“Що дане Богом – не замінить ніхто” – запізніле каяття чоловіка

Пишу своє запізніле каяття. Можливо, моя сповідь зупинить когось від хибного кроку, не дасть помилитися так, як помилився я. На жаль, тепер я можу тільки розкаюватися, а втраченого назад уже не вернути.

Жили ми з братом разом з батьками, в усьому їм допомагали. Потім старший брат одружився додому, а я пішов у зяті. Дружину свою я дуже любив. Вона була доброю, вірною, до того ж – гарна господиня, її поважали сусіди, на роботі.

Мене у її сім’ї також поважали і любили. Словом, жили ми гарно, виховували двох синів. Працювали, не лінувалися і невдовзі змогли побудувати власний дім, купили машину.

Життя у мого брата не склалося. Він розлучився з дружиною. Ще кілька невісток приводив додому, але все не міг вгодити батькам.

А потім мама почала вговорювати і мене залишити сім’ю, бо не любила і моєї дружини. Щоразу при зустрічі нарікала, яка моя дружина недобра, що не поважає її, як свекруху. Не знаю, що зі мною сталося, почав шукати причин для скандалу в сім’ї.

Кожного разу, коли повертався від батьків, між мною і дружиною виникали сварки. Врешті, я залишив сім’ю і пішов жити до батьків.

Мати «підшукала» мені другу жінку, але й та втрималася аж… два роки.

Зараз моїх батьків уже немає серед живих. Я пробував ще «вити» сімейне гніздо, але від нього залишилося тільки обскубане пір’я. Залишився й без машини – чергова обраниця вмовила продати, а гроші розвіяла.

Залишився без рідної душі у хаті. Брат, всупереч батькам, повернувся до першої дружини і живе щасливо.

Моя ж перша любов, моя дружина, яка народила мені синів і яку я досі обожнюю, мене не пустила і на поріг. Для неї, порядної жінки, я зрадник і волоцюга. Діти мають свої сім`ї, до яких мене теж не приймають.

Шукав притулку через шлюбні оголошення в газетах. Знайшов таку сім`ю і таку дружину, що обібрали мене до нитки, і тепер я не маю навіть у що вдягнутися.

Отож, пишу для тих, хто залишає своїх дітей, свою сім`ю. Пам`ятайте: те, що вибрали в молодості, що дано було вам Богом, більше не замінить ніхто. Ви ж, батьки, якщо любите своїх дітей, не руйнуйте їхнього життя, їхнього щастя.

Нехай мене простить Бог і діти, яких я колись зрадив. Не пишу прізвища, бо у свої 60 років не хочу ще раз осоромити синів, дружину. Колись я це уже зробив…

Степан

Читайте також: Як тато маму «називає»? Чому батьки вчать дітей?

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram