— У Влада знайшли якесь захворювання. Йому різко стало погано. Потрібні дорогі ліки. Лєна в паніці, не знає, що робити. Напевно, чекає, що я допоможу. А чим я можу допомогти? Мені легше її кинути, ніж допомогти чужій дитині.
— Ольго, а твій син одружився? Бачила його з жінкою й маленьким хлопчиком. Мабуть, із «прицепом» взяв, так? — запитала сусідка.
— Ще не одружився, але я буду лише рада, — здивовано відповіла Ольга.
Для неї це була несподівана новина. Син Андрій жив з нею і поки не збирався одружуватися.
— Синку, мені тут сказали, що бачили тебе з жінкою з дитиною. З кимось зустрічаєшся? — спитала Ольга, прийшовши додому.
— Ой, ці тітки, все їм треба, одразу бігають доповідати. Я не хотів тобі казати. У неї є дитина, тому серйозних стосунків не буде. Олена вдова, чоловіка не стало два роки тому, сама виховує сина. По роботі спілкувався з нею, і якось так зав’язалося. Не переймайся, додому я її точно не приведу.
— Ну ось, а я вже зраділа. А те, що дитина є, так нічого.
— Ні, чужу виховувати я не збираюся, потрібні свої.
— З’являться і свої. Тобі ж уже 34 роки, скільки ще можна бути холостяком?
— Та я ще молодий, що ти, мамо?
Андрій мав власну квартиру, але надавав перевагу жити з мамою, а ту квартиру здавав, збираючи гроші на нову машину. Мама готувала, прала речі — дуже зручно. А жінки, з якими він зустрічався, дізнавшись, що він живе з мамою, не поспішали виходити за нього заміж, а йому це й не треба було. Погуляв — і розбіглися. Про власну квартиру він нікому не говорив, зустрічався на території жінок або знімав номер у готелі. Такий спосіб життя його влаштовував.
Якось Ольга йшла з роботи і побачила сина з тією жінкою. Вони спокійно прогулювалися біля дому. Невисока, з довгим світло-русявим волоссям, симпатична. Цікаво, хто вона, було б цікаво познайомитися…
І такий випадок стався. Ольга випадково зіткнулася з нею, виходячи з магазину.
— Вибачте, будь ласка, ви Олена? Бачила вас з моїм сином Андрієм, мене звати Ольга…
— Доброго дня. Так, я Олена і добре знаю Андрія… Приємно познайомитися, Ольго Іванівно. Андрій казав, що живе з вами.
— Може, підемо в кафе, поговоримо? — запропонувала Ольга.
— Добре, підемо, ось тут поруч є гарне місце, у них смачна кава.
Ольга помітила, що Олена трохи соромиться, і сама почувала себе трохи незручно — ніби нав’язалася… Влаштувавшись за столиком, зробили замовлення.
— Андрій казав, що у вас є син. Скільки йому років, як звати?
— Сину п’ять років, звуть Владиком. Чоловіка не стало два роки тому. Живу в однокімнатній квартирі з сином. Після того, як чоловіка не стало, його батьки продали квартиру, в якій ми жили, і вигнали нас на вулицю. Квартира була записана на свекруху — колишню. У мене немає батьків, я сирота. Мене виховувала бабуся, на жаль, її теж немає. Її старенький будиночок у селищі перейшов мені. Я його продала, взяла іпотеку в місті — якраз вистачило на перший внесок. Працюю менеджером з продажів у магазині. Отака моя коротка біографія.
Ольга уважно слухала Олену й дедалі сильніше переконувалася, що ця жінка їй подобається. Зелені очі в обрамленні густих вій, маленький акуратний носик. Дуже приємна, спокійна, врівноважена.
— Андрій нічого про вас не розповідав, на жаль. А я була б рада познайомитися.
— Мабуть, він боявся сказати, що у мене є дитина. Багато хто негативно ставиться до жінки з «прицепом». А може, він просто не готовий до сімейного життя. А я й не наполягаю. Нам добре разом, і це головне…
— Олено, приходьте з Андрієм і Владиком до нас у гості, я буду дуже рада!
— Якщо Андрій погодиться, то із задоволенням! Рада знайомству!
Увечері Ольга оголосила синові:
— Андрію, у суботу чекаю вас у гості — тебе, Олену і Влада. Відмови не приймаю. Олена вже погодилася. Ми з нею випадково познайомилися на вулиці. Я бачила її з тобою і сама заговорила.
— Мамо, ну навіщо ти втручаєшся в моє життя? Іще й у гості кличеш… Я навіть не знаю, що сказати. Я не впевнений, що хочу на ній одружуватися, мене все влаштовує так, як є.
— Синку, не сердися. Я ж не змушую тебе одружуватися. Але поспілкуватися з Оленою мені хочеться. Вона мені дуже сподобалась, до речі — мила.
Андрій буркнув щось нерозбірливе й пішов у свою кімнату. Ну точно копія батька… Такий самий вибуховий. Її чоловік пішов три роки тому. Завів роман з колегою. Ольга відпустила спокійно — насильно милим не будеш. Та й стосунки давно були прохолодні. Євген любив випити, часто їздив у відрядження, і з часом Ольга зрозуміла: вони стали чужими. Андрій з батьком спілкувався й інколи щось розповідав Ользі, але її це мало цікавило.
Олена з сином і Андрієм прийшли в гості. Владик був дуже схожий на маму — той самий колір волосся й очей. Тихий, спокійний хлопчик. Ольга постаралася якнайкраще прийняти гостей — і страви, і випічка, і турбота. За столом панувала тепла, дружня атмосфера. Навіть Андрій поводився не так, як зазвичай: жартував і виглядав щасливим.
Ольга дивилася на них і думала: «От би вони одружилися… І онука мені привели у світ… Я була б такою щасливою…» Відтоді Олена з Владиком часто бували в гостях у Ольги. Іноді приходили навіть тоді, коли Андрій був на роботі. Ольга сама їх кликала — щиро й наполегливо.
Їй подобалося з Оленою говорити про різне — про життя, про плани. Інколи вони разом пили келих напою, ходили в магазини. Ольга дуже сподівалась, що син нарешті зробить пропозицію — бо кращої дружини не знайдеш. Але якось Олена не відповідала на телефон кілька днів.
— Андрію, що у Лєни з телефоном? Не можу додзвонитися. Ти не знаєш?
— Ми розійшлися. Нічого не питай…
— Як розійшлися? Чому? У вас же все добре було! — засмутилася Ольга.
— Отак. Не потрібні мені проблеми…
Та кажи вже, що сталося?
— У Влада знайшли якесь захворювання. Йому різко стало погано. Потрібні дорогі ліки. Лєна в паніці, не знає, що робити. Напевно, чекає, що я допоможу. А чим я можу допомогти? Мені легше її кинути!
Ольга дивилася на сина, не вірячи власним вухам.
— Ти кинув кохану жінку у важкий момент? Щоб не допомагати її дитині? Та ти ж негідник…
— З чого це я негідник? Навіщо мені давати гроші чужій дитині? Мені його шкода, звичайно, але допомогти я не можу. Лєна сильна, сама впорається.
— У тебе ж є відкладені гроші на машину! Можна поїздити на старій, але врятувати життя дитині. Ти про це подумав? Тобі залізяка дорожча за людину?!
— Ой, мамо, не починай нотації…
Андрій пішов. Ольга опустилася на стілець і вхопилася за голову. Кого ж вони виховали… Якого черствого, бездушного чоловіка… У неї були невеликі заощадження. Відкладала з зарплати, трохи лишилося від чоловіка. Вона відкрила вклад, відсотки знову вкладала — «на чорний день». І от він настав.
Ольга полюбила Олену й її сина по-справжньому. І хотіла допомогти. Нарешті Лєна передзвонила.
— Вибачте, Ольго Іванівно, я не могла раніше — не було часу…
— Лєночко, я все знаю… Дуже хочу допомогти Владику. Завтра зніму гроші й віддам тобі, на лікування.
— Що ви, не треба… Ми ж чужі люди. Я щось придумаю, обов’язково…
— Ми вже не чужі. Прийми допомогу, будь ласка… А Андрій — негідник. Пробач за такого сина…
Олена нічого не відповіла. Наступного дня Ольга зняла гроші і відвезла їх жінці. Та щиро дякувала й обіцяла повернути їх згодом.
— Андрію, збирай свої речі і переїжджай у квартиру, у тебе якраз квартиранти поїхали, квартира порожня. Не хочу більше жити з тобою під одним дахом!
— Ого, от це поворот… Це через Лєнку чи що? Ну ти даєш, мамо… За чужого сина переймаєшся, а до свого — байдуже?
— Мені соромно за тебе. Не хочу й думати, що чекає мене у старості…
Андрій поїхав, демонстративно гучно закривши двері. Ользі було важко на душі. Єдиний син, і ось такий… Що вже тепер поробиш…
Підключився фонд, який допоміг купити ліки, і Влад пішов на поправку. Увесь цей час Ольга була на зв’язку, їздила до них у гості, привозила гостинці. З Андрієм спілкувалася, але холодно. Лєна намагалася взагалі не говорити про нього, нічого не питала.
Якось Ольга помітила, що Лєна почала носити вільні сукні, талія трохи розплилася.
— Олено, вибач за питання… Ти випадково не носиш дитину?
— Так, уже п’ятий місяць. Я приховувала від Андрія, боялася, що звинуватить мене, що хочу таким способом вийти заміж. А я просто не змогла відмовитися від дитини. Збиралася, але в останній момент передумала. У мене буде донька. Нічого, справлюся.
— Лєночко, я так рада! Це ж моя мрія — мати онучку! Я буду допомагати вам, обіцяю! Дякую за такий подарунок, донечко!
Ольга радісно обійняла Олену. Тепер вони стали ще ближчими, попри те, що Андрій нічого не знав. Жінка носила дитину легко, і в строк з’явилася здорова дівчинка. Андрію про це не сказали. Ольга часто їздила до Лєни, допомагала з онучкою, купувала подарунки дітям, продукти. Дівчинку назвали Аліною. Вона була дуже схожа на Андрія — така ж чорнява і гостроносенька. «Ех, синку, таке щастя минає повз тебе… Жив би і радів…» — думала Ольга.
Якось Андрій побачив маму з візочком біля її двору. Олена їздила в лікарню і попросила подивитися за дитиною, тому привезла дочку до Ольги.
— Мамо, привіт! Ти що, нянею підробляєш? Грошей не вистачає, чи що? Сказала б, я б допоміг…
— Нічого мені від тебе не треба, Андрій… Сама справляюся.
Андрій зазирнув у візочок і завмер на хвилину. Чи не відчув він кровну спорідненість? Але нічого не сказав. У цей час у двір заїхала Олена на таксі. Вийшла з машини.
— Добрий день, Андрію. Ну що тут, Ольго Іванівно, як справи, Аліна не плакала?
— Ні, Лєночко, все добре! Поїла, поспала, тепер ось гуляємо…
Андрій дивився на них і нічого не розумів.
— Це що, твоя дитина? Ти заміж вийшла? Але дівчинка така маленька… Хто батько?
— У дівчинки є мама, і цього достатньо!
— І бабуся, зауважте… Андрію, це твоя дочка. Якщо тобі взагалі цікаво знати…
— Моя? І ти весь час це приховувала? Ну ви жінки…
Андрій розгублено заглянув у візочок і мовчки пішов.
— Ну от, тепер знає…
Через кілька днів Андрій прийшов до Олени додому. Пропонував гроші, але вона відмовилася. Сильна образа була на нього.
Минуло п’ять років. Ольгу вразив інсульт. Лєна з дітьми переїхала до неї в квартиру, щоб допомагати, бо Ользі важко було ходити. Аліна й Влад також допомагали: приносили бабусі їжу, читали книги. Вони дуже любили бабусю Олю і піклувалися про неї.
Андрій жив сам у своїй квартирі, інколи приїжджав провідати маму. З Лєною й дітьми бачився і спілкувався. Аліна знала, що він її батько, але побоювалася його. Квартиру Ольга оформила на Лєну, зробила дарчу, щоб потім вона перейшла Аліни.
— Ох, Лєночко, як добре, що я з тобою познайомилася. Тепер у мене два улюблених «прицепа» — Влад і Аліна. Я щаслива, що ви є, дякую вам за все…
Ольга й не могла уявити, що ця тендітна жінка стане їй, як донька. А син із рідного перетворився на чужого… Ось такі сюрпризи інколи підносить життя.
