Забава без нареченого: захмелілі гості “вигоцували” біля музик, що й забули про наречену, яка виходила заміж не за свого милого

Весілля без нареченого

Люба майже бігцем поверталася додому, хоча й втомлена, проте з хорошим настроєм. Нарешті про все домовлено, все влаштовано й оплачено. Завтра – шлюбна церемонія і вечір в ресторані. Вже майже рік, як вона живе з Гришею, але, як кажуть, – ні туди, ні сюди. Такі собі “сожителі”, а так хочеться впевнено сказати – мій чоловік. І ось нарешті Гриша погодився з нею і таки зрозумів, що треба поступати по-людськи...За матеріалами: visnyk.lutsk.ua

…Щаслива жінка аж усміхалася сама до себе. Ось і квартира. Натисла кнопку, і Гриша відчинив двері. Та видався щось надто серйозним.

– У тебе все нормально?

Читайте також: Два дні гуляли весілля… без нареченого

– Нормально, – буркнув наречений. – Де совалася?

Люба звела очі:

– Як це де? Завтра “розписуємося”, треба ж було все владнати.

– О десятій вечора ні про що не домовляються!

– Там запитати, там поговорити, а час біжить…

Не встигла договорити, як на неї градом посипалось:

– Думаєш, якщо я без п’яти хвилин чоловік, то вже можна приходити, коли захочеш?

– Гришо, ти що надумав посваритися сьогодні? Перестань.

– Мені казали, що ти кypва, але я не вірив. Після весілля ти у мене походиш…

– Ах ти непотріб! Я з ніг валюся, щоб усе було якнайкраще. А воно… – і майонез, що стояв на столі, цівками стікав по обличчю коханого.
Грандіозний скандал з відбірними матами не обійшовся без ляпасів по обличчю. Розлючена наречена влетіла у спальню, швиденько зібрала “шмотки” свого “сожителя” в торбу, вхопила у передпокої його пальто і викинула усе на площадку. Стоячи у дверях, вона лише видавила із себе:

– Геть!

Григорій, посміхаючись, як ловeлас, підійшов до дверей і огидно процідив крізь зуби:

– Підеш завтра під собор – жениха там “знімеш” на весілля.

Люба зачинила двері, повернула ключем і, сповзаючи по стіні, присіла. Господи, що ж це таке? Що робити? Як бути? Захотілося, щоб земля в цю мить розступилася. Скільки часу так сиділа – не знає. Потім підійшла до шафи, витягла весільну сріблясту сукню, яку їй привезли з Німеччини. Вона в ній була королевою. Який сором! Що завтра казатиме гостям?

Заснути не могла. Наче з ями долинув дзвінок. Зрозуміла, що це до неї. Відчинила двері – на порозі стояли Віра і Саша.
– Ото маєш! Гості збираються, а вона – сонна. Вже скоро десята година. В РАЦС на дванадцяту? Ми з поїзда на базар забігли. Ну, вітаємо тебе, – тараторила інститутська подруга, знімаючи плащ і розціловуючи Любу. – У вас тут усе дешевше. Ой, а в Києві така дорожнеча. Гриша ще теж спить? Я рада за тебе.

Я також… Вєр, виручай. Хай твій Саша сьогодні побуде моїм женихом. Вас тут ніхто не знає.

– Любашо… – ледве вимовила симпатюля Віра, і в неї очі “полізли на лоба”.
Люба усе розповіла. Не плакала. На диво самій, була спокійна.

– Саш, а ти готовий до такої ролі, – навіть усміхнувшись, запитала у чоловіка подруги.
– А що, і у РАЦСі треба шлюб брати? – розсміялася Віра.

– Ні, РАЦС відмінимо. Щось придумаю, бо то лише зайва морока і непотрібні тепер витрати. Тільки ресторан – я з ним у 1000 “баксів” влетіла.
Швиденько прикинули, що говорити, як поводитися. Гришу, крім близьких подруг Нелі і Валі, ніхто не бачив. Вона їх попередить.

Захмелілі гості вигоцували біля музик, що й забули про молодих. Лише Олег з Любиної роботи крутився біля Віри – впала йому в око.
– Ой, Любашо, поки я тут женихаюсь, жінку відіб’ють. Так що підемо ще й до шлюбу… – жартував Саша.

– Потерпи. А взагалі, ви – молодці. Не дали пропасти. Через місяць я пущу чутку, що розлучаюсь. Якось уже буде.
Стомлені, п’яні – всі бажали молодим і любові, і палких ночей, і діток. Саша весело запевняв, що буде старатися. Подарунки передавав “незрівнянній Любонці”, конверти клав до кишені, чемно зі всіма прощаючись.

– Ох, і мужика ти знайшла, Любко, – тихенько лепетала п’яненька Ніна, розціловуючи колегу.

– Сам знайшовся, – сміялась наречена.

Зал спорожнів. Кінець комедії. Люба заплющила очі.

– Все було нормально. Ніхто нічого не запідозрив. За нас не хвилюйся, ніде не розплещемо. Ну, але цього весілля до смeрті не забудемо. Бойова ти баба, Любо. – Неля й Ніна розсміялися, підморгнули Саші і пішли до виходу.

…Через місяць Гриша вибачався і просився назад. Люба не прийняла. Він так і залишився у її пам’яті облитий майонезом…

Ольга ОКСАМИТ