У 90 літ зібралася заміж за… 40-річного!

Ще не встигли баба Марта й Олег подати заяву до РАЦСу, як новину про те, що 90-літня бабця погодилася стати на рушничок щастя із 40-річним, облетіла всю область! Це ж вам не Пугачова з Галкіним – тут різниця у віці півстоліття. Поки сусіди обсмоктували пікантні подробиці спільного проживання дивної парочки, внуки почали шукати зачіпку, яка б розлучила закоханих.

«Зачарував» «віруючий» з вулиці

Скільки насправді літ стукнуло бабі Марті, ви б ніколи не здогадалися, бо виглядає щонайменше років на двадцять молодшою. Все життя була чепурухою, мала модні зачіски, лише індивідуально пошите вбрання (працювала на відповідній посаді, яка цього вимагала). І тепер, хоч давним-давно на пенсії, вона постійний клієнт у перукарні: щомісяця підстригається, фарбує корені волосся і обов’язково робить манікюр. Тим більше тепер, коли вдома у неї з’явився молодий залицяльник.

Про те, що Господь пошле їй кохання на схилі літ, навіть не мріяла. Бо життя пролетіло, а любові справжньої й не знала. Заміж вискочила дуже молоденькою, ще у війну. Але тільки первістка народила – прийшла звістка з фронту: загинув коханий Петрусик… Ось так минали літа вдови десяток за десятком. Хоч на увагу чоловіків ніколи не скаржилася: то офіцер десь приб’ється, то якийсь партійний начальник. Носили Марті квіти букетами та шоколад ящиками! У ті далекі часи то було великою розкішшю. Вона мала веселу вдачу, тож усі дарунки приймала легко, ще й жартувала при цьому, мовляв, а чого б від такого красеня й не прийняти. Сама ж думала: «Як добре, що матиму чим сина годувати». Десь шоколад виміняє на кілька кіль рису, хтось навзамін дасть шмат м’яса. Ну, і кравчині такий солодкий розрахунок був до душі. Пізніше солдатській удові стали носити тушонки та згущене молоко («Кавалери пішли бідніші», – сміючись, любила приказувати подругам). А як стукнуло п’ятдесят, то хіба сусідські діди зрідка компліментами засипали… Ось так весь вік сама та й сама. І сина женила, і внуків діждалася, і вже першого правнука до школи відвела.

Якось баба Марта в обід поверталася з базарчика (старається раз на кілька днів купувати там свіжу «молочку»). До речі, у свої дев’яносто вона ходить без палички й категорично відмовляється від допомоги по господарству рідних, бо ж ще «не стара і не немічна»! В руках мала важкеньку торбину. Ще б пак, купила ж пляшку молока, жменю жирненького сиру, півлітра сметанки. А ще якась сільська жіночка поспішала, то ледве не за півціни віддала домашні яйця – гріх було не взяти. А з ковбасні саме привезли свіженьку продукцію – бабі так запахло, що й собі кільце купила. Словом, набрала всього більше, ніж завжди.
Додому – метрів чотириста, а півдороги сунулася мало не годину. Попереду побачила лавочку (на яку ніколи в житті уваги не звертала), тож ступила крок до неї, аби присісти. Аж раптом бабусю перепинив незнайомий чоловік:
– Вам допомогти?

Ще вчора баба Марта точно б відмовилася. Але сьогодні був не той випадок. Вона ствердно кивнула головою. Олег (так звали випадкового перехожого), завів мову про Бога, про сенс життя, про дітей, онуків, про любов… От він віруюча людина і понад усе любить Бога. А вона? Кого любить? Чи відчуває любов від родини? Баба Марта особливо й не задумувалася над тим. Олег питав, чи давно з кимось ходила в місто – на якусь виставку чи просто погуляти до парку, погодувати лебедів на ставку чи подивитися на вечірній фонтан. Її очі почервоніли, в кутиках з’явилася сльоза. Бо востаннє «в місті» була літ п’ятнадцять, як не більше, тому…
– А хочете, завтра підемо в парк? – запропонував Олег.

Давайте… – несміливо промовила баба Марта, і вже біля під’їзду вони призначили час зустрічі. На руках бабу кружляв і казав «люблю»

Погода видалася напрочуд гарною. Золота осінь тішила барвами й останнім теплом. Баба Марта зумисне одягнула теракотову сукню, аби гармонувати з красою природи, начепила бурштинові коралі, взула чорні лакові туфельки, підмалювала коричневим губи. Її очі світилися радістю: вона вперше за багато років йде кудись не сама. В центр їхали тролейбусом, а біля парку вийшли і зо дві години повільненько гуляли пішки. З Олегом (вона відразу погодилася не називати по-батькові Григоровичем, бо ж він навіть не у сини, а у внуки їй годиться) бабі Марті було дуже цікаво. Чоловік був уважним, час від часу лагідно тримав її за руку, поправляв розвіяне вітерцем волосся. Вона знову відчула себе жінкою, привабливою для когось. І ноги не гуділи, і спину не зводило – почувалася легко й добре.

Наступного дня Олег запропонував бабі Марті сходити на ринок по продукти й приготувати обід. Потім вони разом пішли на якусь тематичну «Божу» зустріч у бібліотеку, ще якось – на святковий концерт, виставу в театр, у цирк! А одного разу він напросився… ночувати. Мовляв, довго роботу не може знайти й не має чим платити за житло.

Бабуся постелила Олегові у вітальні, а сама всю ніч боялася очі зімкнути, переживаючи, чи ж він не прийде. Та Олег поводився гідно.
Якось до баби Марти завітала онука. Прийшла провідати і принести солодкого гостинця просто так, не з особливої нагоди. Коли Ані відчинив двері незнайомець, вона від несподіванки закліпала очима:
– А… хто ви такий?

– Проходь, Анютко, то мій Олег. Він тепер живе зі мною…

В Ані від тої новини щелепа відвисла – вона так і не змогла приховати свого здивування. За чаєм стала вивідувати в бабуні подробиці знайомства, цікавитися, чи не ображає. Баба Марта щиро все розповіла, про прогулянки і веселі бесіди, й навіть про поцілунки в щічку.
– Аню, він кружляє мене на руках! – на цій фразі баба, як закохане дівча, аж зажмурила очі. – Здається, я його люблю.

Читайте також:Здоровий — для коханки, хворий — для дружини

Паралельно крутив шури-мури з іншою пенсіонеркою

Відтоді внуки зачастили до баби в гості. Всіх брали нерви – звідки той ловелас узявся? Напряму нічого питати не стали, боячись, щоб не зробив бабі якої шкоди – аби, чого доброго, та не померла. Проте коли баба Марта по секрету зізналась Ані, що вони з Олегом подали заяву на одруження, родина вирішила діяти рішуче. Анін брат знайшов знайомих у РАЦСі й вивідав особисті дані бабиного жениха. Виявилося, що він східняк, не один рік провів у місцях позбавлення волі. Свого житла не має, з родиною стосунки не підтримує, безробітний уже давно. Не виключено, що його головна мета – житло, а він же після смерті баби Марти стане головним спадкоємцем!

Онуки пробували відкрити старенькій очі, однак та й слухати не хотіла.
– Та ви заздрите, що я нарешті щаслива! – спересердя буркнула й попросила не псувати їм з нареченим свята і не приходити на розпис.

Це підштовхнуло онуків простежити за Олегом. Те, що вони з’ясували, мусили показати бабусі «наочно», аби вона сама переконалася, що той чоловік – негідник.

Аня запропонувала бабі Марті мир і як вибачення напросилася відвезти її в перукарню. Хоч і йти було недалеко, старенька вирішила уважити онуку. Однак авто поїхало в протилежний бік: Ані хтось зателефонував, й вона терміново мала їхати в інше місце.

– Бабусю, десять хвилин, ми встигнемо, не переживай, – затараторила й поїхала. Вона зупинилася біля парку, опустила скло вікна. Там до неї нібито випадково хтось підійшов. Вони балакали про щось ну зовсім несуттєве. Баба Марта вже хотіла їх перервати, як раптом побачила, що алеєю йде якась гарно вбрана бабуся, а коло неї… її Олег. Раптом він схопив ту жінку на руки і закружляв. Як її саму ще вчора…

Старенька схопилася за серце. Аня відразу її повезла до лікарні. На щастя, напад минувся. Звісно, бабця того ж дня виставила Олегові пожитки з квартири. Однак та драматична розв’язка дала урок не лише їй, а й родині – онуки після цієї пригоди значно частіше навідували бабусю, стали більш чуйними та люблячими.

Наталія КРАВЧУК,
Вінницька область

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram