Втекла в Італію від слів циганки

Стояла спекотна неділя. Щоб врятуватися від палючого сонця, Оксанка з подружками заховалася на лавочку під вербою. Розповідали смішні історії, жартували.

Як раптом на зупинку під’їхав рейсовий автобус і з нього вивалив цілий гурт циганок у рясних яскравих спідницях. Смагляві молоді жінки відразу розбрелися по сільських хатах, а стара, яка єдина була поміж ними, обпираючись на костур, пошкандибала прямісінько до Оксанки та її подруг. Дівчинка на все життя запам’ятала її страшний пронизливий погляд, що свердлив, здавалося, саму душу. Циганка схопила тремтячу ручку переляканої Оксанки, подивилася на долоньку і прошипіла крізь зуби:

– Ти помреш у тридцять років.

Циганка як прийшла, так і пішла. А Оксана сиділа приголомшена. Їй було тоді всього десять років. Батькам нічого не розповідала про цей неприємний випадок. Лише через багато років про те дивне циганське пророцтво зізналася чоловікові. Звичайно, здивувався, але лагідно погладив по голові, пригорнувши її до себе:

– Не переживай, не вір тим циганським вигадкам, – криво посміхнувся. Оксана у цю мить не бачила, як з його обличчя враз зникла посмішка і він задумано дивився у вікно.

З часом те пророкування призабулося, тим паче Оксана і не дуже переживала, бо тридцятиріччя було ще дуже далеко. Життя тішило і поганих сюрпризів не віщувало. Оксана мала доброго, турботливого чоловіка, народила близнюків. Працювала бухгалтером на заводі, де її поважали.

Одного дня чоловік прийшов з роботи якийсь знервований. Діти кинулися йому на шию, та він лише роздратувався. Оксану така поведінка здивувала, і вона краєм ока спостерігала за ним. Не переодягаючись, у білій сорочці та при краватці повечеряв, сухо подякував і став збирати речі у дорожню сумку.

– У відрядження? – мимохідь поцікавилась.

– Та ні. Я йду від тебе, – кидав речі, ховаючи очі.

Оксана як стояла з брудною тарілкою в руках, так і завмерла на місці. Не хотілося вірити у почуте. В очах затремтіли сльози, занило серце, а Ігор, не звертаючи уваги, й далі вигрібав із шафи свої сорочки, майки, штани. Оксана лише спромоглася видушити:

– Чому?

– Вибач… Не хотілося б казати… чи ображати… – Ігор плутався у словах. – Я не хочу стати вдівцем у тридцять.

– Нічого не розумію, – Оксана здивовано дивилася на чоловіка, здавалося, що кров нещадно шугає в голові.

– Я не збираюся вмирати, – її руки безпомічно тряслися.

– Ти не збираєшся, а циганка тобі це сказала. А я вірю циганам. Вони моєму батькові напророкували смерть. І він помер.

Оксана стояла приголомшена. Лише тепер вона згадала, як їй, десятирічній дівчинці, циганка передбачила смерть у тридцять літ. Враз просвердлив душу моторошний погляд старої циганки, яка зазирала в саме нутро. Від тих страшних чорних очей повіяло холодом.

Коли чоловік уже стояв у дверях і проводив останнім поглядом квартиру, Оксана запитала:

– А чому ти женився, якщо вірив, що я молодою помру?

– Мабуть, любив… – знизав плечима.

Чоловік пішов з дому – і життя рухнуло. Якби ж то була біда тільки у цьому. Тепер Оксана прислухалася до свого тіла, адже їй ішов тридцятий рік. Слова циганки згадувала щодня, не спала ночами, все уявляла, як вона помре. Чи її зіб’є машина, чи згорить від страшного раку? Тільки що заболить – відразу бігла у лікарню, обстежувалася, робила різні аналізи, але всі лікарі заспокоювали: вона молода квітуча жінка.

І однієї безсонної ночі Оксані раптом прийшла думка: треба… втекти від страшного пророцтва. А куди?

Подзвонила сестрі, яка гарувала в Італії, і попросила, щоб підшукала їй роботу. Зібралася швидко, всього за місяць.

І ось настала тяжка мить прощання. Плакала разом зі своїми дівчатками, які не хотіли відпускати маму у безвість. Хоч і обіцяла їм подарунки, телефони, комп’ютери, вони хапалися за її руки, чіплялися за спідницю.

– Не треба, не кидай! – навзрид голосили.

Оксанина мама, на яку лишала дітей, і собі не могла стриматися від ридань. І досі в Оксани перед очима жаліслива картина: з вікна буса, що віддаляється від хати, не зводить свого печального погляду з дітей, які невтішно махають їй на прощання…

Попервах Оксані велося невимовно важко. Важко було звикнути до роботи наймички, та найбільше гнітили думки про рідних. Із часом біль притупився, вона вже посміхалася, жартувала, надсилала додому подарунки. А через рік вийшла заміж за італійця Луїджі, з яким випадково познайомилася на ринку, де обоє купували продукти – вона для синьйори, він для старенької мами.

Відтоді минуло п’ятнадцять років. Оксана забрала донечок до себе в Італію, де в неї росте ще син. Дівчата вже дорослі, подумують про заміжжя. А Оксана тішиться: не збулося страшне пророцтво циганки, яке розлучило її з чоловіком і перевернуло життя з ніг на голову.

Юлія ШЕВЧУК

Читайте також:«Я – з Чорткова, чоловік – зі Збаража, а зустрілися ми в… Австралії!: розповідь української іммігрантки

За матеріалами видання: Вісник

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram