Не озирайтесь на минуле без кінця!

Вона прокинулася вранці, коли доспіле, бурштинового відтінку яблуко впало на підвіконня. Услід за ним зірвався осінній лист, котрий, зачепивши павутину бабиного літа, повальсував додолу. Сонце вже піднялося над кронами дерев і проникло променями до затишної кімнати.

Настав час вранішньої кави. Легка шовкова нічна сорочка дівчини заледве торкалася її колін. Піднявшись навшпиньки, Вона відкрила шафку й дістала звідти ароматну каву. П’янкий гіркуватий аромат заполонив кухню. Почулося муркотіння кота, котрий терся об ногу дівчини, випрошуючи належний йому сніданок.
Вона зручно вмостилася біля монітора комп’ютера із чашечкою гарячого трунку. Налаштувалася переглянути свіжі новини, проте погляд зупинився на аркуші паперу із зображеним на ньому малюнком.

Вона часто малювала просто так, вигадуючи власні фігури, квіти, персонажів. Це заспокоювало, а забиті мотлохом думки перетворювалися в дивакуваті лінії на папері, троянди чи птахів на гілці квітучого дерева.

Так відбувалося і того разу, коли взяла до рук олівець. Лишень почала малювати, та доля чи ж то, інакше кажучи фатум, так закрутили події, що відбувся так званий «поворот не туди». Вкотре перевіряючи нові повідомлення у соцмережах, Вона натрапила на меседж від знайомого хлопця. Так, вони бачилися декілька разів, але ніколи не спілкувалися. Він був письменником-початківцем, котрий вже здобув свою читацьку аудиторію, а його книги не були «відстійним милом», а навпаки зацікавлювали різнобічністю й гостротою сюжетних ліній. Вона ніколи не була прибічницю віртуального спілкування, але цього разу цікавість взяла гору. Згодом це призвело до зустрічі в реальному світі.

Коли Він вперше торкнувся її руки, аби привітатися, відчув, що частинка її серця вже билася в його грудях. Загадка, що таїлася в її карих очах, не просто заворожувала. Ні. Він захлинався нею. Вона ж скептично поставилася до пропозиції зустрічі. Врешті погодилася. Знала, що буде тема для розмови (раптом що). Її подруга вже давно перечитала усі книги цього автора й захоплювалася його харизматичністю й обізнаністю в окремих галузях. Та не сталося так, як гадалося… У розмові не було жодних глухих кутів, із яких треба було б вибиратися питаннями про творчість. Мелодика їхньої бесіди розлилася приміщенням невеличкого кафе. Вони розмовляли так, наче не бачилися більшу половину свого життя, вловлювали кожен звук, кожен порух губ один одного, аби не проґавити зайве слово чи фразу. Вечір вже згас, та Вони не могли надихатися ним. Але… завтра Він вирушав до столиці, а Вона із головою пірнала в роботу.

«Чи буває так, що де б не був, а не можеш викинути із голови думку. Думку про людину, про її очі, в яких майже потонула. Маячня», – думала Вона. Ніколи в це не вірила, а тим паче не вірила в золотоволосих кучерявих ангелів, що літають й поціляють своїми стрілами куди заманеться. Вона вже достатньо ковтнула полину. Усе відбувалося наче за сценарієм мелодраматичного серіалу: Вони були закохані. Він розлюбив, а Вона просто не могла відпустити. Таке відчуття, що в чай, де не вистачало краплі цукру, додали ложку солі. Вони надпили та ковтнути не змогли. Здається згадки про це вистачить на все життя й не захочеться більше куштувати такого напою.

Телефонний дзвінок дав їй змогу випірнути із думок: «Привіт! Зустрінемося? Я чекаю на тебе сьогодні о двадцятій там, де й минулого разу». На тому кінці поклали слухавку. Три коротких речення змусили серце втекти в п’ятки і водночас роздратувати до безтями. «І це за декілька тижнів мовчання! Яке нахабство!». Та за дві години Вона запхнула свою гордість далеко в… кишеню й вирішила детально роз’яснити ситуацію.
Тепло всередині приміщення змусило її щоки наповнитися рум’янцем, у грудях вже теж трішки відпустило. Лиш в очах залишився вогник роздратування, котрий підтанцьовував в такт із відблисками ліхтарів. Він почав розмову першим: «Я радий, що ми знову побачилися. Чудово виглядаєш! Пробач, що так довго не телефонував. Не мав змоги, але я… скучив за тобою».

Вона намагалася причавити всередині себе розбурханого дракона. Мовчала, щоб не бовкнути зайвого. Він перервав цю напружену тишу, яка ось-ось би розсипалася уламками кришталю: «Хочу сказати тобі просту, але важливу річ. Пам’ятаєш, як була присутньою на одній із презентацій? Уже тієї миті в пам’ять врізалися твої риси обличчя. Така сувора і цілеспрямована, але водночас така ніжна і беззахисна. Своя… Я зрозумів, що шукав саме тебе! Як би це не звучало дико під час другої зустрічі. Знаю, що заледве знайомі, та за цих декілька тижнів вдалося все обміркувати…».

Він не встиг договорити. До її горла підступив клубок, який неможливо було ковтнути. Ці слова звучали щиро (так підказувала душа). Розум же пручався. Вона піднялася й швидко покрокувала до дверей, не мовивши слова. Він намагався наздогнати, та не вдалося. Телефонував, але слухавку не підіймали. Подумав, що вчинив як цілковитий дурень: «Не варто було поспішати. Вона злякалася. Що не так?».

Він не зміг знайти її, бо все, що залишалося – лише номер телефону і сторінка в соцмережі, яку давно не відвідували. Того вечора Вона справді злякалася. Злякалася, що знову ковтне того ядучого напою і захлинеться. Сльози обпікали шкіру. Серце билося в шаленому темпі. Давалася в знаки його недостатність. Відчувала себе непотрібною. Намагалася змити ці думки під душем – не вийшло. Вона не вірила…
Незавершений малюнок (із часу першої пропозиції зустрічі) так і валявся біля монітора комп’ютера. Одного дня Вона домалювала його. Це була невеличка ваза із дрібненькими у ній квіточками, біля якої пурхали метелики. Такі ж, як у животі закоханої люди. Це змусило кутики її губ піднятися вгору й злитися у посмішці…

Знову телефонний дзвінок:

– Доброго ранку, кохана! За годину вже буду вдома. Я так скучив. Шкода, що не поїхала на презентацію нової книжки, бо мені тебе не вистачало.

– Доброго ранку, любий! Але ж у тебе все вдалося, тому я щаслива. Чекаю на тебе. Якраз встигнеш до сніданку!

Вона поклала слухавку й посміхнулася, коли сонячний промінчик торкнувся обручки на безіменному пальці й, зблиснувши, зник.

Читайте також:Я отримав зашифроване повідомлення від сина і зрозумів, що він потрапив у неприємності

За матеріалами видання: “Студентська територія”

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram