Особлива – Тільки для жінок

— Ах ти ж скупердяй! — не витримав Петро. — Ти ж подивись на себе! Очі запливли жиром ще до того, як розмовляти почав. Це ж гріх який — у таке свято рідню цуратися! — Гріх — це коли чуже беруть, — повчально мовив Василь, — а я своє бороню. Я на цей Великдень собі бенкет влаштую, щоб аж за вухами лящало. А ви йдіть, ідіть… Бо ще дим від моєї шинки ваші паски зіпсує

На околицях села Вербівка, де повітря навесні пахло вогкою землею та першими фіалками, стояв

– Ну і як вам Катерино Степанівно не тісно у двох квартирах? Бо нам з Володею аж “широко” у однокімнатній з дитиною

Вечір у однушці починався за класичним сценарієм: запахом смаженої цибулі, дитячим плачем і хронічним

— Ти спочатку зароби і купи, а потім уже ламай! Ти в цю квартиру нічого не купував, як і її саму, тож відшкодовуй мені збитки тепер.

— Ти спочатку зароби і купи, а потім уже ламай! Ти в цю квартиру

— Наталю, він знову не заплатив за себе? Лєнка стояла біля каси, хитаючи головою. У руках Наталії був чек на дві тисячі гривень. Продукти на тиждень. Для двох, хоча жила вона сама.

— Наталю, він знову не заплатив за себе? Лєнка стояла біля каси, хитаючи головою.

— Ти сама, тобі не треба житло. Мама залишила квартиру мені, вона так і сказала перед тим, як піти, — заявив Віктор, перебираючи документи. — Ти ж знаєш, я єдиний син.

— Ти сама, тобі не треба житло. Мама залишила квартиру мені, вона так і

— Можеш їхати з родичами на природу. Тільки не на мою дачу.

— Можеш їхати з родичами на природу. Тільки не на мою дачу. Лідія мріяла

— Софіє, — карбувала тітка, дивлячись на дірки у джинсах дівчини, — у наш час так ходили тільки ті, кому не вистачало грошей на латки. Це не мода, це демонстрація духовної порожнечі.

— Софіє, — карбувала тітка, дивлячись на дірки у джинсах дівчини, — у наш

— Олено Іванівно, виручайте. Я лечу у відрядження на тиждень. Ось ключі від квартири, — вона поклала на стіл зв’язку з брелоком, а зверху — невелику, обтягнуту зеленою шкірою записну книжку. — І ось це… Будь ласка, покладіть у свій сейф. Тут дуже важлива інформація, я боюся її загубити в аеропорту. Це… це мій план на майбутнє. Я заберу через тиждень.

— Олено Іванівно, виручайте. Я лечу у відрядження на тиждень. Ось ключі від квартири,

— Галина Дмитрівна все життя була для всіх навколо «залізною леді». Вона сама, без жодної допомоги, виховала трьох синів у складні дев’яності, працювала на двох важких роботах і навчилася ніколи, за жодних обставин, не дозволяти собі слабкості чи сльози. Її серце здавалося таким же непробивним, як двері її квартири. Але одного разу, коли наймолодший син привіз до неї на вихідні маленького правнука, малюк, дивлячись їй прямо в очі, раптом запитав: «Бабусю, а чому ти ніколи-ніколи не співаєш? Хіба тобі не весело?».

— Галина Дмитрівна все життя була для всіх навколо «залізною леді». Вона сама, без

— Віра Петрівна, жінка старої закваски, завжди жила за принципом «береженого Бог береже». Кращий сервіз у неї тридцять років стояв за склом у серванті «для особливого випадку», нова шовкова постіль лежала в шафі «на придане онукам», а розкішний японський халат, подарований колись чоловіком, так і нудився на антресолях, чекаючи на «чорний день», який все ніяк не наступав.

— Віра Петрівна, жінка старої закваски, завжди жила за принципом «береженого Бог береже». Кращий