— Ти мене втратив, синочку. — Знати вас більше не хочу. Ти тепер проти
— Синочку, я тебе не впізнаю, — закричала мати. — Ти все зробив, щоб
— Ти, Катю, не думай про втому. Ти ж знаєш — я жінка самотня,
Кав’ярня на розі пахла корицею та свіжозмеленими зернами. Марина сиділа навпроти Олени, стискаючи в
— Мамо, ти з глузду з’їхала на старості років? Який “Михайло”? Які танці в
— Мамо, ну я ж просила! Одягни те синє плаття, що я купила, і
— Свєтко, ти ж мені як сестра! Хто ще, як не я, допоможе твоєму
— Ти мені, Надько, не вказуй! Це хата моєї матері, я тут право маю!
Це була субота — день, коли в селі Малі Калаші повітря зазвичай пахло або
Олена була міською дівчиною з Тернополя, яка вірила в казки. Коли подруга запросила її