Службовий роман схожий на обман

Кожен із нас хоче бути коханим. Хтось із легкістю знаходить другу половинку, інший у пошуках своєї долі проводить значну частину життя. Досить часто близькі взаємини виникають між колегами по роботі. Так зароджуються службові романи. Будуючи стосунки, виникають запитання: «Як довго вони триватимуть?», «Чим усе закінчиться?».

Деякі роботодавці категорично забороняють амурні справи між співробітниками. Бажають мати в колективі фахівців, для яких особисте життя існує в позаробочий час. Якщо ж керівництво не перешкоджає подібним явищам, це не означає, що їх потрібно афішувати.

Чи насправді все відбувається так, як змальовано у відомому фільмі «Службовий роман»? Чи завжди все закінчується хепі-ендом?

Наталія Гришко (домогосподарка, 47 років):

− Уже доводилося бути заручницею службового роману. Не бажаю поринути в ці почуття знову. Працюючи секретарем у будівельній фірмі, крутила роман зі своїм босом. Спочатку було як у казці: поцілунки, подарунки, зізнання в коханні. Обіцяв небо схилити до моїх ніг. Раптом дізналася, що він одружений і має двох дітей. А я – чергова іграшка, доки дружина у відрядженні. Словами не передати того відчуття, котре закралося в мою душу, коли спала полуда з очей, відкривши істину. Із часом усе минуло, загоїлося, переболіло. Навчившись на власних помилках вперше, не дозволю, щоб це сталося вдруге.

Ігор Коханов (контролер, 32 роки):

− Поєднувати роботу з особистими стосунками не варто. Не виключно, що так би мовити офісні пристрасті певним чином можуть залишити негативний відбиток на продуктивності виробничої діяльності. Якщо поглянути на це з іншого боку, то все не так погано. Для когось вільні стосунки – цілковито нормальне явище. Можливо, із часом поняття «службовий роман» нарешті позбудеться негативного відтінку, відкинувши стереотипи якомога далі. Потрібно уникати радянського менталітету. Головне – це кохання.

Анна Коломієць (продавець-консультант, 23 роки):

− Мені близька тема службового роману. Свого часу такий тип стосунків із колегою закінчився одруженням. Нелегко було, чесно кажучи. Частенько разом ідучи коридором, чули за спиною пошіптування, жарти, плітки. Проте намагалися не звертати на це уваги. Нехай говорять. Якщо лізуть у чуже життя, отже, не мають особистого. На критику завжди відповідали посмішкою. Стосунки не заважали виконанню робочого плану, а навпаки допомагали творчо-виробничому процесу. Новому вчилися один в одного, разом переживали негаразди та перемоги. Мали не лише спільні симпатії, а й професійні захоплення, теми для розмов. На роботу йшли з радістю, як на чергове побачення. Щоправда, наша історія зовсім не схожа на ту, що в ліричній мелодрамі радянських часів «Службовий роман». У нас одразу зародилося взаєморозуміння.

Ярослав Хмельницький (водій, 34 роки):

− Якщо в усіх своїх справах та починаннях завжди оглядатися на людей і думати, що ж скажуть про тебе, то нічого хорошого з цього не вийде. У службовому романі без пліток не обійтися. Усе-таки є одне «але»: не пліткар буде з тобою жити, будувати особисте життя, виховувати дітей. Тому не варто прислухуватися до непотрібних порад заздрісників. Живіть своїм життям, так, як підказує серце й говорить розум. Власне кажучи, хто стверджував, що результатом офісних пристрастей обов’язково повинен бути негативний наслідок? Можливо, все з точністю до навпаки.

Як свідчить статистика, шансів на те, що службовий роман переросте в шлюб, мало. Якщо не в силах встояти перед чарами колеги, спробуйте ставитися до цих стосунків простіше, як до гри. Для чоловіків службовий роман − це скоріш за все марна втрата часу та легкий пошук партнерки, ніж справжні почуття, про які мріє кожна жінка.

Наталія ГАВРИШ

Читайте також:Закохатися у викладача

За матеріалами видання: “Студентська територія”

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram