Особлива – Тільки для жінок

— Я пустила її в свій дім не тому, що хотіла, а тому, що мій Павлик дивився на неї, як теля на нові ворота. Я виділила їм найкращу кімнату, віддала свої запасні подушки, дозволила користуватися моєю плитою. Але коли ця Юля, яка не знає з якого боку до тертки підійти, зняла зі стіни мій вовняний килим — подарунок мого покійного чоловіка на наше десятиліття — я зрозуміла: вона вирішила, що може вичеркнути мою пам’ять просто тому, що вона не пасує до її “дизайну.

— Я пустила її в свій дім не тому, що хотіла, а тому, що

— Я прожила з цією жінкою на одному майданчику тридцять вісім років. Ми разом ховали чоловіків, разом лаяли ЖЕК і разом чекали на онуків. Але я ніколи не думала, що причиною нашої ворожнечі стане не гроші, не чоловік і не спільна дача, а старий кришталевий салатник, який пахне минулим, якого вже не повернути.

— Я прожила з цією жінкою на одному майданчику тридцять вісім років. Ми разом

— Я присвятила школі сорок два роки. Сорок два роки моє життя вимірювалося не моїми власними планами, подорожами чи мріями, а успіхами моїх учнів, їхніми злетами та падіннями. Я пам’ятаю кожну виправлену червоною пастою помилку в їхніх зошитах, кожну сльозу, пролиту ними через першу несправедливу двійку, і кожну перемогу на олімпіадах, яку ми святкували разом. Але коли пролунав мій останній дзвінок, і класи спорожніли назавжди, я залишилася в оглушливій тиші своєї маленької квартири.

— Я присвятила школі сорок два роки. Сорок два роки моє життя вимірювалося не

— Я пахаю з ранку до ночі, несу гроші в сім’ю, а ти просто сидиш у мене на шиї і нічого не робиш. Взагалі нічого

Чоловік відчинив холодильник і кілька секунд мовчки розглядав полиці. Аліна стояла біля раковини, терла

— Олю! Ти чуєш?! Він маму твою виганяє! Яка тебе виростила! Яка ночей не спала! Скажи йому! Скажи!

— Ну подивися, Ігорку, ну хіба не казка? Відразу кімнатка задихала, сонечко до неї

— Дитинко, тобі б за язиком слідкувати. Зараз ти така правильна, а потім характер покажеш ще гірший, – заявив майбутній свекор при знайомстві

Сергій обіцяв, що все буде добре. Що батьки у нього прості, добрі люди, що

Ще тиждень тому мій чоловік сміявся мені в обличчя, коли я казала, що втомилася. Щоп’ятниці він ішов із друзями в гараж, а я до пізньої ночі чекала його з вечерею, прибираючи за ним і дітьми. Але все змінилося тоді, коли ми з подругами, доведені до відчаю, зважилися на божевільний крок.

Ще тиждень тому мій чоловік сміявся мені в обличчя, коли я казала, що втомилася.

«Я не могла пробачити її сорок два роки. Це була не просто образа, це була релігія. Люська-розлучниця, яка висмикнула мого Миколу з сім’ї, коли нашій донечці було лише три роки, лишивши мене на згарищі моїх сподівань. Я уявляла її старість у злиднях, її каяття, її ганьбу. Хто ж знав, що доля — цей іронічний режисер — зведе нас в одній палаті, де замість словесної отрути ми почнемо ділити ліки, а замість проклять — баночку лісового меду?»

«Я не могла пробачити її сорок два роки. Це була не просто образа, це

— Шістдесят років я була “фоном”. Знаєте, таким непомітним бежевим полотном, на якому інші — мої близькі, колеги, сусіди — розмашисто писали свої долі, малювали свої графіки та викреслювали свої плани. Я була білою накрохмаленою скатертиною, на якій щовечора подавали вечерю, але ніхто не замислювався, що під нею — жива деревина, яка прагне дихати. . — Людмила Петрівна, 61 рік.

— Шістдесят років я була “фоном”. Знаєте, таким непомітним бежевим полотном, на якому інші

Онуки прийшли до бабусі, та та сказали що матері вже третій день дома нема. А а та замість того щоб дітей пустити у квартиру, з порога їм сказала: – Нормальних дітей матері так просто не кидають і зачинила двері перед ними

Під’їзд багатоповерхівки зустрів дванадцятирічного Артема та його молодшу сестру Софійку запахом хлорки та глухою