— Ніно, я ціную нашу дружбу, але прошу тебе залишити мого сина у спокої! Рано Максиму думати про одруження. Йому тільки 25 років! Вибери собі іншого хлопця. Тобі ж все одно… — схвилювалася Марія Сергіївна.
Марія Сергіївна та Ніна працювали в одному інституті. Жінка й дівчина не просто були у гарних стосунках, але й дружили. Ніна часто ділилася таємницями зі старшою подругою Марією Сергіївною. А таємниць у Ніни було безліч.
Дівчині було 23 роки. Вона нещодавно отримала диплом інженера. Мама іноді робила зауваження дочці:
— Пора б, доню, заміж! А то ж, у дівках засидишся! На що Ніна парирувала:
— Мамо, з цим-то встигнемо! Дай мені зітхнути після довгого навчання!
І «зітхнула»… Чоловіки зграями літали навколо вродливої дівчини. Вона була надто вже гарна. Манливий погляд з іскринкою, чуттєві губи, гарна постава, приємний голос. У всіх її рухах і в тому, як Ніна вдягалася, читався заклик. Заклик до любові, до свободи.
Ця молода дівчина могла підкорити кого завгодно, і Ніна розтрачувала свою красу даремно. Дівчина знайомилася з усіма, хто пропонував. Вранці прокидалася, не знаючи імені сусіда по квартирі. Жила безтурботно та весело, дні не рахуючи.
Про всі свої пригоди дівчина із задоволенням розповідала своїй старшій подрузі Марії Сергіївні. Жінці було 45 років. У неї була добропорядна сім’ю. Чоловік і син. Марія Сергіївна уважно вислуховувала історії Ніни, м’яко говорила з дівчиною, просила зупинитися, знайти, нарешті, гідного хлопця. Дівчина у відповідь дзвінко сміялася та втікала до чергового залицяльника. Так подруги й «додружилися» до непорозуміння.
А справа була так. Марія Сергіївна захворіла. Довелося лягти у лікарню. Ніна після робочого дня заскочила провідати подругу. Марія Сергіївна зраділа дівчині. У лікарні особливо радієш будь-якій увазі. Ніна присунула ближче до ліжка подруги стілець і плюхнулася на нього.
— Ось, Маріє Сергіївно, Вам вітаміни, одужуйте! — Ніна виклала пакет із бананами, мандаринами, грушами та налила у стаканчик сік.
— Ой, дякую, дитинко! Що нового у тебе? Зізнавайся! — пожвавилася Марія Сергіївна, передчуючи почути чергову історію.
— Та, нічого! Дріб’язкові справи. Ідеала немає серед чоловіків, — жартувала Ніна.
— Ох, дівонько ти моя! Любов не може бути, як ти її називаєш, дріб’язковою! Просто, вона ще не зустрілася тобі, — повчала старша подруга, лежачи на лікарняному ліжку.
Коли Ніна прийшла до лікарні наступного разу, вона застала біля ліжка Марії Сергіївни якогось чоловіка років 45-ти. Він, мабуть, прощався з нею, поцілував її в щоку та спрямував до виходу. Чоловік та Ніна зустрілися випадково поглядами. Дівчина вже пройшла повз, а чоловік, наостанок, ще й обернувся.
— Здрастуйте, Маріє Сергіївно. Це Ваш чоловік приходив? — зацікавилася Ніна.
— Він самий, — відповіла жінка.
— Симпатичний він у Вас, — не заспокоювалася Ніна.
— Звичайний… Як справи на роботі? — Марія Сергіївна дала зрозуміти, що тема про чоловіка на цьому закрита.
Поговорили про все і ні про що. Ніна поклала передачку на тумбочку, попрощалася та вийшла з палати. На сходах лікарні дівчина помітила того самого «симпатичного» чоловіка. Побачивши її, він поспішно підійшов.
— Вибачте, дівчино, за банальність. А з Вами можна познайомитися? Мене звати Андрій, — представився чоловік.
— Можна. Я Ніна. Ви ж чоловік Марії Сергіївни? Ми з нею разом працюємо, — чомусь несамовито зраділа знайомству дівчина.
— Може, разом повечеряємо? — у мене машина за рогом, — запропонував Андрій, пропустивши повз вуха сказане про його дружину.
— Ну що ж, повечеряємо, Андрію, — сама не розуміючи, навіщо, погодилася дівчина.
За вечерею в ресторані, Андрій висловив своє захоплення красою Ніни. Він порівнював її з весняною мімозою, з краплею ранкової роси, з недосяжною зіркою у нічному небі. Дівчина розомліла. Чи від легкого напою, чи від таких чарівних слів, чи від Андрія. Йому 46, їй 23. Все закрутилося, завертілося… Не зупинити. Андрій та Ніна стали таємно бачитися. Про Марію Сергіївну воліли не згадувати. Третій завжди зайвий.
А, тим часом, Марія Сергіївна виписалася з лікарні та вирішила запросити молодшу подругу в гості. Подякувати Ніні за відвідування та смачні передачки. Жінка й не здогадувалася, що життя її незабаром кардинально зміниться. Дівчина прийшла в гості до Марії Сергіївни. Їй хотілося подивитися, як і де живе Андрій.
Ніна наділа все найкраще зі свого гардеробу. Туфлі на високих підборах, помада яскраво-червона, лак на нігтях — в тон помаді. При повному параді, так би мовити. За святковим столом сиділи: Марія Сергіївна, ще бліда після хвороби; її чоловік Андрій, схвильований присутністю дівчини; син Максим, несміливо кидаючи погляди на чарівну гостю, і Ніна. Поговорили, пожартували, посміялися. Вечір вийшов «смачним», теплим та затишним.
Коли Ніна зібралася йти, Максим запропонував її провести. Він увесь цей вечір обслуговував дівчину за столом. То підливав напій в ще повну склянку, то пропонував «мамин найсмачніший шедевр» — фаршированого коропа, то проводжав її до вбиральні «носик попудрити». А ще Максим увесь вечір «випадково» наступав Ніні на ногу. Андрій усе це помічав і нервував. «Що це син задумав? На мою дівчину «поклав око»? Не дозволю! Вона моя!»
— Ну що ж, сину, проводи гостю. І не затримуйся! — з важким серцем, сказала Марія Сергіївна. Вона теж помітила, як її син дивиться на неї. І вже пошкодувала, що запросила цю дівчину до свого дому.
«Як би чого не вийшло… Максим у мене — свята простота! Закохається у дівчинку і що тоді? А в Ніну не закохатися просто неможливо! Гарна дуже! Навіщо я її в дім притягла?» — хвилювалася Марія Сергіївна за сина.
Ніна та Максим вийшли на вулицю. Було тепло та тихо. Вони не поспішаючи дійшли до автобусної зупинки. Було пізно, і вони опинилися зовсім самі. Максим не міг надивитися на дівчину. Вона йому здавалася янголом, що зійшов з небес. Такою вона була чарівною. А Ніна побачила у ньому його батька Андрія. Тільки років на двадцять молодшого. Дівчина помітила зніяковіння Максима. Їй стало шкода хлопця. Вона підійшла до нього ближче і ніжно поцілувала. Хлопець набрався сміливості та обійняв Ніну.
Вона тільки запитала себе: «Навіщо я це роблю? Пора б зупинитися! Але сил немає!». Все ж дівчина злегка відштовхнула Максима та встрибнула у порожній автобус. Він крикнув услід:
— Ніно, можна я подзвоню? Але двері автобуса зачинилися. Дівчина жестами показала, що нічого не чує. Хоча, все почула.
Наступного дня у Марії Сергіївни та Ніни відбулася серйозна розмова.
— Ніно, я ціную нашу дружбу, але прошу тебе залишити мого сина у спокої! Рано Максиму думати про одруження. Йому тільки 25 років! Вибери собі іншого хлопця. Тобі ж все одно… — схвилювалася Марія Сергіївна.
— Гм… Дякую Вам за пораду, щодо іншого хлопця. А якщо у нас з Максимом любов? — намагалася жартувати дівчина.
— Ну, яка там любов? Тобі ж байдуже з ким бути! — не витримала Марія Сергіївна.
На це дівчина образилася. На тому й розійшлися по своїх робочих місцях. Марія Сергіївна не зізналася Ніні, що син випрошував у неї номер телефону. Вона категорично відмовила йому. І умовляла Максима назавжди забути про цю дівчину. Ніна йому не пара!
Проте дівчина вирішила якнайбільше відплатити старшій подрузі за образу. «Ну що ж, Маріє Сергіївно! Ваші чоловіки будуть моїми!» — сказала собі вона. Дівчина почала втілювати свою ідею. Вона сама підлаштувала зустріч з Максимом. Чому він був безмірно радий.
— Ніно! Ти? Напевно, все ж таки, доля нам зустрітися! — дивувався Максим «випадковій» зустрічі.
Максим закохався. Паралельно дівчина бачилася з його батьком. Зрозуміло, дружба з Марією Сергіївною зійшла нанівець. Подруги перестали навіть вітатися при зустрічі. Ніна переймалася з цього приводу. Але її так захопила ця гра, що зупинитися було неможливо. Дівчина вже й сама заплуталася. Кого з чоловіків вона любить, з ким просто приємно проводить дозвілля?
А час не стояв на місці. Дівчина ловила себе на думці, що вона все більше закохується в Максим. Він виявився справжнім чоловіком. І був уособленням простоти та надійності. Максим був увесь, як на долоні. Відкритий, щирий, а, головне — закоханий! Він пішов з батьківського дому, працював вдень і вночі, зняв квартиру. А за пів року запропонував Ніні вийти за нього заміж.
Дівчина просила трохи почекати. Їй потрібно було розібратися в собі. По-перше, вона відчула, що в ній зароджується життя маленької людини. По-друге, Ніна достовірно не знала, чия це дитина. Андрія чи Максима? Як вийти зі складної ситуації, дівчина не знала. Андрій помітив, що Ніна якось змінилася. Так буває з жінками при надії. Він все зрозумів. І запропонував їй «серйозно подумати про можливі наслідки».
— Ніно, у мене дружина. Я її поважаю. І потім, у мене є син. Давай не будемо ускладнювати життя ні мені, ні тобі. Я не прийму цю дитину, — поставив крапку на всіх хвилюваннях дівчині Андрій.
— Усе-то ти про себе, Андрюшо. Ти мені більше не дзвони, — підбила підсумок дівчина. Мости були спалені.
Залишався Максим та його пропозиція руки та серця. Ніна дала несміливу згоду закоханому юнакові.
«Ех, нехай буде, що буде! У будь-якому разі, дитина моя!» — заспокоювала себе Ніна. Максим та Ніна без урочистостей розписалися у РАЦСі. З цією новиною прийшли до батьків чоловіка. Марія Сергіївна відчинила двері молодятам. Син «включив» всю свою красномовність для мами. І в кінці промови додав:
— Мамо! Ми одружилися! Законно! — ну, що ж, заходьте, діти, коли вже законно.
— Ніно, а ти наполеглива! Такого хлопця відхопила! Не ображай його, адже матимеш справу зі мною! — сказала новоспічена свекруха.
— Не ображу, Маріє Сергіївно, — пообіцяла Ніна.
— Зараз щось на стіл зберу. Заходьте в кімнату, — остовпіла Марія Сергіївна поспішила на кухню. Там вона почала «метушитися».
До обіду підійшов і господар дому. Андрій здивувався, побачивши сидячими поруч Максима та Ніну.
— Що тут відбувається? — злегка занервував господар.
— Ой, Андрюшу! Це наші молодята. Уявляєш, вони вже чоловік і дружина! Поставили нас перед фактом! Знайомся, це наша невістка Ніна! — защебетала Марія Сергіївна.
Жінка вирішила змиритися з вибором улюбленого сина. Може, Ніна не така вже й безнадійна? У Андрія підкотилися ноги. Він сів на диван. Запаморочилося в голові.
— Я вас вітаю, молодь! — ледь вимовив Андрій. Він не хотів зустрічася поглядом з коханкою.
На столі з’явилися напої, нехитрі закуски, швидко зроблені бутерброди. Вся сім’я в зборі. Чокнулися келихами, закусили, поговорили про подальше життя молодят. Усім стало весело та легко. Марія Сергіївна натякнула на онуків… Мовляв, вона готова до ролі бабусі… Андрій все ж улучив момент та відвів Ніну вбік.
— Це як розуміти? Ти вирішила впровадитися у мою сім’ю таким способом? — обурювався коханець.
— Я люблю твого сина! — випалила Ніна.
Вечоріло… Молодята зібралися йти до свого гніздечка. Марія Сергіївна на радощах запропонувала молоді залишитися на ніч. І взагалі, навіщо знімати квартиру, якщо є, де жити?
— Мамо, ми з Ніною подумаємо, — відповів Максим та повів молоду дружину до своєї орендованої квартири.
Молодим все ж довелося переїхати до мами та тата Максима, коли у них з’явилася донечка Анна. Молодій мамі потрібна була допомога у догляді за немовлям. Марія Сергіївна із задоволенням метушилася біля онучки. Андрій часто підходив до дитячого ліжечка та вдивлявся у личко дитини. Крадькома від усіх. Може, Анна його донечка? Як же вони з Ніною змогли все так заплутати? А тепер доводиться завдаватися питанням.
Анна — донечка чи онука? І як жити з цим? Але дівчина була дуже схожа на свою маму Ніну. Точну відповідь, хто батько дитини, не знав ніхто. Окрім Ніни. Ще до появи Анни, Ніна говорила зі своєю свекрухою-подругою. І немовби випадково, запитала її:
У пологовому будинку Ніна дізналася відповідь на питання. Вирахувати допомогли лікарі, і вона впевнено знала хто батько. Максим любив свою доньку, балував, як міг. Андрій та Ніна міцно мовчали про свій минулий гріх. І це їх об’єднувало. Вони опинилися в одному човні. Образи одне на одного минули. Усьому свій час. Життя все перемеле.
Чесно кажучи, у кожному домі є куточок, де скупчився пил, як його не натирай… Максима любили і Ніна і Андрій. Усі бачили, як він любить та зводить до небес свою маленьку сім’ю. І щоб закріпити ще не окріпше щастя сім’ї, Ніна привела у світ сина. Від рідного чоловіка. Без усяких сумнівів. Марія Сергіївна остаточно відтала. Тепер у неї знову з’явилася молодша подруга. Вона ж прикладна невістка. Втрачена дружба між жінками воскресла.
Ніна всією душею покохала свого чоловіка. І любов її з роками тільки зростала та міцніла. А Максим з неї пилинки здував. Тривожився лише Андрій. Він не знаходив собі місця. Нерозв’язане питання про родинність Анни не давало йому спокою. Наважившись, він підійшов до Ніни.
— Скажи, ким доводиться мені Анна? Донечкою чи онукою? Ти, адже, це знаєш! Я відчуваю! Скажи правду, благаю!
Ніна спокійно відповіла своєму свекру:
— Анна — твоя онука.
