Збери мої речі, моя Світлана чекає на мене — тріумфував чоловік, ідучи до коханки. Але дружина хитро посміхалась…
Збери мої речі, моя Світлана чекає на мене — тріумфував чоловік, ідучи до коханки.
— Віктор відмовився від операції для дружини і знайшов їй місце на кладовищі, а сам поїхав до Парижу з іншою, але після повернення…
— Віктор відмовився від операції для дружини і знайшов їй місце на кладовищі, а
Стара мати стала заважати. Усіх дратувала. І вона пішла. Але вона навіть не очікувала, хто їй допоможе
Стара мати стала заважати. Усіх дратувала. І вона пішла. Але вона навіть не очікувала,
— А як же совість, Степане? Вона ж тут десять років за мамою горщики виносила, поки ти по заробітках їздив і жодної копійки не прислав. — Совість у банк не покладеш! — відрізав Степан. — Вона — жінка, знайде собі когось. А нам треба капітал. Ну що, по рукам? Допоможеш мені її «переконати» підписати відмову, і станеш багатою людиною
Стара хата на околиці села пахла сушеною м’ятою та спогадами. Після того,як не стало
Олексій працював фінансовим аналітиком, тому цифри були його стихією. Він помічав відхилення в сотих частках відсотка на фондових ринках, тож не дивно, що він помітив нестачу в сімейному бюджеті. Спочатку це були дрібниці: купюра у двісті гривень, яка «ніби була» в гаманці, але зникла.
Олексій працював фінансовим аналітиком, тому цифри були його стихією. Він помічав відхилення в сотих
Вікторія веде автомобіль так само, як і свій бізнес: впевнено, без різких рухів, тримаючи стабільну швидкість. Траса на Київ розмивається в бокових вікнах сірою стрічкою, а в салоні панує ідеальна тиша, яку порушує лише ледь чутне цокання годинника на панелі приладів. Це тиша дорогої звукоізоляції, що відсікає зовнішній шум — саме так Вікторія відсікає все зайве у своєму житті.
Вікторія веде автомобіль так само, як і свій бізнес: впевнено, без різких рухів, тримаючи
— Спадщину отримує Лариса Михайлівна Воронова, — промовив нотаріус, а я зрозуміла: чоловік знав про аферу матері з самого початку.
— Спадщину отримує Лариса Михайлівна Воронова, — промовив нотаріус, а я зрозуміла: чоловік знав
“Вона вибрала його”, — думала Анна, затискаючи вуха навушниками. “Вона вибрала чужого чоловіка замість доньки. Замість нашої спільної пам’яті про тата”.
Місто за вікном ніколи не затихало. Воно пульсувало, вило сиренами автівок і сміялося тисячами
— І ось ці папери… Виписка з банку? Навіщо тобі окремий рахунок від чоловіка? У сім’ї все має бути спільне! Ти що, гроші від Андрійка ховаєш? Збираєшся тікати?
Це мав бути вечір нашої перемоги. П’ята річниця шлюбу — дерев’яне весілля. Для когось
– Я все вирішила будинок оформлю на свою сусідку Віру, вона одна мене не забуває.- Роби як знаєш мамо- сказала після довгого мовчання Оля
— То ти справді отак просто віддаси чужій людині дах над головою? — Тетяна

You cannot copy content of this page