«Ключі не підходять? Як це я не в свою квартиру прийшла?» — я завмерла на порозі, але те, що побачила всередині, перевершило всі страхи
«Ключі не підходять? Як це я не в свою квартиру прийшла?» — я завмерла
«Тату, як ти міг проміняти маму на мою ровесницю? Я тебе більше не знаю», — сказала дочка, йдучи з дому.
«Тату, як ти міг проміняти маму на мою ровесницю? Я тебе більше не знаю»,
— Розбирайтеся самі. Зоя доросла дівчина. Нехай іде працює. Двірником. Кур’єром. І віддає свої борги. А ти, мамо, якщо ще хоч раз спробуєш Юлю зачепити, — він знизив голос, і від цього це прозвучало ще суворіше, — я забуду, що я твій син.
— Розбирайтеся самі. Зоя доросла дівчина. Нехай іде працює. Двірником. Кур’єром. І віддає свої
– На мої грошики гуляєте?- колишній кепкував та одночасно хвалився молодою дружиною поки не побачив, з ким прийшла Христина
Ресторан дихав розкішшю, ароматом трюфелів та ледь вловимим смородом лицемірства. Христина поправила вишукану сукню
— Я твоїй мамі вже пів року прислуговую! Може, досить? — не витримала Юля. Вона б і раніше сказала ці слова, але спочатку обставини не дозволяли, а потім не хотіла засмучувати чоловіка. Проте наважилася і сказала. А потім пішла з дому.
— Я твоїй мамі вже пів року прислуговую! Може, досить? — не витримала Юля.
Забігла до свекрухи без попередження — і отетеріла, почувши, як вона говорить з подругою. Проблема виявилася більшою, ніж очікувала невістка, але вона зробила все, щоб допомогти.
Забігла до свекрухи без попередження — і отетеріла, почувши, як вона говорить з подругою.
— Але Маріє, ти все ж таки за те дзеркало в коридорі, що я розбив випадково три роки тому, мене вже точно простила? Бо ти мені його кожен Великдень згадуєш! — Простила! — вигукнула Марія, витираючи очі фартухом. — Але якщо ти ще раз свої брудні чоботи поставиш на мій новий килимок — жодна Прощена неділя тебе не врятує! Я тебе прощу, але віником відхожу так, що до наступного посту пам’ятатимеш!
Сонце ледь торкнулося засніжених стріх села Вишневе, коли в хаті Карпенків почалася «традиційна» ранкова
Протягом десяти довгих років, які промайнули як один затяжний сон, моє справжнє прізвище та ідентичність були фактично стерті. У паспорті було написано «Олена», але для всього нашого оточення я була просто «Дружина Артура».
Протягом десяти довгих років, які промайнули як один затяжний сон, моє справжнє прізвище та
Чоловік привів у театр коханку. І саме тієї миті з лімузина вийшла його дружина. Артур був готовий до сцени. До сліз. До крику. До всього чого завгодно. Він навіть внутрішньо приготувався до того, що на нього дивитимуться, шепотітимуться, зніматимуть на телефони. Але Вікторія просто пройшла повз. Навіть не глянула в його бік. І це виявилося важче за будь-яку сварку.
Чоловік привів у театр коханку. І саме тієї миті з лімузина вийшла його дружина.
— Я не переїжджаю до твоєї матері, але ти можеш — сказала дружина чоловікові. Він зібрав речі й переїхав, але ненадовго.
— Я не переїжджаю до твоєї матері, але ти можеш — сказала дружина чоловікові.

You cannot copy content of this page