Свекрушина порада… підштовхнула мене до щастя

ЛЮСЯ ОВДОВІЛА, КОЛИ ЩЕ Й ТРИДЦЯТИ НЕ МАЛА. СТАРША ДОНЕЧКА ДРУГИЙ КЛАС ЗАКІНЧУВАЛА, А МОЛОДШІЙ НЕ БУЛО Й ТРЬОХ РОЧКІВ.

СТАЛАСЯ БІДА: КОЛИ ЧОЛОВІК МИРОН ЇХАВ НА ВЕЛОСИПЕДІ, ЙОГО ЗБИВ АВТОМОБІЛЬ. ЛИШЕ НАД РАНОК ЛЮДИ ЗНАЙШЛИ ТІЛО НА УЗБІЧЧІ ДОРОГИ. МЕДИКИ СКАЗАЛИ: ЯКБИ ЧОЛОВІКА ВЧАСНО ДОПРАВИЛИ ДО ЛІКАРНІ, ВІН БИ ЖИВ. АЛЕ ВОДІЙ ІЗ МІСЦЯ ПРИГОДИ ВТІК, НЕ ЗНАЙШЛИ ЙОГО Й ДОНИНІ. ОСЬ ТАК: СТРАШНО, НЕСПРАВЕДЛИВО, БЕЗГЛУЗДО І ДУЖЕ БОЛЯЧЕ. ОСОБЛИВО ДЛЯ РІДНИХ, БО ДІТИ ЗАЛИШИЛИСЯ БЕЗ ТАТА, ДРУЖИНА — БЕЗ ЧОЛОВІКА, МАТИ ВТРАТИЛА ЄДИНОГО СИНА…
Жила сім’я у квартирі Миронової матері Ганни. Вона — жінка мовчазна, замкнута, непривітна. Рано овдовіла, сама ставила на ноги сина. Почуттів проявляти не вміла. Була строгою і вимогливою матір’ю. У школі Мирон вчився на «відмінно», із відзнакою закінчив і виш… Коли привів у дім Людмилу — Ганна якось байдуже знизала плечима, мовляв, твій вибір: хочеш — то одружуйся.

У Ганни квартира велика — аж чотири кімнати. Покійний Миронів батько свого часу обіймав керівну посаду на одному з великих підприємств, тож отримав це житло. Із перших днів Ганна встановила свої правила: молоді — окрема сім’я, тож мають окремо все купувати, окремо готувати і все решта — теж окремо. На початках Люсі було аж незручно. Сидять, приміром, із Мироном у кухні, вечеряють, заходить свекруха. Невістка метушиться, запрошує до столу, а вона відмовляється. Бувало, спече Люся торт чи смаколиків якихось купить — занесе свекрусі в кімнату. Ганна подякує, але наступного дня обов’язково відкупить і пригостить молодих…

Нічого не змінилось, коли народилися внучата. Бабуся дуже рідко залишалася з ними, коли її просили. Як і свого часу із сином, з онучками також була строгою.

Хоча й минули роки спільного життя під одним дахом, але звикнути до свекрухи Людмилі так і не вдалося. А тепер, після смeрті Мирона, Людмила не знала що й думати. Допікав біль втрати, і була впевнена, що свекруха як не нині, то завтра покаже їй на двері. Бо хто ж Людмила тепер для Ганни?

Так минав час. Ганна й далі жила відсторонено. Тільки тепер усі разом ходили в неділю на цвинтар. Коли Люда про щось просила — не відмовляла, допомагала…

Так минуло ще три роки. Влітку перед школою видалася Люді з дівчатками добра нагода поїхати до моря. Тішилась, а душа тихо плакала: «Якби був Мирон…» Проте донечки завжди відганяли сумні мамині думки. Вже першого вечора навперебій розповідали, що у них з’явилась нова подруга Настуня. І приїхала вона на відпочинок лише з татом, бо матуся їх залишила і втекла до Італії… Діти на свій лад сприймали розповідь Настуні й дуже шкодували її. А вже наступного дня Люда мала змогу познайомитись і з Натунею, і з її татом Романом. Так мимоволі, через дітей і почали спілкуватись…

Час на відпочинку збіг швидко. Роз’їхались… Нерідко Люда вже потім тепло згадувала Романа. Видно було, що дуже любить він свою донечку. І незважаючи на «вибрик» дружини, не впав духом, не почав пиячити, не шукав пригод, а цілковито присвятив себе вихованню дитини. Та Людмила й думки не допускала, що цей чоловік міг би стати добрим батьком і її дівчаткам, а їй — опорою і підтримкою…

Хоча й була Люда ще зовсім молодою, але жодного разу після смeрті чоловіка не думала про те, щоби влаштувати й своє особисте життя. Поки розлучений співробітник Ігор не почав залицятися до неї. Ніби й непоганий він чоловік. Кілька разів ходили на каву, до театру… Останнім часом почав натякати на спільне життя. А на Людмилині страхи, що, мовляв, не знаю, як сприйме свекруха усе це, бо ж вони з дітьми живуть у її квартирі, відповів, що має власне житло, куди й забере її з донечками…

На новорічний ранок, який організовували в їхньому колективі, Людмила привела своїх дівчаток. Там уперше й познайомила їх з Ігорем. А вже наступного дня старша донечка, схлипуючи, сказала, що не хоче, аби дядько Ігор жив із ними, не хоче іншого тата. Для Людмили це було вагомою причиною розірвати стосунки з Ігорем…

Знову закрутились будні… А наступного літа дівчатка отримали листа від своєї давньої подруги Настуні, де дівчинка писала, що вони з татком знову їдуть на море. Запрошувала і їх… Діти, як то часто буває, швидко пристали на цю пропозицію. А мамі щебетали в один голос, що не хочуть ні атракціонів, ані розваг і навіть морозива — лише на море… Але й на дуже скромний відпочинок Людмила не мала грошей. Діти, звісно, були засмучені. Та за якийсь час заспокоїлися, бо Настуня в наступному листі написала, що вони з татом їдуть на екскурсію до їхнього міста…

Так через рік після спільного відпочинку вони зустрілися знову. Тоді ж Люда відчула, що подобається Романові. Зрозуміла, що й він їй не байдужий. Відтоді Роман із донькою частенько приїздив до їхнього міста. А одного дня запросив Людмилу з дівчатками до себе в гості. Але старша доня знову зчинила бунт. Не хотіла ні до Настуні, ні до дядька Романа, ні до жодного іншого дядька. Людмила намагалася підібрати ключик до дитячого серця, але марно. І від Романа відмовитися також не змогла…

Мала ходила невдоволена, насуплена, а одного дня «знайшла вихід»: вирішила все розповісти бабусі Гані. Знала, що бабця строга — і мама, як, зрештою, і вони із сестричкою, її побоюється… Ганна мовчки вислухала внучку, а ввечері вирішила поговорити з Людмилою. Розмова була довгою — і Люда чи не вперше за всі ці роки прониклася теплом і любов’ю до свекрухи. Виявляється, Ганна не тільки не була проти, аби Людмила влаштувала своє особисте життя, а дуже хотіла цього…

«Коли помер мій чоловік — думала, не переживу, але день за днем біль помало відступав, — стиха почала Ганна. — Свого часу у нас було багато друзів, а коли залишилася сама, всі кудись зникли… А може, це мені так здавалось. Тому й сама відгородилася від світу, від людей. Коли була молодшою, траплялись мені добрі чоловіки, але я всім відмовляла. Сама собі хотіла довести, що дам усьому раду, що не впаду… Раду то я дала і не впала, але радості від життя так і не спізнала. Тож коли тобі трапляється якийсь хороший чоловік — виходь за нього. Жінці потрібна опора, підтримка. Аби тобі він був до душі, Люсю. З малою я сама поговорю. А як підросте трохи, то й сама тебе зрозуміє…»

Минуло відтоді п’ять років. Людмила з Романом таки поєднали свої долі. А незадовго у них народилася ще одна донечка. Живуть у добрі та злагоді…

Ганна була не проти, аби невістка з новим чоловіком та його донечкою жили в її домі, але молоді вирішили, що житимуть у Романа. До Ганни в гості приїздять часто. Вона й далі така ж неговірка і замкнута, але Люда тепер зовсім по-іншому сприймає свекруху. Знає, що не тримає і не тримала вона ніколи камінь за пазухою. А ще Людмила дуже вдячна цій жінці, що дала їй мудру пораду, якою свого часу не скористалася сама…

Руслана ЦИЦЮРА

За матеріалами видання Вільне життя

Читайте також: Благатиму в неї прощення: пішла до ворожки аби насолити подрузі

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram