Вишнева троянда: якби ж молодість знала, а старість могла

Екватор літа. Спекотні дні змінюють дощовиті ночі. Якось уранці, насолоджуючись прохолодою і свіжістю, помічаю, що у квітнику розквітла вишнева троянда. І мимоволі лину спомином у сонячні дні одного давноминулого літа…

…Це було в мої студентські роки. Я тоді саме відпрацьовувала практику, а сестра готувалася до весілля. Напередодні забави я відпросилася і на крилах полетіла додому. Треба сказати, що на весілля сестра запросила і мого нареченого.

Для нас, молодих, весілля закінчилося дуже швидко. Усе вдалося якнайкраще. Треба було повертатися на практику. Їхало наше юне товариство до міста автобусом. Шість годин дороги ми продовжували веселитися. І до мене в гості напросився він — найбільш бажаний для мене гість на сестриному весіллі. Дала згоду, хоча сама себе не розуміла.

Ми увійшли до моєї кімнати. А там, на моїй тумбочці, у звичайній скляній вазі — вишнева троянда! Свіжа, ніби щойно зрізана. Це було для мене дуже приємною несподіванкою. І донині залишається таємницею те, звідки вона з’явилася.

Троянда тішила мене тиждень, а здогади й роздуми над тим, як вона опинилася в моїй кімнаті, не покидають донині.

Не судилося нам із милим крокувати в парі життєвою дорогою. Життя приносило обом різні випробування, але доля розпорядилася по-своєму. Я здогадуюся, що ця троянда, таємно від мене принесена в мою кімнату, — таємниця серця коханого…

Якби ж молодість знала, а старість могла… Шкода, що багато що й багато кого в житті ми починаємо цінувати лише тоді, коли втрачаємо. Коли вже пізно щось виправити, повернути.

Хай моя розповідь буде наукою для молодих.

Марія КОЗЯР,  м. Тернопіль

Читайте також:Кохай українською: вражайте своїх коханих незабутніми українськими словами

За матеріалами видання: “Вільне Життя”