4-Б клас ліцею «Інтелект» був зразковим, поки в чаті не з’явилося повідомлення від голови батьківського комітету, пані Людмили: «Дівчатка, є ідея! Нашим діткам потрібна інтерактивна панель останньої моделі. 85 дюймів, 4К, вбудований Android. Всього по 2500 гривень з кожного! Хто “за” — ставимо плюс!». Андрій, батько десятирічного Максима, подивився на грибок у кутку класу під час останніх зборів і зрозумів: час виходити з тіні.

За перші десять хвилин чат вибухнув лавиною смайликів. «Для діток нічого не шкода! +++» «Нарешті сучасні технології! Наша вчителька заслуговує на це! +++» «Хто проти — той не думає про майбутнє дитини!»

Андрій читав це, сидячи в офісі. Він працював фінансовим аналітиком і знав: коли люди починають речення зі слів «для діток», логіка зазвичай виходить через вікно. Він згадав, що минулого тижня вчителька скаржилася на старі вікна, з яких дме, і на те, що в класі періодично вибиває автомати, коли вмикають чайник.

Андрій: «Пані Людмило, добрий день. А можна побачити технічне обґрунтування? Навіщо дітям у 4-му класі панель за 80 тисяч гривень, якщо в класі стара проводка і тече куток?»

Чат замовк на три хвилини. А потім почалося.

— Ви що, хочете, щоб вашій дитині було соромно перед паралельним класом? — написала Людмила. — У 4-А вже стоїть така! Ми ж ліцей! Ви що, не можете виділити таку мізерну суму для власного сина?

Андрія миттєво записали в «опозицію». Йому почали писати в особисті повідомлення мами, переконуючи, що «вчителька дуже засмутиться, якщо ми не купимо». Це класична маніпуляція: перенесення відповідальності за технічне оснащення державної установи на почуття провини батьків.

Андрій зрозумів: просто сказати «ні» — це стати ворогом. Треба діяти через аудит. Він поїхав до школи ввечері, коли там залишався лише сторож і вчителька Світлана Іванівна.

— Світлано Іванівно, скажіть чесно, вам потрібна ця панель? Вчителька зітхнула: — Андрію, вона чудова. Але якщо я її ввімкну разом із обігрівачем (бо з вікон дме), у нас знову виб’є щиток. Мені б хоча б два нормальних металопластикових вікна замість цих трухлявих рам… Але батьківський комітет вирішив, що панель — це престижніше. Її видно на фото в Instagram школи.

Андрій підготував «контрпропозицію». Він знайшов кошторис на ремонт вікон, заміну автоматів у щитку та… вартість значно простішої, але функціональної панелі, яка коштувала втричі дешевше.

Він виклав це в чат файлом PDF під назвою «Аналіз пріоритетних потреб 4-Б». Андрій: «Шановні батьки. Я провів невелике дослідження.

Наша електромережа не витримає панель на 85 дюймів — це ризик пожежі.
30% дітей у класі сидять біля вікна, де температура +14 градусів.
Пропоную перерозподілити бюджет: 2 вікна + заміна проводки + панель на 55 дюймів. Загальний збір — 1200 грн замість 2500. Прошу голосувати».

Чат розколовся. Ті, хто мовчав, боячись здатися «бідними», раптом почали ставити лайки Андрію. Цифра 1200 виглядала набагато привабливіше, ніж 2500, особливо коли вона підкріплена аргументом про пожежну безпеку.

Людмила була в ярості:

— Ви зриваєте закупівлю! Я вже домовилася про знижку! Ви не маєте права втручатися в роботу комітету!

— Я маю право знати, на що витрачаються мої гроші, — спокійно відповів Андрій. — І я пропоную аудит: покажіть нам рахунок-фактуру від вашого постачальника.

Після пропозиції Андрія показати рахунок від постачальника, у чаті запала зловісна тиша на сорок хвилин. Потім Людмила написала: «Я не зобов’язана звітувати перед кожним! Я витрачаю свій час, бензин, нерви! Якщо ви такий розумний — займайтеся цим самі!».

Андрій чекав саме на це.

— Я з задоволенням допоможу, — відповів він. — Я вже знайшов ту саму модель панелі у офіційного дистриб’ютора. Ціна — 62 000 гривень. Ваша ціна була 80 000. Питання: куди мали піти 18 000 гривень різниці? На «бензин і нерви»?

Чат вибухнув. Батьки, які ще вчора ставили «плюсики», відчули себе ошуканими. Виявилося, що «знижка для діток» була звичайною накруткою.

Наступного дня Андрій привів у школу свого знайомого — ліцензованого електрика. Вони зайшли в клас разом із вчителькою та директором.

— Подивіться на ці розетки, — електрик ткнув пальцем у обвуглений пластик. — У вас тут алюмінієва проводка 70-х років. Ця панель споживає близько 400 Вт, плюс комп’ютер, плюс освітлення. А якщо взимку хтось увімкне чайник у лаборантській — у вас просто спалахне коробка в коридорі.

Директор ліцею, почувши слово «пожежа» та побачивши офіційний акт огляду, який Андрій попросив скласти, миттєво змінив позицію:

— Ніяких панелей до заміни проводки! Здоров’я дітей — пріоритет №1. Дякую, Андрію Миколайовичу, за пильність.

Людмила демонстративно вийшла з чату, написавши наостанок: «Робіть що хочете, я вмиваю руки!». Чат очолив Андрій, але він одразу запровадив нові правила:

Прозорість: Будь-яка покупка понад 500 грн голосується тільки після надання трьох альтернативних пропозицій з посиланнями на магазини.
Пріоритетність: Спочатку — життєзабезпечення (світло, тепло, повітря), потім — декор та гаджети.
Жодних готівкових «конвертів»: Гроші збираються на цільову банківську банку з відкритим доступом до перегляду виписок.

За два тижні в класі:

Замінили 4 автомати в щитку та проклали нову мідну лінію до вчительського столу.
Встановили два якісних енергозберігаючих вікна замість тих, що «свистіли».
Купили панель на 65 дюймів (якої для розміру їхнього класу більш ніж достатньо).

Загальний збір склав 1150 гривень з кожного. Батьки зекономили по 1350 гривень і отримали клас, у якому діти нарешті зняли теплі кофти, а техніка працювала без ризику короткого замикання.

Вчителька Світлана Іванівна була щаслива найбільше.

— Знаєте, Андрію, — сказала вона на перших зборах після ремонту. — Всі ці роки ми купували те, що «гарно виглядає». А ви купили те, що нам «дає жити».

Андрій лише посміхнувся. Він знав, що бути «поганим хлопцем», який ставить незручні питання — це єдиний спосіб не стати спонсором чиєїсь відпустки під гаслом «все для дітей».