Її очі відповіли: «Ні»

Містом бродили дощі. Неквапом ступали старою бруківкою. Сіре небо, наче мокре рядно, висіло над землею. І лише парасольки, які йшли, бігли, перестрибували калюжі, стояли перед світлофорами, створювали різнокольоровий хаос. Оксана не раз буде повертатися в цей сльотавий день – холодний і незатишний, схожий на її промоклі капці…

Оксанині аналізи виявилися поганими.

– Вам потрібно обстежитися в oнкoлoга, – сказали в поліклініці.

…Останнім часом самопочуття змусило хвилюватися. Вирішила на всяк випадок здати аналізи. І ось…

Їй недавно минуло лише сорок. Як тривожну новину сказати чоловікові, доньці, батькам? А, можливо, зачекати? До oнкoлoга піде трошки пізніше, після Славкового дня народження. Навіщо чоловікові псувати свято?

Дощ припустився нівроку. Оксану обганяли перехожі. Хтось штовхнув на пішоходному переході, обізвавши сонною мухою.

Чужими ногами переступила поріг квартири. Очі були повні сліз. Славко здивовано глянув на дружину.

– Щось сталося?

Оксана промовчала.

– То ти все знаєш?

– Знаю.

– Давно?

– Ні.

– Я сам хотів розповісти. Але тепер, коли тобі все відомо, можемо поговорити відверто, аби розставити всі крапки над «і». Донька вже майже доросла. Зрозуміє. На квартиру не претендую. А машину заберу.

Оксана нерозуміюче дивилася на чоловіка.

– Славку, ти про що?

– Про нас із Аліною. А… ти про що?

– Про своє здоров’я.

– То ти про Аліну нічого не знаєш?

– Це хто? Коханка?

– Чому ж відразу коханка? Жінка, яку я покохав. І… А що з твоїм здоров’ям?

– Порадили в онколога обстежитися.

– Хм… Все одно вдівцем залишився б, – ляпнув, не подумавши. – Пробач. Я не те хотів сказати. Допоможу, якщо треба…

– Вже допоміг…

…Славко святкував день народження зі своєю пасією. В неї й залишився. Оксана відкладала візит до лікаря. Соломія, донька, хвилювалася за материне здоров’я. І боляче переживала вчинок батька. Донедавна ним гордилася. Розумний, вродливий, люблячий…

– Мамо, а хто ця Аліна?

– Не знаю.

– Поцікавлюся в екс-тата, – з’язвила.

Аліна була власницею двох бутиків. Познайомилася зі Славком під час якоїсь презентації.

…Нарешті дощі залишили місто. Небо прояснилося. Потепліло. Оксанине самопочуття також поліпшилося. Тому знову відклала обстеження.

Зателефонував Славко, запитав про її здоров’я. І сказав, що хоче отримати «волю». Погодилася.

– Це не займе багато часу, – «втішив».

На розлучення подав наступного ж дня. А Оксана врешті наважилася піти на обстеження.

…- Чому ви вирішили, що у вас онкологія? – запитав лікар.

– У поліклініці сказали: погані аналізи і…

– Помилилися, або вас із кимось переплутали. Ви здорові. Аналізи в нормі. Нема чого хвилюватися.

– А… нездужання?

– Метеозалежність. Тепер це проблема багатьох людей.

Оксана хотіла піти в поліклініку і влаштувати скандал. Але з півдороги повернулася. Головне – вона здорова. А все решта немає значення.

…Розлучення відбулось цивілізовано. Славка лише спантеличив квітучий Оксанин вигляд. Він би знову в неї закохався, якби…

– Як ти? – запитав розгублено. – Маю на увазі…

– Я здорова, Славку. Мої аналізи переплутали. Це був чужий діагноз. Зате він допоміг швидше викрити твою зраду.

…Початок літа видався холодним і дощовим. Сіре небо, сірий асфальт, сірий світ…І лише парасольки, які йшли, бігли, перестрибували калюжі, «розфарбовували» місто й дощ у різнокольорові рухливі «картинки».

Оксана зіштовхнулася з колишнім чоловіком на переході, де колись її обізвали сонною мухою. Попри обіцянки пам’ятати про доньку, Славко не давався чути. Як же він змінився за чотири роки! Наче додав у віці добрий десяток літ.

– Привіт, – мовила першою. – Як твої справи?

– Якщо маєш час, можемо зайти в кафе. Там і поговоримо.

…Славко жив з Аліною «на віру». Таким було її бажання. Коли захотіла відкрити ще одну крамничку, продав свою автівку. Віддав усі заощадження. І невдовзі став зайвим у житті бізнес-леді. Аж тоді отямився від «великого кохання» і зрозумів: він – не перша Алінина жeртва.

Ця жінка вміла зваблювати чоловіків і видурювати в них гроші. А потім виставляла їх зі свого життя. Недаремно оминала тему, коли запитував, звідкіля стартовий капітал на бізнес.

Залишився без «кохання» і без житла. Проситися до колишньої сім’ї не посмів. Повертатися в райцентр до батьків було соромно. Залишив роботу в установі, де був не останньою людиною, і поїхав за кордон заробляти на квартиру. Працює на будові. Зараз у відпустці. Приїхав батьків провідати.

– Чому жодного разу не зателефонував доньці?

– Не було чим хвалитися.

– Сам же колись сказав: вона зрозуміє. Тим паче, Соломія вже зовсім доросла.

Розмова не клеїлась. Він чужий для Оксани. Зрадник і невдаха. Якби повернути минуле… Запитав про це у колишньої дружини поглядом. Її очі відповіли: «Ні».

Оксанина парасолька, на якій усміхалися кумедні сонця, перестрибнула потік і поспішила на протилежний бік вулиці. Славкове серце здушив сум. Зателефонував Соломії. Механічний голос відповів:

– Набраний вами номер не існує.

Читайте також: Реальні історії, які змушують задуматися … до сліз

Ольга Чорна

За матеріалами видання Наш День