У мами є дача недалеко від міста. Щоліта ми з чоловіком цю дачу облагороджуємо: то будинок підремонтувати, то з городом допомогти. Минулого року чоловік побудував мамі баню, а позаминулого – альтанку. Мій брат. з тих пір як одружився, на дачу ні ногою – дружина його проти. Алла так і заявила моїй мамі: – Тепер у нього є своя сім’я, і наші інтереси – понад усе. Якщо Вам щось треба, найміть робітників.
Що, втім, не заважає Аллі приїжджати в кінці літа-початку осені на дачу з порожніми мішками для дарів природи. Мама не злоблива, тому не відмовляє дружині брата в допомозі. Цього року у мами не вийшло вирватися на дачу – у них на роботі пройшла хвиля скорочень і на неї звалили обов’язки двох звільнених працівників. Мама дуже переживала – як так, земля не буде користь приносити? Мама запропонувала братові зайнятися посадками, але там Алла підметушилась і брат відмовився.
А ось ми з чоловіком вирішили, що свіже повітря піде нам на користь, і стали звільняти вихідні від справ і поїздок, щоб мама не хвилювалася через простій землі. Розсаду довелося купити – не особливо у мене душа до цього лежить, город після зими був прибраний нами, квіточки оновлені, теплиця доглянута. Щонеділі ми з чоловіком топили лазню, перед цим два дні ретельно дотримуючись вказівок мами.
Минулих вихідних ми з чоловіком їздили до його батьків, тому дача була порожня. Чим і скористалися брат з дружиною. Приїхавши в суботу на дачу, ми з чоловіком виявили, що вона заселена. Ми насилу достукалися до хати, а нас навіть не пустили на поріг. Сонна Алла, відкривши двері, заявила: – Ми здали свою квартиру – на відпустку гроші збираємо, тому будемо жити тут. Можете розвертатися і їхати додому, ми вас не запрошували.
– А мама знає? – запитала я.
– Звісно! Як ти думаєш, хто нам ключі дав? – зарозуміло запитала Алла. Я зателефонувала мамі.
– Так, твій брат попросив ключі. Сказав – вам допомогти хочуть. – пояснила мама.
– Жити вони тут зібралися, а не допомагати. Я впевнена, Алла і пальця об палець не вдарить, і нас виганяє. – поскаржилася я.
– Як жити? – запитала мама.
– А ось так – квартиру свою здали, у відпустку збираються, а жити все літо у тебе на дачі будуть. – здала я сімейство брата з потрохами.
– Якщо вони будуть доглядати за посадками і я восени урожай зберу – нехай живуть. Відмовлятимуться – гони їх в шию, а то бач, хитрі які: робити нічого не хочуть, просиш – кричать «ми не зобов’язані», а по осені мішками все везуть. Передай, що тепер їхня черга сім’ю годувати. – винесла свій вердикт мама. Я знову постукала в двері будинку.
– Що ще? – злобно зиркнув на мене Алла. Я передала їй мамині слова, але вона почала кричати, що і близько до землі не доторкнеться: – Я всі нігті переламаю! Я що, на наймичку схожа? І взагалі, навіть якщо ми що-небудь виростимо, з чого це ми ділитися з кимось повинні? Треба буде – купуйте у нас, знижку зробимо, по-родинному.
Зрозуміло, гнати їх в шию, як сказала мама. Мене вони не послухали, тоді мама сама зателефонувала брату і сказала, щоб вони збиралися і їхали.
– А жити ми де будемо? Квартира-то наша здана! – розорявся брат.
– Поверніть квартирантам гроші. – порадила я.
– Не можу – Алла сережки купила. – поскаржився брат. – А в ломбарді за них набагато менше дадуть. І що робити?
– У будь-якому випадку, це не мої проблеми. Хоч би маму до відома поставив, що плануєш тут пожити. А то і зовсім – дозволу б запитав. Це нахабство з вашого боку – робити ви нічого не хочете, а як припекло – жити приїхали. – відчитала я брата.
Алла з чоловіком поїхали до її мами, обсипаючи мене і маму прокльонами: – Ноги моєї більше тут не буде! І чоловіка не пущу! Самі в грядках копирсайтеся! А я, чомусь впевнена, що по-осені Алла найперша на дачу прибіжить, за картоплею та яблучками. Ще й кричати буде, що її обділяють.
Фото ілюстративне з вільних джерел
