Свідомістю по почуттях

Коли була малою, ніяк не могла зрозуміти, як зовсім чужі люди можуть закохуватися й одружуватися. Дивувалася, як зважуються жити під один дахом, обіцяють довіряти, піклуватися одне про одного, бути поруч і в радості, і в горі. «Як же це можливо?», – часом думала шестирічною.

Відтоді минуло більше десяти років. Зовсім дорослою себе не вважаю, але вже в сімейних, дещо жартівливих розмовах про одруження давно не казала чогось на кшталт: «Тобі, мам, легко було, адже ти виходила заміж за тата. Мені ж доведеться з чужим чоловіком одружуватися!».

Тепер власні роздуми стали серйознішими, питань побільшало, а відповіді вже не такі категоричні. Одвічна дилема: хтось любить, а хтось дозволяє себе любити; хтось уміє справитися з нерозділеним коханням, а хтось тяжко страждає, впадає в депресію, довго не може оговтатися і жити далі як раніше.

Часто чуєш про справжнє взаємне велике й чисте почуття? А чи замислюєшся? Так, щоб цілком серйозно, без жартів як у фільмі «Формула кохання» чи чого іншого, аби лише не зловити себе на думці, що сама закохалась по вуха. Цей особливий стан, який робить людину більш вразливою, надто відкритою, інколи навіть сліпою, але по-справжньому щасливою. Він дарує радість, всеохоплюючий спокій і, звичайно, тих самих метеликів у животі. Поруч із Ним світ здається теплішим, а життя прекраснішим. Такі симптоми кохання не можуть не надихати, не зачаровувати… Та, на жаль, як завжди й у всьому, є протилежна сторона медалі, менш райдужна. Це відстань, обставини, різниця у віці та інші НЕможливості, які здатні перетворювати любов у біль, розчарування, набридливий клубок у горлі.

Може, краще тоді взагалі не закохуватися, аби не обпектись, якщо не пощастить. На серці повісити табличку з написом «Не турбувати: ганяю кров організмом», а очима навчитися переконувати: «Жодної другої половинки не потребую. Поталанило народитися цілою»… Іронія це все. Любити означає розуміти, піклуватися, берегти, довіряти, цінувати. Цей перелік можна продовжувати дуже довго, бо незважаючи ні на що, це, власне, те, заради чого й варто жити.

Сподобались слова американського письменника.Р. Бредбері: «Якби ми слухалися тільки нашого розуму, у нас ніколи б не було кохання. Ми ніколи не пішли б на це, тому що були б цинічні: “щось піде не так”, чи “вона мене покине”, чи “я вже раз обпікся, а тому…”. Дурниці це. Так можна згаяти все життя. Щоразу треба стрибати зі скелі й лиш дорогою вниз відрощувати крила».

Зустріти справжнє взаємне кохання; зрозуміти і знати напевне, що це таке; відчувати, як раніше хтось зовсім чужий, стає близьким, дорогим, рідним. Мабуть, це саме те, що необхідно ніжно берегти у серці й повсякчас дякувати долі за найкращий подарунок.

Ірина БОГАЧУ

Читайте також:Моя голосна тиша

За матеріалами видання: “Студентська територія”

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram