Особлива – Тільки для жінок

— Мені байдуже, де ти будеш жити, але тут не залишишся, — дружина сказала чоловіку, після того, як повернулася додому раніше й побачила, що на її кухні господарює незнайома жінка.

— Мені байдуже, де ти будеш жити, але тут не залишишся, — дружина сказала

Я прийшла на його весілля в чорному, не розуміючи, що ховаю не його щастя, а власну душу».

— Моє життя було ідеальним кресленням, де кожен сантиметр був вивірений моєю волею. Я

Оля стояла перед дзеркалом у весільній сукні, яку вибирала півроку. Кружевні рукави обіймали її руки, а шлейф гарно спадав до підлоги. У відображенні вона бачила наречену своєї мрії, але очі видавали тривогу.

Оля стояла перед дзеркалом у весільній сукні, яку вибирала півроку. Кружевні рукави обіймали її

— Я все життя прожила для інших. Спершу для чоловіка, який любив лише свою роботу і мій борщ, потім для сина, який дзвонить раз на місяць запитати про пенсію. Я думала, що моє життя — це стара вицвіла хустка, яку пора викинути. Але одного дня на ринку я зустріла очі, які дивилися на мене так, ніби мені знову вісімнадцять і на мені та сама сукня в горошок, яку мама пошила до випускного.

— Я все життя прожила для інших. Спершу для чоловіка, який любив лише свою

– Я чекала на нього п’ятнадцять років. Спершу з плачем під ковдрою, потім із гнівом у спортзалі, а останні роки — з байдужістю. Я викреслила його з усіх документів, зі своєї пам’яті та свого серця. І от він тут. Стоїть на моєму порозі і запитує, чи не підкажу я йому, хто він такий і чому в його кишені фотографія маленької дівчинки з моїм обличчям.

– Я чекала на нього п’ятнадцять років. Спершу з плачем під ковдрою, потім із

– Ох, ти Боже мій,ось це подаруночок- Марія Іванівна аж перехрестилась

— Ох, ти Боже мій, ось це подаруночок! — Марія Іванівна аж перехрестилася, впускаючи

Якась туга з’явилася у Надії від цих слів і вона все рідше стала приїжджати до матері

Слова матері, наче іржаві цвяхи, застрягли в пам’яті Надії. «Ти, Надю, як перекотиполе. Ні

Марина дев’ять років тому припустилася найбільшої помилки у своєму житті — вона взяла під опіку племінницю. Маленьку, налякану дівчинку з величезними бантами у волоссі. Її батька тоді несподівано не стало — нещасний випадок. А сестра Марини, Лариса, цього не витримала. Вона почала топити горе в пляшці, забувши, що в неї є дитина. Марина тоді не вагалася. Просто забрала Віку до себе. А тепер — розгрібала наслідки…

Марина дев’ять років тому припустилася найбільшої помилки у своєму житті — вона взяла під

— Своє коріння ти в салонах краси фарбуєш! — Валер’ян зачепив ногою стару скриню, і та з гуркотом відчинилася. — Дивіться, ось воно, бабине багатство! Ганчір’я!

Червневе сонце пекло так, ніби хотіло виплавити весь сором із душ спадкоємців баби Ганни.

Марія зраділа, коли донька оголосила, що виходить заміж. Час вже. Засиділася в дівках. Із хлопцями зустрічалася, але до весілля справа так і не доходила. Михайлові вже тридцять вісім — на десять років старший за Катю. Звісно, розлучений. У такому віці майже всі чоловіки з минулим. Та й кому потрібен мамин синок, якому навіть одружитися мати не дозволяла?

Марія зраділа, коли донька оголосила, що виходить заміж. Час вже. Засиділася в дівках. Із