Душевно. Так не буває . “Вона кохання всього мого життя”

Роздоріжжя долі

Холодний сірий дощ поливав надгробні камені. Восени на кладовищі ще похмуріше. Я часто приїжджаю сюди поговорити зі своєю мамою. Цього чоловіка я бачила тут дуже часто. Він приходив на могилу жінки, сідав на лавку, клав руку на пам’ятник ніби обіймав і теж як і я довго розмовляв з фотографією немолодої жінки.

Одного разу я вирішила підійти  поговорити з ним. “Це була ваша мама?” -“Ні” відповів він.” Ця жінка кохання всього мого життя”. Я дуже здивувалася адже чоловік був набагато молодший від жінки на фото. Він зауважив моє збентеження і розповів свою історію.

Звали його  Іван, а дружину Олена. Коли вони познайомилися йому було 20 їй 37. У обох за плечима вантаж обману, і зради близьких людей, і розлучення.

Івану Олена сподобалася відразу. Якимось теплом від неї віяло. Довго  не наважувався підійти, потім почав виказувати знаки уваги. Олена не звертала уваги на цього молоденького хлопчика який годився їй в сини. Занадто багато обману було в її житті.  Іван не здавався.

Спочатку були короткі розмови, потім побачення. Згодом Олена зрозуміла, що не вистачає їй цих розмов “по душах.”  З цим хлопчиком їй було легко і вільно. А головне поруч з ним вона відчувала себе тендітною беззахисною маленькою дівчинкою. Відразу сказала Івану, що бажає йому тільки щастя і якщо він полюбить когось, стояти на шляху не буде.

Через рік вони почали жити разом. У Олени була дочка 14 років. Іван забрав у дружини дворічного сина. Так вони і жили своїм маленьким світом. Засмучувало тільки, що  друзі не зрозуміли і відвернулися. Івана вважали альфонсом, закидали ніби хоче обдерти Олену як липку і покинути. Та не така вона була багата.

Діти виросли і розлетілися з батьківського гнізда. Син Івана вважав Олену своєю матір’ю (рідна мати жодного разу не згадала про хлопчика) Дочка Тетяни теж жодного разу ні у чому матері не дорікнула. Прожили вони довгих 30 років. Жодного разу Олена не сумнівалася в любові Івана. За весь час він не подивився на іншу жінку. Для нього завжди існувала одна Оленка. Вона завжди відчувала його любов опору і захист.

Але на жаль велика любов не може врятувати від хвороб. Олена захворіла Іван цілими днями перебував поруч з нею в лікарні. Вони як і раніше не могли наговоритися, так ніби знали що часу залишилося мало.

Олена померла.  Іван залишився один на один зі своїм болем і порожнечею. Так були діти, але у них свої сім’ї. Та й не хотів він бути зайвим тягарем. Про одне тільки шкодує, що не вийшло у них народити спільну дитину. Не вистачає йому душевного тепла жінки. Ще в дні знайомства зауважив які у неї дивні очі. Вони випромінювали якесь надзвичайне світло. Так і ходить він сюди на могилку поговорити.

Може багато засудять, скажуть так не буває. Але я часто бачу Івана на могилі своєї коханої дружини.

Читайте також: Не вбuвай мене матусю…

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram