– Дівчино! Дівчино! – роздався писклявий голос біля вітрини з діамантами.
Я послала покупниці привітну усмішку: все бачу, зараз розрахується й підійду. Але добротна пані в хутрі не заспокоювалась.
– Чому я маю кричати через весь магазин? Що за неповага! Варто б поскаржитися вашому директору.
– Зайченятко, не треба, – заспокійливо прошепотів за спиною верескливої пані її невиразний чоловік.
З приклеєною намертво усмішкою я підійшла до «зайченятка». Тільки мовчи, сказала я собі, жодних розмов.
– Це справжні діаманти?
Я мовчки кивнула.
Клієнтка неприязно свердлила мене недобрим поглядом.
– Знаю я вас, вам би тільки людей обдурити. Чула, як ви тут підробки продаєте. Але все ж покажіть мені ось цей перстень, – «зайченятко» скривило буркотливу мину, безцеремонно штовхнувши пальцем у вітрину. – Подивимося, що у вас тут за діаманти. Це яка проба?
Робити нема чого, доведеться відповісти.
– Сімсот п’ятдесята.
Скільки разів зарікалася не розмовляти з такими, як вона, знаю ж: якщо не стримаюсь і почну спілкування, то справа закінчиться покупкою.
Витончена тонка робота зовсім не виглядала на пальцях-сардельках, але пані в хутрі сама зрозуміла, що перстень їй не підходить, і вимагала діаманта більшого.
– Будьте ласкаві, покажіть перстень із сердолітом, – пролунало від вітрини з напівдорогоцінним камінням.
«Зайченятко» миттєво пішла в атаку.
– Ви що, не бачите, що продавець зайнятий з серйозними покупцями? – завищала вона, обдавши іншу клієнтку крижаною зневагою. – Чекайте своєї черги!
– Зайченятко, не треба, – знову подав голос чоловік, але, як і попереднього разу, дружина на нього не звернула уваги.
Я вийняла з вух навушники. Думки оточуючих обрушилися на мене лавиною: недобрі й егоїстичні «зайченяткові», і втомлені, повні приреченості – її чоловіка.
Ну що за неприємна тітка! Нікого, крім себе, не любить, усіх, хто попадається їй на шляху, перемелює в труху, із доброго й покірного чоловіка зробила справжнього підкаблучника. Втомився він від неї, любов, яка була колись давно, минула. І він би пішов, та тільки сили волі не вистачає.
Я зняла окуляри, тепер я бачила їхнє минуле й майбутнє. Минуле – наче намисто, де події нанизані на нитку одна за одною, а майбутнє – як віяло з променями, які розбігалися в різні боки. Тепер я знала, що треба робити.
– Подивіться ось ці прикраси, наче спеціально для вас зроблені.
«Зайченятко» з сумнівом узяла простягнуті персні, натягнула на різні пальці й витягла руку перед собою. Покрутила долонею, милуючись блискучими діамантами.
– Мабуть, мені подобається.
«Ну ще б!» – хотілося сказати мені. Я ж не звичайний продавець: коли я знімаю окуляри, то бачу покупця наскрізь.
«Зайченятко» нарешті визначилося.
– Візьму ось це.
Неохайно кинула чоловікові через плече:
– Розплатися.
Що ж, вона сама обрала своє майбутнє. В обох перснях діаманти мали невеликий дефект. Ні-ні, зовні камені виглядали чудово, жоден ювелір не сумнівався б у їхній якості. Але ювеліри можуть помітити лише сторонні домішки чи тріщину, а цей недолік невидимий простій людині.
Мінерали ж, як і люди, зовні можуть бути абсолютно нормальними – дві руки, дві ноги, а характер виявиться зі шкідливостю, з червинкою. Прямо як у «зайченятка». І тепер, коли вона надіне перстень, діамант теж почне шкодити. За півроку чоловік набереться сміливості й піде від неї. А обрала б інший перстень – отримала б виразку шлунку.
Діаманти – дуже сильні камені, у них, подібно до стиснутої пружини, зосереджені величезні енергії, вони здатні на багато. Добрим людям вони принесуть багато добра, а поганим повернуть той негатив, що ті привносять у навколишній світ.
За цей день мені ще кілька разів довелося знімати окуляри й виймати з вух навушники.
Спочатку я продала симпатичний перстень з гранатом в обрамленні кришталиків гірського кришталю скромній і закомплексованій студентці. Тепер вона спокійно здасть сесію. Гранат усуне невпевненість, а гірський кришталь наведе порядок у думках і покращить пам’ять. Ну й приємний бонус, про який дівчина поки не підозрює: більше вона не буде сумніватися у власній привабливості.
Потім довелося повозитися з чоловіком середніх років, який обирав годинник. Так, у нашому ювелірному салоні є й годинники – якісні, престижні. Однак годинники здатні лише сповільнювати чи прискорювати час.
Хороші – згідно з бажаннями господаря. Погані – навпаки, коли треба, щоб час ішов швидше, загальмують його. Але годинник – не талісман, вони не вміють впливати на події й нічим не можуть допомогти своєму власникові. А чоловік потребував допомоги – я це зразу зрозуміла, лише знявши окуляри. Його підводили ділові партнери, зраджували компаньйони, обходили конкуренти.
Ось я й умовила його купити маленького нефритового дракончика. Поставить на стіл у своєму кабінеті – і справи відразу підуть краще. Дракончик вкаже на зрадників і нечесних партнерів – почорніє в їхній присутності. Годинник він, до речі, теж купив. Хороший, звичайно ж.
Потім перед самим закриттям зайшла немолода втомлена жінка. Потерте пальто було модним кілька років тому, волосся абияк зібрано в пучок, у куточках губ пролягли зморшки, погляд згас.
Вона проходилася біля вітрин із дешевими срібними прикрасами, не наважуючись попросити щось показати. З нею трапилося якесь лихо, я була в цьому впевнена.
– Вам що-небудь запропонувати? – не можу спокійно стояти за прилавком, коли комусь дійсно потрібна допомога.
– Навіть не знаю, – збентежено усміхнулася жінка. Усмішка вийшла напруженою, жалюгідною. – Ви вже, мабуть, закриваєтеся…
– Усе гаразд, – заспокоїла я її й вийняла з вух навушники.
Ой!..
Я з жалем глянула на жінку. Тепер прийшла черга знімати окуляри.
Так, я не помилилася: хвороба доньки стала для неї справжнім горем. Зараз дівчина бореться з недугою, але наскільки вистачить сил?
– Ось, хотіла донечку потішити перед операцією, – важко зітхнула жінка.
«Я знаю», – ледь не випалила я. Попереду важка операція, а потім довге й важке відновлення. Тут у кого завгодно руки опустяться, а дівчині треба бути сильною.
– Постійте, у мене є дещо особливе, – сказала я й пішла до підсобки. Там у мене приховано дещо для таких от випадків.
Повернулася я з перснем – роботою прекрасного майстра, в яку він вклав душу. Таке не купиш у звичайному ювелірному салоні. І камінець – особливий, дуже рідкісний, більшості незнайомий, у нього навіть сучасної назви нема.
Ну й неймовірно дорогий, звісно. Захворювання він не вилікує, для цього є лікарі, але підтримає, не дасть впасти духом. Хворій людині підтримка ой як потрібна!
– Який гарний! – захопилася клієнтка, обережно дістаючи перстень з коробочки.
І камінь відповів їй, засяяв, заграв блисками. Відчув, що може виявитися корисним.
– Тільки, мабуть, дуже дорогий, – вона з жалем повернула перстень.
– Анітрохи, – я назвала найменшу суму, навіть менше, ніж срібні прикраси, якими вона цікавилася спочатку.
Сподіваюся, у дівчини все буде добре.
Я вже закривала магазин, коли двері розчинилися, і в зал влетів запихканий молодий чоловік.
– Постійте! Питання життя і смерті!
Не гаючи часу, я одразу позбулася окулярів і навушників. Так, тут без моєї допомоги не обійтися. Втратити перстень, коли збираєшся зробити пропозицію своїй дівчині – це не жарти.
До таких знаків долі варто прислухатися, і якщо не здати назад, то хоча б взяти тайм-аут, а він – одразу в ювелірний.
Хлопець на пальцях намагався мені пояснити, як виглядав загублений перстень.
– У вас є такий?
І дивиться з надією.
Хитаю головою:
– Навряд.
Роблю вигляд, що шукаю перстень, хоча ось він, лежить у другому ряду – біле золото з цирконами. Не найвдаліший подарунок майбутній нареченій, особливо, якщо в неї авторитарні задатки.
– Подивіться ці.
Дістаю пару прикрас навмання й простягаю покупцеві, а дзеркало – стоїть у мене в кутку на вітрині, щоб намиста й кольє на собі можна було подивитися – повертаю так, щоб на очі йому потрапило.
Ага, є контакт!
Зачепився поглядом, завмер, аж щелепа відвисла. Ну так воно й зрозуміло – у дзеркалі зараз «фільм» розгортається, усе його майбутнє сімейне життя. Застиг на місці, крутить перстень у руках. Головою трясе, мабуть, думає, що привиділося. Доведеться допомагати.
– Ви в ресторан поспішали? Ось і йдіть, вечеряйте спокійно, – кажу співчутливо. – А пропозицію зробите наступного разу. Хіба можна такий серйозний крок робити наспіх?
– Так, мабуть, ви праві.
Пішов. Уф. Тепер-то я можу закрити магазин?
Дивна в мене сьогодні вийшла торгівля, ну та й я не просто продавець…
