У Ківерцях Ганна Степанівна мешкає, відколи туди вийшла заміж. А сама родом з Вітоніжа Рожищенського району. Власне, через рідне село, до якого було важко добиратися в 50-і роки минулого століття, і з’явився у них з чоловіком перший транспорт.
– Як я ще вчилася в Луцьку в інституті, то не раз доводилося додому по 22 кілометри пішки ходити, – згадує жінка. – А то вже сім’я була, діти. Ми мали свій город у Вітоніжі, до батьків треба було частіше їздити. А це від Ківерців 65 кілометрів. То купили мотоцикла з коляскою.
Звісно, за кермом тоді був чоловік Ганни Степанівни Микола Маркович.
Але жінка крадькома від нього сама стала «сідлати» «залізного коника» – і невдовзі вже добре їздила. Хоч і не мала прав, але, зізнається, не лише по місту, а й у село Сокиричі, де вчителювала, на роботу мотоциклом добиралася.
А здавати «на права» жінка пішла аж через два десятки років. Бо тоді з чоловіком придбали «Москвича». А як було сідати за кермо автомобіля без документів? От і зважилася вчителька вчитися, маючи сорок п’ять літ.
– Це був 1977 рік, – розповідає Ганна Кулачек. – Тоді, перш ніж отримати водійське посвідчення, потрібно було ще наїздити вісім годин на вантажній машині. Посадили мене за «Урал», здається, – і їдь. Пам’ятаю, треба було дуже добре кермо тримати. Після тих занять мої руки були аж червоні й пекли. На заняттях я сиділа, як паршива учениця, і боялася, щоб не викликали «на кленовий листок» – на водіння. Пізніше вже нас учили їздити на «Москвичах». То було легше.
Пані Ганна пригадує, що теорію вона відразу здала, а от через водійські навички таки довелося йти на перездачу. Тоді «друга спроба» коштувала всього один карбованець. І жінка не допустила жодної помилки.
На 70-річчя сини подарували «Опеля»
Від’їздивши чверть століття на радянському «Москвичі», Ганна Степанівна пересіла на іномарку. Несподіваний подарунок жінці зробили сини Вітя і Юра.
– Сюрприз хлопці зробили мені напередодні 70-річчя, – посміхаючись, згадує той момент жінка. – Купили новенький «Опель-Вектра». О, як я сіла за кермо іномарки, то зовсім інше відчуття! Ну, знаєте, «Москвич» треба було ніби пхати, а ця аж летіла. Я спочатку навіть трохи переживала, чи впораюся, то ще менший син зі мною сідав, слідкував, чи все добре. Але недовго, бо швидко звикла до нової машини.
– Ви знаєте, для мами машина – це все, – долучається до розмови син Віктор, який саме приїхав до неньки в гості з Прикарпаття. – Вона нею живе. Ми раді бачити її щасливою.
Хоч має жінка поважні літа, та вдома не засиджується. Щодня відчиняє гараж і виводить свого «Опеля». Старанно перевіряє мастило, гальмівну рідину, тосол – і лише тоді виїжджає з двору. Куди мандрує? На дачу, де господарює і відпочиває, на ринок, у лікарню. Колись їздила мало не по всій Україні. Нині в далеку дорогу вже не відважується.
– Машина для мене не розкіш, а потреба. Якби її не було, я б зачахла, – щиро зізнається бабуся.
І додає: за свій майже 40-річний водійський стаж не мала жодного порушення правил дорожнього руху! Так що хай чоловіки менше розповідають злих анекдотів про жінок-водіїв. Ці історії – точно не про Ганну Кулачек.
Автор – Наталія КРАВЧУК, Волинська область
За матеріалами видання “Вісник“
