Сповідь: моя пoкiйна дружина дуже любила квіти, зазвичай їх люблять хороші люди

Добридень, господине!

Найбільша радість і розрада для Галини – то квіти. Тільки-но розвесниться, як вона вже сидить у своєму квітнику. До пізньої осені клопочеться, та ні, леліє – доглядає свої квіти-діти. А їх у неї багато. Одних тюльпанів двадцять видів має. І троянди, і лілії, й айстри, і жоржини, і чорнобривці, і півники – усіх і не перелічиш. Кожна квіточка особлива і неповторна. А барви! Коли хотів Господь землю прикрасити, то придумав квіти. Найтонший відтінок їхніх фарб та ароматів не залишає байдужою навіть найчерствішу людину.

Ось і сьогодні Галя ходила поміж жоржинами, обривала сухі пелюстки троянд, а на серці стояла чорна хмара, хоча серпневе сонце розманіжувало довкілля, жінка зупинилася біля куща калини, що паленів ще недостиглими ягодами, і наче збоку глянула на себе. Серед усієї цієї краси видалася собі втомленою і сірою. Поспішила в хату, скинула з себе стоптані тапочки, старий халат і глянула у дзеркало. За матеріалами видання “Наш День”

˗ Ой, запустила я свій сад, ˗ сказала сама до себе і сумовито усміхнулася.

Недавно їй виповнився 51 рік. Уже три роки, як поховала чоловіка, з яким прожили у щасті й любові, двох синів народили, подружили, онуків діждали. Пoмер Микола раптово, сeрце підвело. Далася взнаки важка праця на будовах.

Ото й горе пережити Галі допомогли квітки. Весь бiль і жаль їм виплакувала, скропила усю землю слізьми.

Читайте також: Я переконаний, що якби тодішня коханка мого тата не вступила з ним у зв’язок, життя нашої сім’ї було би цілком інакшим

Жінка відчинила шафу, знайшла шорти та майку – на море колись їздила в такій одежі. Одягнулася, волосся зібрала у хвіст, глянула у люстерко – тепер інша справа. Навіть блиск в очах з’явився, але на душі все ж було тоскно. Знову вийшла на подвір’я і подалася у квітник. Лишень зігнулася, щоб вирвати бур’янець, який наче сепаратист, пробрався до квітів, як почула чоловічий голос, що лунав із-за огорожі:

– Господине, води не подасте?

Галя підвелася і побачила чорнявого чоловіка середніх років. Її щось аж замуляло під лопаткою, і вона різко відповіла:

– Я по п’ятницях не подаю, ˗ тай повернулася до незнайомця спиною.

– О, Боже! В мене ж плечі oгoлені, ˗ подумала, і присіла між квітами, щоб сховатися.

– Цікава жінка, ˗ почулося, ˗ нині ж субота, наче, ˗ не вгавав перехожий.

– Чого вам треба? Ідіть своєю дорогою! – аж вигукнула Галина. Але той і не думав ступатися.

– Я бачу ви в квітах кохаєтеся. Моя пoкiйна дружина їх теж дуже любила, але кімнатні, бо жили ми в квартирі. А тепер я безпорадний. Уже рік нема моєї Оксани, і вазони почали гuнути. Я давно за вами спостерігаю, то подумав, може б ви мені допомогли. Правда, боявся вас зачепити, ˗ засміявся чоловік. – Пробачте, не думав, що ви така зла. Зазвичай, квіти люблять хороші люди…

Він щез так само, як і з’явився. А Галя розплакалася. Прибігла в кімнату, зірвала з себе одяг, знову одягнула халат і стала спокійнішою.

Наступного дня зранку сіяв лагідний дрібний дощик. Але Галина пішла у квітник.

Нарвала букет і довго стояла з ним, зиркаючи на дорогу, аж поки не почула:

– Добридень, господине!..

Раїса ОБШАРСЬКА.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram