залишилася у чоловікової родички, яка жила з дочкою на краю села.

За вікном заскрипів віз. Відчинилися двері і до кімнати зайшов Стефань. Сказав звичне «Слава Йсусу Христу», оглянув Настунині пожитки, взяв два клунки у руки і попросив її йти до воза. Настуня оглянула хату, почекала поки він повиносить все на віз і зачинила за собою двері. Рузька провела її поглядом через фіранку. Але Настуня гордо подивилася у бік вікна і навіть не кивнула головою.

Нова господарка вразила Настуню. Великі напівпорожні кімнати та ванькир нагадали її хату у Вікторівці. Але різке кудкудакання під столом скоро вивело із роздумів. Придивившись, побачила накриту решетом квочку. У ній аж щось перевернулося: «Що вона ще й повинна доглядати тут дріб?» – Та ніколи того не буде. Нехай тільки Стефань піде на ферму, – вона знає, що зробити, щоб не вилізло жодне курча із насиджених яєць.

Настуня вправно порозкладала одяг у напівпорожній шафі і, відчувши голод, підійшла до кухні у ванькирчику. Проти її каструль Стефаньові виглядали такими, ніби їх щойно витягнули із юхта з сажею. Вона гидливо подивилася на них, зняла ганчіркою у старе відро і винесла його до стодоли. Потім витягнула із свого клуночка чистий посуд та, милуючись ним, поставила на плиту, розпалила у грубці дрова.

Зайшов Стефань із відром виполосканої бараболі. Настуня вправно почистила її, поставила варитися на розігріту від вогню плиту, біля якої присів Стефань, побачила троє яєць у мисці – всмажила їх і вечеря наповнила апетитним ароматом хату.

Марія ГУМЕНЮК

За матеріалами видання Наш День

Читайте також: Хата розбрату