— Лише кілька днів поживу у вас, нікому не заважатиму, — втомлено повідомила з порогу Світлана Костянтинівна. А потім винесла половину квартири нових речей й роздала їх родичам.
Невістка з подивом подивилася на жінку, яка навіть не вважала за потрібне попередити її та чоловіка. Почувши голос матері, у передпокій визирнув Максим. Він був вражений її приїздом не менше за Дар’ю.
— Мамо, а попередити нас не пробувала? Хто взагалі так робить? — обурився чоловік. — Взагалі-то ти могла натрапити на зачинені двері.
— Ой, ви кудись збираєтеся, чи що? — Світлана Костянтинівна струсила з парасольки на підлогу краплі дощу.
— Ні, але раптом, — збентежено відгукнувся Максим.
— Тоді вам зовсім і немає про що хвилюватися, — відмахнулася від нього мати і, скинувши брудне взуття, потягла по підлозі мокру сумку, від якої на лінолеумі залишилися вологі сліди.
Подружжя здивовано переглянулося, так і не зрозумівши, навіщо Світлана Костянтинівна приїхала.
— Мамо, у тебе якісь справи в місті? — зніяковіло поцікавився Максим.
— З чого ти це раптом вирішив? — жінка важко опустилася на стілець. — Втомилася. Навіщо ви купили квартиру на п’ятому поверсі? Краще б на першому або максимум на другому. Ще й без ліфта…
— То справи в тебе є, чи ти просто так приїхала? — знову запитав у матері Максим.
— Справи. В гості я приїхала…
— Потрібно було все ж нас заздалегідь попередити, — Дар’я вирішила звернути увагу свекрухи на цей нюанс.
— Навіщо мені вас попереджати, якщо я в гості не до вас приїхала? — сопнула Світлана Костянтинівна.
— Як не до нас? Ти ж у нас зараз перебуваєш, — Максим вирішив, що мати заплуталася.
— Ні, я в гості до родичів приїхала. До тітки Клави зайду, до племінників, також у мене тут є подруга дитинства, я її в соцмережах знайшла, — діловито повідомила жінка.
— Ночувати ж ти у нас будеш? — важко зітхнувши, знову поцікавився Максим.
— Ну так, – Світлана Костянтинівна недовірливо подивилася на сина.
В очах жінки читалося повне здивування з приводу його питань. Вона вважала, що зовсім не повинна попереджати сина та невістку, раз буде у них лише ночувати, а гостювати — у родичів. Максим, бачачи, що мати не розуміє сенсу його слів, махнув рукою та вирішив відстати від неї.
Оскільки молодята жили в двокімнатній квартирі, одну з кімнат вони виділили Світлані Костянтинівні. За годину, приготувавши на швидку руку, Дар’я запросила свекруху до столу вечеряти. Жінка без угаву базікала більшу частину вечері, але до кінця раптом задумалася й замовкла. Невістка звернула на це увагу й вирішила поцікавитися, чим засмучена свекруха.
— Завтра в гості до племінника йти, а я їм з дружиною нічого не купила, — приречено зітхнула Світлана Костянтинівна.
— Вранці працюватимуть магазини, встигнете ще, — байдужно знизала плечима Дар’я.
— Там, напевно, такі ціни, що у мене жодної пенсії навіть на один подарунок не вистачить, — сказала свекруха.— Слухай, а в тебе немає чогось нового на подарунок?
Дар’я збентежено подивилася на Світлану Костянтинівну, яка з надією втупилася на неї.
— В принципі, можу подивитися, може в мене є щось з бирками, — обнадійливо відповіла невістка і встала з-за столу.
Свекруха пішла її прикладу й теж схопилася. Вона була готова у будь-який момент поспішити за нею.
— Сину, а в тебе немає чогось зайвого? — Світлана Костянтинівна допитливо глянула на Максима. — Твоєму братові мені теж треба зробити подарунок. Добре, хоч дітей у них немає.
— Даша подивиться, я навіть не знаю…
— Ходімо дивитися, може, й пощастить, — дівчина усміхнулася і покликала свекруху за собою в кімнату.
Як виявилося, в Дар’ї було дуже багато косметики та одягу, який можна було подарувати.
— Дивись, скільки в тебе речей з бірками? — захоплено вимовила Світлана Костянтинівна. — Навіщо ти стільки купуєш, якщо не носиш?
— Чому не ношу? Ношу, але поки руки до всього не дійшли, — усміхнулася невістка. — Краще, напевно, косметику подарувати, — додала вона і простягнула свекрусі брендову палетку тіней.
— А в Максима є щось зайве? — жінка швидко вихопила з рук Дар’ї свою здобич.
Дівчина пообіцяла подивитися, але свекруха не відставала від неї, поки та не стримала слова. Для племінника теж знайшовся подарунок: дорогий набір для гоління, який дружина дарувала Максиму півроку тому. Але той так і не користувався.
— Оце так! Не занадто буде? — присвистнув чоловік, дізнавшись, що подарунок Дар’ї мати вирішила подарувати двоюрідному братові.
— Не переймайся, сину! Дружина тобі ще подарує, — жартівливо промовила Світлана Костянтинівна.
Наступного дня, озброївшись подарунками, жінка поїхала в гості до племінника. Назад вона повернулася ближче до вечора, тягнучи за собою сумку з речами. З гордістю мати повідомила, що їй подарували одяг, але, як виявилося, вживаний.
— Завтра ж теж підете в гості? Купили подарунки? — поцікавилася Дар’я, ясно даючи зрозуміти, що більше допомагати свекрусі не стане.
Світлана Костянтинівна чудово це зрозуміла, тому відповіла, що купить презенти перед тим, як їхати в гості.
— Ви мені ключі лишіть, а то я тільки до другої години поїду, — попросила свекруха.
Дар’я віддала жінці комплект ключів. Однак вона навіть не подумала про те, що залишати Світлану Костянтинівну саму — це дорого коштує. Свекруха гостювала у сина та невістки близько п’яти днів, а потім зібралася додому.
Родичі провели жінку й повернулися до звичного для них життя. За тиждень після від’їзду Світлани Костянтинівни Максим помітив, що практично весь його запас парфумів виявився спустошеним: не лишилося жодного цілого флакона.
— Ти ж нічого більше не брала і не давала мамі? — з образою запитав він у Дар’ї.
— Ні, а що сталося? — здивувалася дружина.
Максим розповів їй про те, що не вистачає кількох флаконів. Його слова насторожили Дар’ю, яка вирішила перевірити свою косметику й речі. На велике розчарування дівчини, запаси її дорогої косметики були теж обмежені. Але не це приголомшило Дар’ю, а те, що в шафі відсутнє було її нова шуба, яку вона жодного разу не встигла вдягнути.
— Шуба зникла, — тремтячим голосом промовила жінка. — Твоя мама забрала мою шубу…
— Ти ж не жартуєш? — поспішив запитати Максим, який хотів, щоб це виявилося жартом.
— Не жартую. І не тільки шуба зникла, частини речей з бірками в шафі теж нема! — розгублено промовила Дар’я. — Я просто не розумію. Один раз допомогла твоїй мамі з подарунками, а вона винесла в нас усе, що їй сподобалось…
Максим почервонів від сорому за поведінку матері й потягнувся до телефону, щоб подзвонити матері.
— Я сама, — промовила Дар’я і стала набирати номер свекрухи.
Жінка відповіла майже одразу, однак претензії невістки зустріла вороже.
— В тебе речей купа, ти все одно їх не носиш! — обурено заголосила Світлана Костянтинівна, яка не бачила нічого поганого у своїй поведінці.
— Але це не означає, що ви повинні красти мої речі! Куди поділася шуба? Ви в курсі, скільки вона коштувала?
— Ти ж її все одно не носила, — парирувала у відповідь Світлана Костянтинівна. — Я бачила на ній бирку!
— Так зима ще й не настала! Та й взагалі, яке вам діло? Не ви її купували, не вам її чіпати! — обурено крикнула Дар’я. — Ціна шуби не маленька. Або ви мені її повертаєте, або я йду писати заяву в поліцію! Повірте, я не жартую!
— Ти не посмієш так зробити! — захихикала у відповідь Світлана Костянтинівна. — Мій син тоді від тебе піде!
Максим, почувши слова матері, вирвав телефон з рук дружини й попередив матір, що жарти давно закінчилися.
— Знаєш, ми б ще пробачили тобі всі інші речі, хоча ти не мала права їх брати, але шуба… це вже, мамо, якийсь перебір! — гримнув чоловік.
— Звідки я візьму гроші? У мене таких немає! — усміхнулася Світлана Костянтинівна.
— Бери кредит, якщо завтра не надійдуть на рахунок Даші сорок тисяч гривень, буде написано заяву, — промовив Максим і поклав слухавку.
Наступного дня, ближче до обіду, дівчині прийшли гроші від свекрухи, а слідом за ними — повідомлення. «Більше ноги моєї не буде у вас! Подавися своїми грошима! Змія».
Дар’я хотіла приструнити Світлану Костянтинівну, але не змогла. Обережна жінка заблокувала невістку, щоб не читати її повідомлень.
