Я сину життя зіпсувала сама: “Мамо, приймай своє нещастя! Щастя ти його сама розтоптала!”

“Читаю тут у вас всякі життєві історії і вирішила написати свою, дати, так би мовити, урок, чого не можна робити і чому не варто втручатися в життя дітей.

Я на пенсії кілька років. Онуків, по суті, у мене немає. Вірніше, є двоє, але я їх не бачила в очі, тому що дочка зі мною не спілкується вже рівно 23 роки. Причина? Мені не сподобався її тупуватий чоловік і я не хотіла, щоб вона за нього виходила заміж. Вона все одно вийшла, але на весілля я не пішла і сина не пустила.

З тих пір ми не спілкуємося, вона живе в іншому місті, спілкується з моєю подругою, вона ж її хресна мама, про мене тільки іноді запитує, але ніколи не виявила бажання відвідати.

Сказати чесно, за дочку я можу тільки порадіти, хоча ми і не спілкуємося. Їй зараз 43 роки.

Є син. Алкаш. Я розумію, що винна в цьому сама.

Читайте також: Що означає намер вашої квартири і як це впливає на життя в ній

Синові 40. Двічі був одружений офіційно. Тричі мені не подобалися невістки.

Наталя, перша невістка, звабила, як я вважала, жовторотика в 21. В інституті. Він був простий, наївний, довірливий. Вона старша на два роки, нахабна, сільська дівчина. Гуляли в компанії, випили, вона стала його першою жінкою, він слину розвісив і одружився. Весілля не було. Вони тихо зареєстрували шлюб і він привів її в мою квартиру як даність.

Я заперечила. Вони пішли жити на квартиру, потім їм дали гуртожиток і незабаром як молодій сім’ї дали малосімейку.

Мені б, дурці, підтримати їх або не заважати, але я заважала.

Скільки я з невістки крoві попила, скільки нерви попсувала, нехай Бог мене простить, але діти розлучилися і син повернувся жити додому.

Через три роки на новій роботі він познайомився зі скромною і симпатичною дівчиною Уляною.

Вона була господарська, господарська, турботлива, але дуже релігійна. Про релігійність я дізналася через рік після весілля, коли вона вирішила обвінчатися.

Я була проти. Я категорично була проти, так як сама все життя була партійною людиною, а тут якась черниця з’явилася у мого сина. Приклавши трохи зусиль і мізків я сина знову розлучила.

У 33 роки син знову жив удома, мав два розлучення, хорошу роботу, червоний диплом про вищу освіту.

Одного разу він сказав, що йде на другу вишку, на заочне відділення. Я була тільки рада.
На другому курсі син познайомив мене з дівчиною. Все добре, але Віка була сирота. Це не входило в мої плани.

Виходить, що все своє добро, а я пропрацювала багато років на керівній посаді на одному серйозному підприємстві і дещо заробила, я повинна була віддати цій сірій мишкі. Але, подумала, що нехай син з нею поживе, молодому організму без жінки складно обходитися.
Коли синові було 38 років я сказала, що йому пора подумати про створення міцної сім’ї і саме час знайти порядну і багату дівчину. Одна така у мене навіть на приміті є.

Через тиждень син прийшов жити додому.

На наступний день він звільнився з роботи, приніс пляшку горілки і пляшку вина, сказав, що починає нове життя … І почав.

Він став пити. Він п’є щодня. Він стоїть під магазинами з нашими місцевими алкашами. Він сам перетворився в алкаша.

Він просить грошей у перехожих, він вимагає гроші у мене, він незрозуміло де знаходить гроші на пляшку і щовечора він приходить п’яний.

Це моя вина і я це знаю. Син звинувачує мене в своєму житті щодня. І він має рацію.
Це я зі своїми амбіціями стала причиною його сьогодення.

Наталя, перша невістка, вийшла заміж. У неї відмінна сім’я, двоє дітей. Спільні знайомі сказали.

Уляна, друга невістка, теж заміжня. У неї дитинка, вона працює, співає в церковному хорі. Я іноді бачу її в нашому соборі, вона зі мною спілкується натягнуто. Я розумію її.

Віка, я до неї ходила, пробачення просила, умовляла відновити стосунки з моїм сином і піти жити до нас, не погодилась. Сказала, що в неї є чоловік і вона скоро виходить заміж.

А я на пенсії, замість того, щоб радіти онукам, читати їм казки і вчити з ними вірші, підстрибую від кожного стуку в двері. Два роки я чую одне і теж: “Мати, приймай своє нещастя! Щастя ти його сама розтоптала!”

Вечорами, коли син спить, я боюся включити телевізор, щоб не розбудити його, я плачу.

Чому? А тому, що нема чого батькам втручатися в життя дітей.

Знайшли вони свою половинку або четвертинку, нехай живуть і радіють. А наша справа батьківська допомогти добрим словом і ділом.

Шкода, що багато матерів, як і я, розуміють це з пристойним запізненням.”

Джерело.