Майбутній зять не сподобався Тамарі з першого погляду. На її смак усе, буквально усе в цьому юнакові кричало про те, що він не пара її єдиній дочці, красуні й розумниці Марині. І перша претензія полягала в тому, що Віктор був бідний. Проте один випадок все розставив на місця й жінка змінила свою думку.
— Значить, твої батьки зараз живуть у комунальній квартирі, у маленькій кімнатці, з видом на ставок з лебедями, — з приторно ввічливою посмішкою повторила Тамара й подумала, що з нею лише чудом зараз серцевий напад не трапився.
Віктор, до речі, мав вищу освіту, тож теоретично за мірками Тамари зовсім уже невдахою міг би й не вважатися, але це була освіта ентомолога.
— Буквально чудова, — сказала вона, коли майбутній родич покинув чаювання на знайомство.
— А я казала тобі: виходь за Андрія. У нього зараз вже свій бізнес, машини продає, — з тужливою мрійливістю додала вона. — А будеш заміжня за ким? За тим, хто з сіточкою за букашками носиться. І це все, чого я, як мати, заслужила?
—Мамо, ну перестань, — закотила очі Марина. — Головне, що ми з Віктором любимо одне одного. А решта — не важливо. Все інше в житті прикладеться.
— Гарні слова, — обурилася мати. — Тільки ми не в кіно живемо, де обов’язковий щасливий фінал. Так що я тобі кажу, — погрозила вона дочці пальцем. — Ви розлучитеся. Ти ще зі своїм Віктором наревєшся. І взагалі, чого так рано заміж поспішаєш? Ти спершу кар’єру збудуй.
Що ж до винуватця того, що Тамара останнім часом кошмари бачила, то він поводив себе так, наче все йшло як треба. Віктор мінімум двічі на тиждень з’являвся в гостях у нареченої й кожного разу дарував майбутній тещі скромний букет. То п’ять хризантем, то три трояндочки. Вона усміхалася в очі, але квіточки викидала після відходу зятя. А коли різала пиріг, що виставлявся на стіл до його приходу, то йому навмисне й так, щоби розумів, відрізала найменший шматочок. Але Віктор цього начебто не помічав.
Тоді Тамара вирішила змінити тактику й одного разу взяла й запросила на чай свою найкращу подругу, а разом із нею й сина її. Юнака того звали Борисом, і він був перспективний, розумненький хлопчик, що працював у великій юридичній фірмі. Мама Марини все підгадала так, щоб подруга з сином і зять прийшли одночасно. Потім залишалося лише сплеснути руками, зобразити розгубленість, мовляв, як же так вийшло, вибачте за незручність. Але план полягав у тому: посадити ненависного нареченого дочки поруч із тим, кого б вона в наречених бачити хотіла, а потім почати хитрі натяки робити.
— А пам’ятаєш, як на випускному ти й Боря весь вечір танцювали? — сказала Тамара, звертаючись мати до Марини. — Так гарно разом виглядали.
Крім того, Тамара прямо запитала в Борі, чи не розійшовся зі своєю дівчиною, знову сам, знову наречений завидний.
Однак потім сталося те, чого Тамара ніяк не очікувала. Віктор і Борис якось потихеньку почали розмовляти один з одним. І ось уже спілкувалися легко, захоплено, наче давні знайомі. А потім, через кілька днів, мама Бориса сказала Тамарі, що хлопці-то, виявляється, подружилися взагалі.
— І, до речі, я тобі от що скажу, — додала мама Бориса. — Погано ти вчинила. Нас у гості запросила й стала так явно натякати, що дочка твоя не того чоловіка обрала. Негарно так інтригувати, Томо, не солидно.
Після цього випадку Тамара на якийсь час не то щоб змирилася, але вирішила, так би мовити, затаїтися, щоб добре все обдумати. А обдумати треба було багато чого. Марина, судячи з усього, уже все своє життя з цим Віктором розпланувала й називала його не інакше як «чоловік».
— Ви спершу розпишіться, — похмуро помітила мати. — Потім уже чоловіком буде.
— Ні, вже зараз, — хихикнула Марина. — Я всіх цих умовностей не визнаю. Ми вже любимо одне одного, тож тільки чоловік.
— Так, якщо тобі умовності не потрібні, навіщо одружуватися-то? — ухопилася за надію мати. — Живіть просто так, заодно придивіться одне до одного. А не сподобається — так просто і розійдетеся.
— Мамо, годі! — донька посерйознішала, насупилася. — Якщо ти й далі так продовжуватимеш, то ми поїдемо й не будемо тебе в гості кликати.
І взагалі-то Тома ніколи на доньку не сердилася. Все й пробачала, обожнювала без міри. Але зараз так прикро їй стало. Як можна, подумала вона, знаючи якогось мужика пару місяців, погрожувати рідній матері, що перестане з нею спілкуватися? Як можна бути такою невдячною, безсердечною? Бессовісною. Але дорікати доньці Тамара не стала. Просто припинила цю розмову, а потім тихенько на самоті всхлипнула.
— Нічого, — пробурмотіла собі під ніс Тамара. — Покаже час. Пізнаєш ще, який твій Віктор. Зрозумієш тоді, що мама тебе не даром попереджала. Так.
Тамара не залишила зятю жодного шансу. Вона не сумнівалася в тому, що хай він зараз і здається непоганим хлопцем, але в нього обов’язково мусять бути вади, і він обов’язково проявить себе жахливо, наприклад, як тільки в житті молодої родини виникнуть якісь проблеми.
Ну а поки що мати вирішила трохи відволіктися від своїх проблем і стала збиратися на дачу. Її колись збудував Ігор, коханий чоловік Томи й батько Марини, який покинув цей світ 10 років тому внаслідок трагічного випадку. І хоч Тамарі після втрати чоловіка в якийсь період жилося зовсім непросто, вона ніколи й не думала про те, щоби продати дачу. Вона дуже її любила й щороку, що вихідних, а з того часу, як вийшла на пенсію, — то й частіше, проводила тут найкращі свої години. Вирощувала ягоди, деякі овочі. І ще хризантеми.
— Забагато я томатів цього року посадила, — поскаржилася Тамара дочці в п’ятницю. — Ох, напрацюємося.
— Ні, мамо, цього разу я на дачу з тобою не поїду, — відповіла Марина.
— У сенсі? — розгубилася Тамара.
— Та просто, мамо, набридло щось, — знизала плечима дівчина. — Літо ж, у місті є чим у вихідні зайнятися. На твій погляд, я після тижня офісної роботи хочу ще спину гнути на грядках? Ні, мамо, вибач, але особисто мені городина взагалі не потрібна. Навіщо? Все можна купити. Тобі, до речі, теж раджу. Кидай ти це городництво. Краще он запишись на курси малювання, ліпки з полімерної глини чи що, або на танці ходи для тих, кому за… Загалом, без мене далі на дачу, — махнула вона рукою.
І знову в Тамари з’явився привід пролити трохи сліз, тому що дочка практично завжди з нею на дачу їздила з самого дитинства, тобто вже понад 15 років. Винятками були лише ті випадки, коли Марина хворіла.
— Так, що ж змінилося тепер? Якщо так піде й далі, — думала Тамара, збираючи речі для поїздки на дачу, — то не за горами той день, коли одного разу донька просто забуде привітати мене з днем народження.
Загалом, до свого будиночка й ділянки мати добиралася в найгіршому настрої, а тут ще й дощ полив, як з відра. Але наступного дня зранку стояла просто чудова погода. Тамара, до якої повернулися й бадьорість, і настрій, встигла переробити купу справ і побалакати з сусідами, які повідомили їй:
— Є сенс уже й гриби шукати. Тільки подалі в ліс треба зайти, — порадив Петрович, великий любитель збирання всяких даровин дикої природи.
— Ні, я боюся далеко, — відповіла Тамара. — Раптом заблукаю.
А потім, ближче до вечора, коли Тамара вже поставила чайник і збиралася насолодитися заслуженим відпочинком, у двері раптом постукали. І відчинивши їх, вона побачила на порозі Віктора.
— Ти що тут робиш? — здивовано вигукнула вона.
— Марина сказала, вам допомога потрібна, — відповів Віктор, незмінним своїм жестом поправивши окуляри на носі. — Я й примчався.
“Мчав би ти назад, так, подалі від нашої з дочкою сім’ї?” — так ледь було не сказала Тамара, але промовчала, тому що все ж таки вважала себе добре вихованою людиною. І тут у неї в голові, наче блискавка, спалахнула одна ідея. «Адже ця ідея…» — подумала вона, — «як трохи проучить зятя, та натягнути йому на те, що життя сімейне, в яке він так прагне, не буде казкою».
— От і добре, — усміхнулася Тамара. — На моїй дачі справ завжди багато. Значить, слухай, з чого треба почати.
І весь наступний день Тамара тільки й робила, що командувала хлопцем. Вона сподівалася, що він не впорається, вирішить, що не треба йому таке щастя. Але Віктор, незважаючи на слабкий вид, виявився хлопцем швидким, умілим і витривалим. Більше того, він за один вечір із того, що знайшов, як то кажуть, під рукою, змайстрував для Тамари ярусну грядку, щоб їй зручніше було вирощувати зелень. Та ще й у будинку полагодив змішувач на кухні й криві дверцята в шафі поставив на місце.
Загалом, Тамара була під враженням, але вона все ще вважала, що дочка її помилилася з вибором нареченого, і врешті-решт вирішила так:
— Не треба інтриг. Краще просто сказати, що вона проти цього шлюбу, і точка. —І так вже вийшло, що Тома це рішення прийняла, коли вони з зятем пішли по гриби в ліс.
— Значить, ви не хочете, щоб я одружився на Марині? — підвів підсумок усьому, що тільки що від неї почув, Віктор.
— Так, не хочу, — підтвердила вона, уперши руки в боки. — Моя дочка ще знайде собі вдалу партію, а ти… Ні, я зроблю все, щоб зруйнувати ваш шлюб. Так і знай.
—Жорстоко, — зітхнув Віктор, поправляючи окуляри. — Значить, ви вдавали, що я вам подобаюся? Бессердечно. А скажіть, будь ласка, — додав він задумливо, — ви навмисне мене в ліс подалі завели, щоб усе це сказати й тут кинути?
— Ти з глузду з’їхав, чи що? — вигукнула Тамара. — Нікуди я тебе не заводила. Ми гриби шукати пішли, взагалі-то. Але знаєш що? Не треба мені гриби. Усе набридло. Ходімо з лісу, а ти, як вийдемо, будь ласка, зникни з очей моїх.
І вона шумно закрокувала вперед. Віктор ішов тихенько слідом.
— Сюди, — говорила Тамара, міняючи напрям. Але це не допомагало. І ще одна, здається, потрібна стежечка знайшлася.
— Ми… заблукали? — запитав Віктор.
— Здається, так, — відповіла Тамара, і серце стиснулося від страху. Витягнувши телефон, вона ледь не заплакала. Не було мережі, а значить, неможливо було викликати рятувальників. Тамара всхлипнула.
— Ну що ви? — Віктор тут же опинився поруч. — Ось, тримайте. Він простягнув їй свою пляшку води й шоколадний батончик.
— Дякую… — Тамара дуже здивувалася, бо навіщо ділитися, якщо вона щойно його лаяла й із сім’ї своєї проганяла. Але Віктор, схоже, взагалі наче забув про це. І протягом наступних кількох годин, поки вони продовжували блукати лісом, він лише підбадьорював її, відволікав від сумних думок.
— Нам треба заночувати, нарешті, — сказав він. — У темряві ми ризикуємо впасти в яр. І тут же, привівши Тамaру в здивування, він, буквально без сірників, за допомогою одних лише паличок, зумів розпалити багаття. Ще через 10 хвилин зірвав якихось ягід, простягнув їй якісь листочки з кущів.
— Їжте, — наказав він. — Все це їстівне й корисне.
— Ти ж звідки знаєш? — запитала вона.
— ж казав, що люблю природу, — знизав він плечима, — та й у похід ходжу не вперше.
— Але ти заблукав? — насупилася Тамара.
— Таке з ким завгодно може статися, — усміхнувся він. — Тим більше, що ви винні теж, уже вибачте, почали всю цю розмову. Вибачте, але я занервував, бо люблю вашу доньку справді, але й ще не хочу заважати її стосункам з матір’ю, розумієте?
— Ну, можливо… — вдихнувши, Тамара простягнула руки до вогню. Він заспокоював і грів. — Ти вибач, я різкого наговорила. Просто я завжди думала, що дочка вийде за успішного чоловіка.
— На вашу думку, це головне, що їй для щастя потрібно? А ви самі… — Віктор дивився уважно. — Так собі чоловіка вибирали?
— Ні, — задумливо відповіла Тамара. — Я по любові вийшла. І тут вона дещо зрозуміла, а саме, що її Ігор не був багатієм. Звичайний чоловік він був, але вірний, турботливий, розумний. І раптом жінці стало так соромно. Це було миттєве осяяння, розуміння того, як же вона помилялася.
— Зовсім ніч, — промовив Віктор. Зняв куртку й простягнув Тамарі. — Ви поспите, а я посторожу.
— Від чого? — вона шмигнула носом. — Вовки тут не водяться. Схоже, найзліше, що є в цьому лісі, — це я.
— Ви просто хотіли подбати про доньку, — знизав плечима Віктор. — Все гаразд. І знаєте, я думаю, що любов — це чудово, але сім’я важливіша, тому я розійдуся з Мариною.
— Ні! — Тамара схопила його за руку, а потім заговорила про те, як помилялася, і про те, як зрозуміла, що Віктор характером схожий на її Ігоря. А значить, про кращого зятя й мріяти не можна.
—Ви впевнені? — усміхнувся він. — Ось вийдемо з лісу, і передумаєте.
—Ні, — твердо відповіла Тома. — Ні за що.
— У будь-якому разі вам треба поспати, — м’яко наполіг він. І незабаром Тамара задрімала.
Віктор розбудив її на світанку. Виявилося, що в сутінках, поки блукали, вони майже вийшли до дач. Зараз, при світлі нового дня, виднілися будинки вдалині між дерев. Природно, невдалі грибники одразу ж поспішили з лісу. А потім Тамара не передумала й, повернувшись до міста того ж дня з Віктором, вона серйозно поговорила про все з дочкою. Марина була дуже зворушена, а ще вибачилася за те, що не поїхала допомагати мамі на дачі.
А потім Віктор і Марина одружилися, і весілля вийшло дуже гарним і ефектним, тому що раптом з’ясувалося, що Віктор — заможний молодий чоловік, оскільки, по-перше, він був уже відомим ученим, а по-друге, у його батьків був свій бізнес. Вони, до речі, як він і казав, лише нещодавно, жили у своєму старому будинку в комуналці. Кімнату, яку не продали досі, так як із цим місцем, де минула їхня молодість, було пов’язано багато світлих спогадів. А потім його батьки повернулися до свого особняка, і в ньому ж стала далі жити молода пара, і нарешті всі були щасливі.
