— Ти мене втратив, синочку. — Знати вас більше не хочу. Ти тепер проти матері йдеш, батько б цього не схвалив. — Мам, ну не можна так, — роздратовано сказав Ілля, відчиняючи двері й побачивши на порозі матір із сітками.
— Ти мене втратив, синочку. — Знати вас більше не хочу. Ти тепер проти
— Синочку, я тебе не впізнаю, — закричала мати. — Ти все зробив, щоб зруйнувати стосунки з рідними. Більше не дзвони і не пиши.
— Синочку, я тебе не впізнаю, — закричала мати. — Ти все зробив, щоб
— Ти, Катю, не думай про втому. Ти ж знаєш — я жінка самотня, дітей не нажила, все моє добро після смерті тобі відійде. А поки що потри підлогу, звари мені вівсянку на воді та подай мої ліки. І не смій дивитися на того хлопця з сусіднього під’їзду — бідність до бідності тільки злидні множить.
— Ти, Катю, не думай про втому. Ти ж знаєш — я жінка самотня,
Я благаю тебе! — Олена несподівано схопила Марину за руки. Її пальці були крижаними. — Врятуй мене. Я клянуся, я знайду другу роботу! Я до кінця літа все віддам! Частинами, одразу, як тільки зможу. Будь ласка, Марин! Ти моя остання надія
Кав’ярня на розі пахла корицею та свіжозмеленими зернами. Марина сиділа навпроти Олени, стискаючи в
— Мамо, ти з глузду з’їхала на старості років? Який “Михайло”? Які танці в парку? Тобі шістдесят два, у тебе онуки, тиск і розсада на підвіконні! Що сусіди скажуть? Що мати на схилі віку під спідницю собі когось шукає? Сором який…
— Мамо, ти з глузду з’їхала на старості років? Який “Михайло”? Які танці в
— Мамо, ну я ж просила! Одягни те синє плаття, що я купила, і просто мовчи. Мої друзі — люди з вищого світу, вони не зрозуміють твоїх історій про ферму чи те, як ти торгувала пиріжками на вокзалі. Давай вдамо, що ти — колишня вчителька на пенсії, добре?
— Мамо, ну я ж просила! Одягни те синє плаття, що я купила, і
— Свєтко, ти ж мені як сестра! Хто ще, як не я, допоможе твоєму Вадиму з бухгалтерією? Ти ж знаєш, я за вас обох гору переверну. Відпочивай, дорогенька, займайся дітьми, а ми з Вадимом якось розберемося з цими звітами…
— Свєтко, ти ж мені як сестра! Хто ще, як не я, допоможе твоєму
— Ти мені, Надько, не вказуй! Це хата моєї матері, я тут право маю! А твої діти нехай посунуться, моїм дівчаткам простір потрібен. Ми ж рідна кров, чи ти вже забула, хто в цій сім’ї справжня господиня?
— Ти мені, Надько, не вказуй! Це хата моєї матері, я тут право маю!
Мамо, в дасте нам пару баночок маринованих помідор та огірків.- Обійдеться, насадили собі на городі квіточок, то ж і їжте їх
Це була субота — день, коли в селі Малі Калаші повітря зазвичай пахло або
Коли чоловік розповів Олені про свою нову пасію – вона засміялася вголос. Такої “історії кохання” Олена ще не чула…
Олена була міською дівчиною з Тернополя, яка вірила в казки. Коли подруга запросила її

You cannot copy content of this page