Повертався з донькою додому. Якраз нагодилася коханка на своїй автівці. Зупинилася, аби ощасливити звісткою, що в них буде хлопчик. Роман, який марив сином, забув про все на світі. Соня вибігла на дорогу. І її зачепив якийсь зірвиголова на мотоциклі

Вітер холодив весняні сонячні промінці й вони забігали погрітися в невеличку крамничку. Молода продавщиця складала їх у букети разом з квітами. Кожного промінчика торкалися руки Творця, тому вона вірила: її букети принесуть щастя тим, хто їх купує.

Вона була господинею маленької квіткової крамнички. У неї були постійні клієнти. Її не дратувало, коли люди довго вибирали квіти. А їм подобалось, як вона складає букети, розповідає, що означає та, чи інша квіточка. І її неодмінне побажання: «Хай ваш сьогоднішній день буде щасливий».

– Доброго дня, Онисіє…

…Її назвали Онисією. Рідкісне старовинне ім’я повинно було подарувати щасливу долю його власниці. Так вважала сестра її батька – тітка Марина – екстравагантна особа, яка усім представлялася Марго. Марина захоплювалася давньогрецькою культурою. Тому й припало до душі ім’я, яким нарекла племінницю…

…Квіткова крамничка стояла на людній вулиці. Крім квітів, тут продавали статуетки, листівки. Онисії було цікаво «читати» настрій та характер покупців. І вона знала, що кому запропонувати.

До крамнички буквально увірвався молодий чоловік.

– Мені треба будь-які квіти. Я дуже поспішаю. Можна ось ті білі троянди.

– Для кого купуєте букет?

– Для своєї бабусі. В неї день народження.

– Тоді білі квіти не те, що вам потрібно. Вони гарні, але… сумні для літньої людини. Візьміть щось яскраве. Щоб від квітів ішло тепло. А ще можете купити ось цього маленького ангелика. Бабусі люблять такі милі речі.

Онисія склала букет, який усміхався теплими барвами. Упакувала маленьке ангеля. І мовила:

– Хай у вашої бабусі сьогоднішній день буде щасливий.

…Коли не було покупців, Онисія спостерігала за людьми. За день стільки різного люду проходить… Ось дівчатко зупинилося біля вітрини крамнички. Тут стільки всього цікавого! Онисія махнула дівчинці рукою. Та подарувала їй усмішку.

Глянула на годинника. До кінця робочого дня ще далеко. А вдома її чекає Сонечка, донечка-квіточка. У неї болить ніжка. І якщо цьому найближчим часом не зарадити, то Соня буде все життя накульгувати. А звідки Онисії взяти гроші на лікування?

У колишнього чоловіка не попросить. У них домовленість. Роман залишив їй маленьку крамничку. Платить аліменти. І все. Хоча, це його провина, що Соня травмувалася. Не догледів. Повертався з донькою додому. Якраз нагодилася коханка на своїй автівці. Зупинилася, аби ощасливити звісткою, що в них буде хлопчик. Роман, який марив сином, забув про все на світі. Соня вибігла на дорогу. І її зачепив якийсь зірвиголова на мотоциклі. Поки Роман отямився, від кривдника й слід простиг. Власне, тоді Онисія й дізналася, що в чоловіка є інша жінка. І він вирішив піти до неї…

Соню лікували. Але ще потрібна недешева операція. Роман сказав, що більше грошей немає. У нього сім’я. Кредит узяв на розширення бізнесу.

Онисія заощаджувала, сама торгувала, але… А Соня запитувала, коли їй «поремонтують» ніжку.

…Чолов’яга був високим, міцним і вкрай неповоротким. Онисія хвилювалася, аби не звоював чогось. Мовчки приглядався до квітів. Вона вловила дорогий, вишуканий аромат його парфумів. Подумала: замість джинсів і светра йому пасував би діловий костюм. Хоча, цей стиль одягу зм’якшував його суворі риси обличчя і тяжкуватий погляд. Коли зупинився біля вази з ірисами, в його очах майнула ніжність упереміш зі смутком.

– Я хотів би букет ірисів. Дванадцять. Різних кольорів.

Він глянув на її бейджик.

– Ім’я у вас цікаве. Онисія.

– Старовинне. Грецьке.

– А ви знаєте, що назва квітки – ірис – має грецьке походження, означає веселка?

– Знаю, – відповіла здивовано.

– Звісно, ви ж флористка.

– Та ні. Просто продаю квіти.

Хотів ще щось запитати, але до крамнички зайшли покупці.

Обережно поклав букет в автівку і рушив.

…Мирослав не знав, з кохання чи з жалю носить на Нелину могилку її улюблені квіти. Неля зрадила його з найкращим товаришем. Олексій відібрав у нього дружину й бізнес. Мирослав уявити не міг, як заздрив йому Олексій. І не міг подумати, яким підступним той може бути.

Олексій сам не міг дати лад нічому. Більше не було Мирославової мудрої голови і міцної спини. Усе почало валитися, мов картковий будинок. Заліз у борги. А в Нелі почалися депресії, які чергувалися з нервовими зривами. Врешті, це призвело до непоправимого. Наковталася таблеток. Не врятували… Нелині батьки звинуватили в усьому Олексія.

…У Мирослава знову успішна власна справа. Було тяжко, та зумів стати на ноги. Але немає друзів. І коханої. І нема довіри до людей.

…Він знову приїхав за квітами. Нині пам’ятна дата. У цей день познайомився з Нелею. Колись це було свято, тепер – болючий спогад.

Онисія упізнала неповороткого покупця. Він знову замовив дванадцять ірисів.

– У вас товару поменшало, – зауважив.

– Скоро крамнички взагалі не буде. Ні моєї, ні сусідніх. Магазин збудують. Родич одного з місцевих політиків місце до рук прибрав.

Він бачив, як засмутилася Онисія. Хотів сказати щось втішне. Не зміг, розівчився, наче. Хоча його пройняла беззахисність цієї жінки.

…Падав дощ. Швидко почало темніти. Мирослав повертався з ділової зустрічі. Спеціально поїхав вулицею, на якій розташована крамничка. Онисія стояла біля вікна. Дивилась у темінь заплаканого неба. Покупців не було.

Зупинив автівку. Зайшов.

– На жаль, ірисів немає, – мовила. – Вибачте, мені пора збиратися.

– Може це звучатиме банально, але, давайте, я вас підвезу додому. Дощ полив, як з відра.

– Зовсім не банально. Мене донька чекає, тому буду вдячна.

Через зливу машини поволі повзли, наче гігантська гусінь.

– Онисіє, розкажіть про себе, а то мовчанка робить дорогу ще довшою.

А що, власне, розповідати? Закінчила педагогічний виш, вийшла заміж, народила дитину, чоловік невдовзі знайшов інше кохання, розлучилася. Не полишає надії зробити доньці операцію. Якщо матір погодиться бути з Сонею, поїде за кордон заробляти гроші.

– Треба встигнути, поки Соня до школи не пішла. Аби діти на кпини не брали, кульгавою не називали…

Сон Мирослава не брав. Вмикав і вимикав телевізор. Постояв на балконі. З голови не виходила Онисія. Ні на що й ні на кого не нарікає. Долає життєві негаразди з гідністю. Тільки смутку в голосі багато. От його секретарка постійно на все скаржиться, хоча живе в достатку і не знає, що таке проблеми.

У Мирослава зародилося почуття до Онисії. Тільки розум впирався…

А наступного дня у вікні квіткової крамнички побачив дівчатко з білявими кучерями. Схоже на ангелика. Підійшов ближче. Ангеля до нього усміхнулося. І він усміхнувся. І душа усміхнулася…

…Онисія з Сонею поверталися із закордонної клініки. Ніжку «поремонтували». Соня ходитиме, бігатиме, стрибатиме…

В аеропорту їх зустрічав Мирослав. Мав сказати, що скучав за ними, що Онисія буде господинею нової симпатичної квіткової крамнички, що…

– Тато! – вигукнула Соня, побачивши його.

– Онисіє, вона мене назвала татом! Ти чула це?!

Мирослав згріб в обійми тендітну дружину і кружляв її, наче хлопчисько. А Соні нетерпілося розповісти про свою першу мандрівку…

Автор – Ольга ЧОРНА. за матеріалами видання “Наш День”