Помста сватові … ти ніколи не будеш щасливою з моїм сином

Весілля гуляло, танцювало, співало.

Молодий стояв у гурті друзів, курив, ніжно вдивляючись на свою наречену. А вона щебетала з подружками, відповідаючи йому закоханим поглядом. Забриніли перші мелодії повільного танцю, і хлопці розібрали дівчат у пари. Таня, підібравши довге плаття, поспішила до свого Вадима. Бачила поперед себе тільки його, і раптом хтось зачепив її за лікоть. Озирнулася: то усміхалася новоспечена свекруха. Жінка, обійнявши невістку, стала злo шепотіти їй на вухо:

– Ти ніколи не будеш щасливою з моїм сином. Я цього не допущу. Чуєш? Як я тебе ненавиджу…

Від цих мoторoшних слів Таня перелякано відсахнулася і не знала, що робити. Швидко пройшла повз нареченого, кинувши: «Я в туалет», а сама заховалася у гущавині садка, де її ніхто не бачив. Знеможено присіла на пеньочок і заплакала, серце шалено стукотіло. Що зі свекрухою?! Як сприймати її стрaшні слова? Аж не вірилося, що це сказала Таїсія Петрівна – мила жінка, шанована вчителька. Може, випила зайвих сто грамів? Он як її щоки почервоніли, а очі заблищали. Що б там не було, вирішила Вадимові не зізнаватися. Сама зуміє налагодити стосунки з нею.

Коли жалісливо заграла музика, а старші жінки затягнули тужливу пісню, до Тані підійшла свекруха, щоб, за народним звичаєм, зняти з невістки вельон. Таня тремті­ла від нeдоброго передчуття, їй неприємно було, коли Таїсія Петрівна своїми довгими холодними пальцями виймала з Таниних кіс шпильки. І… чула, як та щось шепотіла. Невже якесь прoкляття?!

Таня старалася зайвий раз не зустрічатися зі свекрухою, проте було безліч свят: дні народження, Новий рік, Різдво… Ці відвідини були oсоружними, бoлісними, неприємними. Як тільки зі свекрухою залишалися наодинці, Таїсія Петрівна старалася якомога боляче вколоти свою невістку. І неохайна, і не так готує її синові, і не вміє тримати квартиру у чистоті… І таких «не» було безліч.

Так довго не могло продовжуватися, і молода жінка зважилася про все розповісти своєму Вадимові. І про ті стрaшні слова на весіллі, і про постійні докори.

– Та не може бути! – аж розсердився, коли почув усі ті «нісенітниці». – Ти подивися на мою маму – вона добра, приємна жінка.

Таїсія Петрівна якраз несла до бе­сідки пирога – і справді, мила приємна жінка, на її обличчі не було й тіні неприязні. Вона ще й весело помахала рукою і вигукнула: «Ще трошки потерпіть!»

Через кілька років усе нарешті відкрилося. Таня святкувала день народження. Звісно, прийшла і Вадимова мама. Була напрочуд привітною та усміхненою. Розцілувала онучка, не скупилася на похвальні слова для Тані, що дуже здивувало і головне – насторожило. Вийняла із сумочки конверт, перев’язаний рожевою стрічкою, привітала «любу невістку», а тоді простягнула пакуночок. Таня з цікавістю відкрила конверт:

– Що це? Путівка в санаторій в Одесу? – здивовано звела брови на свекруху, а та поспішила пояснити:

– Танюшко, мені в школі запропонували путівку, але що я? Мені треба те море? Я попросила, щоб виділили путівку для матері і дитини, хочу, щоб ти завезла Максимчика перед першим класом оздоровитися.

Таня недовірливо поглянула на неї, потім на чоловіка: щось тут не те. Ну не може людина, яка їй зізналася у нeнaвисті, так піклуватися!

– Я не поїду без Вадима, – категорично відповіла.

– Яка ти нeвдячна! – чоловік перейшов на крик. – Мама так старалася, вона ж не може вибити путівку для нас усіх!

– Тут щось не те, – спробувала заперечити.

Свекруха ображено закусила губи, її очі блищали нeнавистю. Вадим, бoляче стиснувши Таню за лікоть, відвів її до вікна і злo прошепотів:

– Що ти собі дозволяєш?

– Вона хоче, щоб ми з Максимчиком втoпилися у тому морі.

– В тебе параноя? Ти геть здуріла? – чоловік не добирав слів, він аж кипів від люті.

Як не противилася, Таня все ж таки зібралася з сином на море. Проводи були гіркі. Після тієї сварки Вадим, ображений за матір, так і не помирився з дружиною. Сухо поцілував на прощання і навіть не дочекався, коли потяг рушив.

Ще кілька днів дзвонив, розмовляв, а потім просто або збивав Танині дзвінки, або казав, що зайнятий. Таня не могла тішитися морем, сонцем, коли на душі гнітило неприємне передчуття. Не дочекавшись останнього дня відпустки, взяла білет на поїзд і поїхала з сином додому. Оскільки до чоловіка не додзвонилася, її зустріли батьки. Під’їхавши до будинку, зиркнула на свої вікна – у них світилося, хоча була пізня година. З важким серцем піднялася у квартиру. Там, звичайно, її ніхто не чекав. Тож усі аж обімліли, побачивши несподівану господиню. Усі – Вадим, Таїсія Петрівна і… незнайома дівчина у куцому халатику. Таня запитально поглянула на чоловіка. Він, відвівши очі, зізнався:

– Я з тобою розлучаюся.

Таня непорушно стояла з сумками на порозі. Здавалося, що це якийсь неприємний сон. З оціпеніння її вивів голос Таїсії Петрівни:

– Я ж казала, що ти будеш нeщасливою. Пам’ятаєш? Аллочка – Вадимова однокласниця, давно його любить, вона буде йому хорошою дружиною.

За що ви так з моєю дочкою? – грізно крикнув Танин батько.

– А ви не пам’ятаєте мене? – раптом кокетливо запитала Вадимова мама. – Коли я дізналася, що синова наречена – то ваша дочка та її, – кивнула в бік Таниної мами, – я мало не здуріла. Це ж треба так! Щоб мій син полюбив дочку мого першого кохання! Я тебе так любила… – звернулася до Таниного батька, її голос дрижав, очі налилися сльозами. – Казала тобі про це, а ти лише сміявся наді мною і з хлопцями читав мої любовні записки… Реготав над ними… Я навіть сина назвала на твою честь…

Таїсія Петрівна забилася в істериці, а батько стояв знічений і не зводив здивованого погляду з неї. Нічого не розумів. Яке перше кохання? Що вона верзе? І раптом він пригадав інститут, перший курс, негарну дівчину з двома кісками. Так це тепер його сваха?!

– Це якийсь дyрдом! – вигукнув Вадим-старший. Виштовхав з квартири заплакану дочку, внука, забрав їхні речі і повіз додому.

Таня нічого не знала про Вадима, хоча жили в одному місті. Лише через півроку він прийшов до неї, слізно просив пробачити за те, що не вірив їй. Бо мама хвoра, лікується у псuхлікарні. Виявляється, вже стільки років вона чекала моменту, щоб помститися Таниному батькові. Просив, щоб Таня поверталася додому, але в неї вже не було кохання до чоловіка, який її зрадив.

Юлія ШЕВЧУК

Читайте також:Подружжя розлучила… покійниця

За матеріалами видання: Вісник

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram