У мене з сестрою різниця у віці цілих 16 років, тому тіткою я стала ще у три рочки, сама не розуміючи того, що значить слово “племінниця”.
– Це твоя племінниця, – розчулено говорили всі навколо, – ти повинна її любити, оберігати і дбати про неї.
Олеся, так сестра назвала свою доньку, росла примхливою дитиною, котрі вважають, що весь світ повинен крутитися навколо неї.
– Олесічка у нас заміж виходить, – повідомила мені радісну новину мама 7 років тому, – ну і що, що їй всього 18 років. Її мама теж рано заміж вийшла.
Через рік у Олесі народилася дівчинка, а я на той час закінчила інститут.
– Ти маєш бути хрещеною, – повідомила мені старша сестра через три місяці після народження її ненаглядної онучки, – ви ж з Олесею в дитинстві так дружили …
Я пробувала відмовитися, мені і так вистачало б усвідомлення, що Діаночка – моя внучата племінниця, але мене з жаром вмовляли і мама, і сестра, і сама Олеся. З тих пір кожен вважав своїм обов’язком висловити мені, що я повинна: – Не забудь, – наказувала мама, – у твоїй хрещениці день народження скоро! або: – Ти Діаночку збираєшся з Новим роком вітати? Їй би треба купити …
і тут слідував довгий список побажать, чого б хотілось для дівчинка. Гарну іграшку або дорогий комбінезон, велосипед або самокат. Немає проблем, я купувала. Була сім’єю не обтяжена, заробляла непогано. А два роки тому я заміж вийшла. Жити ніде, взяли іпотеку. Але навіть це не вплинуло на вартість моїх подарунків хрещениці: два рази на рік – великі, на інші свята – символічні, на різні сімейні посиденьки – милий і недорогий сюрприз або гостинець.
Цього року матеріальне становище сім’ї батьків Олесі похитнулося: батько звільнився з органів, влаштувався підробляти, отримував невелику пенсію.
– Як ми будемо жити, – скаржилася сестра, – Олесі ж платити іпотеку ми допомагали, а тепер як?
– Нічого, – говорила я, – впораються. Всі якось платять. І я плачу. Чоловік у племінниці працює, сама вона теж. Вирулити.
– Легко тобі говорити, – не погоджувалася сестра, – у тебе поки дітей немає. А їм стільки всього треба! До речі, ти не забула, що у Діанки скоро день народження?
Я не забула. Тим більше, що через два тижні від дня народження Діани, 25 років повинно було стукнути і її мамі Олесі. Зазвичай я дарувала подарунок хрещениці, потім купувала щось її мамі.
– Послухай, – зателефонувала племінниця, – я тут подумала, навіщо тобі в цьому році на два подарунки витрачатися? Ну в сенсі мені і дочці? Давай ти витратиш гроші один раз на подарунок нам обом.
– А що можна одночасно подарувати і 6-ти річній дівчинці, і її 25-ти річній мамі? – поцікавилася я.
– Та ні ж, – нетерпляче перервала мене Олеся, – ти просто додаси мені тисяч 15. Я куплю собі новий телефон і все.
– А як це в’яжеться з подарунком Діані?
– Так безпосередньо в’яжеться, – не здавалася Олеся, – я куплю собі новий телефон, старий свій віддам дочкі. Ось так і буде подарунок у нас обох.
Я планувала витратити на подарунок для Діани не більше тисячі. І для Олесі – не більше. У мене просто немає можливості витрачати більше. Та й старий телефон Олесі я вважала сумнівним подарунком для дівчинки.
– Ну як же так! – племінниця була явно незадоволена, – я розраховувала, у мене б все склалося. Ти що, раз в рік грошей для рідні не знайдеш? Мати відмовила, у неї зараз теж з грошима важко, бабуся таку суму не потягне. Ну ладно, давай ти не будеш робити нам подарунки до Нового року, в рахунок того, що ти подаруєш гроші зараз?
– Олесю, – кажу, – я не планувала і до Нового року робити дорогі подарунки. Максимум – солодощі та недорогі сувеніри. Ну не можу я зараз розкидатися. У нас в квартирі голо, це крім іпотеки.
День народження Діани цього року вирішили відзначати скромно: тільки чай і торт в колі найближчої рідні. Передбачалося, що основне торжество відбудеться в день, коли народилася сама Олеся. Ми з чоловіком приїхали, я вручила Діані подарунок: ляльку не з дешевих з серії, яку племінниця колекціонувала і плюшеве кошеня.
– Розщедрилась хрещена, – почула я насміхання Олесі, – аж цілих дві дрібнички. Ось через тітку ти, Діаночко, залишишся без подарунка від нас з татом. Ми ж хотіли тобі подарувати новий телефон, але хрещена на нього відмовилася скидатися. Діана, нічого не розуміючи кліпала очима.
– Олесю, – обурилася навіть моя мама, яка завжди захищала улюблену внучку, – Діана навряд чи зрозуміє твою хитру схему з телефонами.
– Тим більше, – додала я, поспішаючи попрощатися, – що Діану очікував би зовсім не новий телефон.
– У мене нормальний наворочений смартфон, – кричала Олеся, коли за нами зачинялися двері, – якого дочка по твоїй милості позбулася. На ювілей племінниці ми з чоловіком не запрошені. Я про це не шкодую. Мені інше незрозуміло: ось як можна так? Власну дочку готова позбавити іграшки, аби отримати новий гаджет? Вимагати подарунок собі, наполягати, звинувачувати? Бр-р … А хрещениці я все одно подарунок на Новий рік зроблю, як планувала. Через маму свою передам.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Якщо хочете читати більше цікавих матеріалів та життєвих історій від osoblyva – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням
