Не було б щастя…

Всьому виною кошмарний збіг обставин. Ці двоє, мама з маленькою донькою, вискочили з-за рогу . Поспішали на автобус, який ось-ось повинен був рушити. Дворічний чорний стаффордширський тер’єр стояв на шляху дитини. Дівчинка з розгону запнулася і впала на собаку, яка в одну мить перетворилася з милого домашнього улюбленця в сущого звіра. Мати дівчинки нестямно закричала і схопила голову собаки, що вчепився в плече дочки, намагаючись відірвати її від дитини. Тоді розлючений пес кинув одну жертву і почав хапати за руки іншу.

Потім свідки будуть говорити, що господиня собаки, літня сива жінка, байдуже дивилася на те, що відбувається. Таїсія дійсно нічого не робила. На неї напав якийсь ступор. Мабуть, свідомість від жаху на секунди відключилася. Пам’ятає Таїсія тільки те, як стали ватяними ноги, зашуміло в вухах, а очі затягнуло липкою білою пеленою. Глухо, наче здалеку, чула вона крики жінки, дитини і перехожих.

Порятунок прийшов теж випадково. Поруч виявився чоловік, який багато років працював в розпліднику зі службовими собаками.
Таїсія прокинулася від різкого запаху нашатирю. Молоденька медсестра плескала її долонькою по обличчю. По асфальту розлилась кривава пляма. Собака була прив’язана до дерева неподалік і в подиві дивилася по навколо, ніби не розуміла, що ж тут  сталося.

Тер’єра звали Стендаль. Його подарували синові Таїсії на 17-річчя шкільні приятелі. Говорили, що знайшли на смітнику. Думали, дворняга. Друзі знали, як давно Андрій хотів собаку, і сподівались, що на день народження матір дозволить залишити подарунок. Таїсія глянула на жалюгідну сліпу грудочку і подумала: «Без мамки здохне. Занадто малий ». І байдуже кинула:

– Гаразд, нехай живе.
І щеня,  ніби почувши напуття, не тільки вижило, а й вирісло великим, здоровим псом. Скільки надій і планів у Андрія було пов’язано з собакою! Він навіть регулярно займався з нею у кінолога. Всі плани розсипались, коли після закінчення школи Андрій не добрав один бал для вступу до престижного вузу. Ще не пізно було перекинути документи в інше місце, але хлопець категорично відмовився. Упертий був. Рішуче пішов до військкомату, заздалегідь поголившись наголо.
Прощаючись з матір’ю на пероні, він благав не викидати собаку і не віддавати нікому.
– Мам, Стен хороший, розумний. Тобі ж з ним спокійніше буде. Дочекайтеся мене.
Таїсію і просити не треба було. За рік вона сильно прив’язалася до собаки. Та й страшно залишитися одній в спорожнілій квартирі. Стендаль тимчасово замінив їй сина. Вона сама готова була охороняти його від кого завгодно.
Повернувся Андрій через півроку. У цинковій труні

Бабою Тасею її стали називати в дитячому хірургічному відділенні міської травматології, куди вона регулярно навідувалася після трагедії з дівчинкою, покусаною її собакою. Молода ще жінка, трохи за сорок, вона сильно здала після втрати єдиного сина. Сивина додавала їй років п’ятнадцять. Знайомі перестали впізнавати її, зустрічаючи випадково на вулиці.
Слідчий, який вів справу, повідомив, що вона призупинена до часу, коли постраждала мати дівчинки зможе написати заяву, надати свідчення і особисто бути присутньою  в суді. Тоді Таїсія набралася духу і запитала його, в якій лікарні знаходиться потерпіла дівчинка.
Напередодні вона сходила до церкви, чого раніше з нею не бувало. Навіть сина не відспівували – радянське виховання. Вперше Таїсія, розгублено озираючись, поставила біля ікони дві свічки за здоров’я Ольги та Юлі. Жити з каменем провини ставало несила.

З санітарками в стаціонарі було сутужно. Тому Таїсія, звільнившись з заводу, на якому відпрацювала потрібний стаж, влаштувалася в стаціонар санітаркою. В зарплаті, звичайно, втратила. «Нічого, – думала вона, тягаючи відра і вдихаючи запах розведеної у воді хлорки, – нам з Стеном багато не треба. Доживемо  до пенсії. Зате Юлечка буде під наглядом. Мати ще бог знає коли підніметься. А поки я поруч буду, догляну за малятком ».

Насамперед заглядала в палату до Юлі, змінювала квіти на тумбочці біля ліжка. З ними велика холодна лікарняна палата здавалася затишніше. Дівчинка спокійно спала. Рвані рани на плечі і щоки гоїлися повільно. Від лікаря баба Тася дізналася, що потрібна буде ще одна операція, а потім, можливо, ще одна – косметична. А ось чи повернеться до малої здатність розмовляти, не знав ніхто. Занадто сильний стрес пережила дитина.

Стен радісно заметушився і застрибав біля дверей, коли пролунав довгий наполегливий дзвінок. Потім ще один. Напевно, з дня похорону ніхто не навідувався до Таїсії, крім сусідки з третього поверху.

Господиня завбачливо закрила собаку в кімнаті і відчинила двері. Розлюченою фурією в передпокій зробила крок мати Юлії Ольга і прямо з порога закричала:
– Значить так! Ні в який суд я на тебе подавати не буду. Але ти, гадина, за все мені сама заплатиш! За мої каліцтва, за каліцтво моєї дочки. Я сама тебе на шматки порву разом з твоєю собакою! Ти знаєш, у що мені обійшлося лікування? Ліки знаєш скільки коштують? А санітарці в кишеню сотню сунути, щоб горщик вчасно подала-прибрала? Операції, реабілітації! Все заплатиш мені до копієчки!
Таїсія добре знала, скільки коштували ліки. Сама ж їх і купувала для Юленьки. Але зараз мовчала, злякано киваючи головою.
В той же день вона зняла в банку всі свої накопичення, всю готівку в будинку зібрала, навіть дріб’зок з гаманця витрусила. Нічого, крупа, картопля ще є, до пенсії можна дотягнути. А на роботу і пішки дійти можна, якщо вставати раніше. Для Юлечки нічого не шкода.

Накопичень у Таїсії вже зовсім не залишилося. Та й які накопичення можуть бути з зарплати санітарки! Дістала вона пару кілець, гарнітур з і срібла і розкішний комір з чорнобурки. Мрія у неї була пошити зимове пальто.
З ломбарду додому поспішала задоволена. Дали суму навіть більшу, ніж вона очікувала. Та й бог з ним, з барахлом-то. Навіщо це їй зараз?
… Біля під’їзду, на дверях якого нещодавно встановили кодовий замок, на лавці сиділа Ольга.
– Ми з дочкою їдемо до столиці на консультацію  професора, – почала вона відразу, – потім на південь, до моря. Ви знаєте, що Юля з тих пір не розмовляє? Вашими стараннями! Все життя ви наше покалічили. Мені гроші потрібні! Терміново! Професор нас чекати не буде.
Таїсія невпевнено дістала з сумочки пачку, дбайливо загорнуту в поліетиленовий пакет.
Дивлячись в спину,  жінки, вона безсило опустилася на лавку.

Попрощатися я зайшла, Любаша, їду, – сказала вона сусідці.
– А чому так? Куди ж це? Дивна ти стала останнім часом, Тася.
– На пенсію виходжу. За шкідливості. У село хочу поїхати,  де будинок у нас раніше був. Місця там красиві.
– І що ж? За квартирою твоєї доглянути, чи що? – сусідка  перемивала тарілки
– Я назовсім їду. Квартиру продала. Скоро у тебе нові сусіди будуть. Хороші люди. Дітки у них такі чудові.
– Щось я не зрозумію, – сплеснула руками Люба. – Ти ніяк будиночок собі пригледіла в селі? Так ми до тебе в гості з онуками приїжджати будемо влітку!
– Який будиночок! Там поруч кооператив дачний є. Мені медсестра наша, у якої дача там, підказала, що їм на зиму сторож потрібен. Місцевий  в лазні учадів. У кооперативі сторожка є з пічкою. Прибратися в ній гарненько – і жити можна. І грошей платити не треба. Мені навіть доплачувати будуть .
– А гроші що за квартиру взяла, куди діла?
– А гроші Юлечці потрібні. За кордон вона з мамою їде. На пластичну операцію. Красунею її зроблять. Віддам їй все, що у мене залишилося. А більше з мене і взяти-то нічого.

За віконцем маленької сторожки дачного кооперативу стояла весняна відлига. Руде сонце жарило очманіло.
У двері обережно постукали. «Ось і дачники перші завітали, – зраділа Таїсія. – Веселіше буде. За лопатами  прийшли ». А вголос відгукнулася:
– Відкрито!
У дверному отворі стояла Ольга.
– Немає в мене нічого більше, мила. Хоч ріж! Ти не муч мене, адже і так життя не в радість. Винна я перед вами, знаю. І прощення не прошу, бо немає мені прощення. Руки б на себе наклала, так вамо від цього яка користь?
Ольга трохи повернулася і пропустила вперед Юлю. Дівчинка радісно задзвеніла:
– Баба Тася!
– Ангел мій, диво світле, ненаглядне, – забурмотіла, захлинаючись сльозами, жінка похилого віку, дивлячись на маленьку худеньку дівчинку зі світлими кучериками.
– Все у нас уже добре, Таїсія Матвіївна. Юлька восени в школу піде, в перший клас. Вона, як говорити почала, все про бабу Тасю згадувала, всі вуха продзижчала. Я не відразу і зрозуміла, що це ви. Ледве розшукали. Ваша колишня сусідка підказала. Ми приїхали не грошей у вас просити. У нас прохання серйозніше. Адже ми теж одні зовсім. Я працюю, а Юльку і зі школи забрати, і обідом нагодувати треба.

Нам терміново потрібна бабуся. Кімната у вас окрема буде. Поїдете з нами?

 Автор: Наталія Анісімова

Читайте також: До сліз. 10 заповідей батькам від чоловіка, що ввійшов в газову камеру разом з дітьми

Джерело. 

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram