Прости її, Боже…Вона хотіла заговорити, але до кого?

Вона сиділа сама… Вона хотіла заговорити, але до кого… До тиші?

А що вона їй скаже корисного, що скаже тиші? Всі й так бачили її сльози, навіть тиша відчула присмак гіркоти. Вона плакала, захлиналася слізьми, їй було боляче… Вона задумалась про те, що було, про те, що не можна повернути назад. Вона хотіла повернути годинникову стрілку, ніби сподівалася, що час повернеться назад і все зміниться. Але ні, не все так просто як здається.

Нічого не повернеш. Вона сиділа сама і жалкувала про свій вчинок, їй здавалось, що вона на суді Божому, і її карають. Але вона сиділа сама в кімнаті, їй марилось, що вона чує крик дитини, несамовитий плач, її серце розривалось на шматочки, її душа вирвалась з грудей і полетіла далеко-далеко. Сьогодні вона вперше пожаліла про те, що народилась на світ. Вона хотіла померти, її серце несамовито кричало, вона хотіла підійти до столу і взяти ніж, щоб покінчити з цими муками, але ноги, мов закам’янілі, не хотіли йти… Вона згадала все до останньої хвилини: вона йшла вулицею, на руках у неї був маленький вузлик, з якого доносився плач дитини.

І ось вона дійшла до пункту призначення. До великої білої будівлі, де було написано: «Дитячий будинок». Вона поклала дитину на порозі і, не обертаючись, пішла додому.

Вона хотіла, вона чекала, що той, хто підштовхнув її на цей вчинок, пригорне і пожаліє. Вона бігла додому, бо їй здавалось, що на неї дивиться увесь світ. Вона піднялася по сходах, дістала з кишені ключ, але двері були відчинені. Вона не хотіла, але зрозуміла, що він… втік. Він – через якого вона покинула своє дитя напризволяще, він, якого вона кохала понад усе. Вона ненавиділа світ.

Вона сиділа сама… Вона хотіла заговорити, але до кого? До тиші? А що вона їй скаже?..

Катерина Кравченко

Читайте також: Вийшла заміж за араба і… зламала все своє життя

За матеріалами видання “Справи Сімейні”

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram