АННА — МОЯ БЛИЗЬКА ЗНАЙОМА.
У П’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ВОНА ТВЕРДО ВИРІШИЛА НЕ СТВОРЮВАТИ СІМ’Ї. КІЛЬКА ПОДРУЖОК СМІЯЛИСЯ З ЇЇ НАМІРІВ, ОБІЦЯЛИ, ЩО ВОНА ВИСКОЧИТЬ ЗАМІЖ ТІЛЬКИ-НО УСЕРЙОЗ ЗАКОХАЄТЬСЯ, ТА ДІВЧИНА СТОЯЛА НА СВОЄМУ.
Свій дім вона вважала справжнім пeклoм: вічно п’яний батько, завжди змучена мама, четверо менших братів і сестер. Анна ненавиділа повертатися додому — вона почувалася там нікому не потрібною, крім того, на неї звалювалася купа домашньої роботи. Анна видихнула лише тоді, коли пішла навчатися в училище після дев’ятого класу. Відтоді поверталася до рідної оселі тільки на канікули.
Вона знала, що може покладатися лише на себе. Можна сказати, усі шанси на краще життя вигризала зубами. Нині Анні майже сорок. У неї високооплачувана робота й придбана за зароблені гроші однокімнатна квартира. Сім’ї у Анни немає. Кожні стосунки з чоловіками вона обриває тоді, коли ті рано чи пізно кличуть її до вінця. Каже, що не хоче повторювати долі своєї затурканої мами і сестри. Остання вийшла заміж за ледацюгу й щораз випрошує в Анни якусь копійку — дітям на харчі, одяг чи канцтовари.
З одного боку, я Анну розумію.
Можливість реалізуватися для неї дуже важлива. Але ж хтозна, чи за кілька років вона не пошкодує про те, що залишилася сама в чотирьох стінах? Мені здається, найбільше щастя кожної жінки — то материнство. А Анна категорично не хоче дітей. Відповідає мені, що їй набагато цікавіше жити для себе, подорожувати. Та й дискусії на «сімейні» теми її дуже ображають. Вона вважає, що кожен — сам творець своєї долі й не варто дотримуватися якихось суспільних стандартів. І, мовляв, для неї самотність — елемент щастя.
Як ви думаєте, чи варто і надалі переконувати Анну в протилежному?
ОЛЬГА м. Тернопіль.
Читайте також:Життєве. Дві жінки і один чоловік…
За матеріалами видання: “Вільне Життя”
