Юльку вгрішило народитися через п’ять років після старшої сестри, і за стільки ж до народження молодшого брата. Так вийшло, що вона стала ніби зайвою в сім’ї. Лєна – довгоочікувана первістка, ясне сонечко, навколо якої буквально танцювали не тільки батьки, а й бабусі з дідусями та дядьки з тітками. По телефону обговорювали животрепетні питання – як Лєночка спала, їла, ходила на горщик. Їй дарували всілякі іграшки та виконували її забаганки.
Пару років тривало беззаперечне царювання Цариці Олени, а потім коло її підданих звузилося до тата з мамою – у інших родичів з’явилися свої немовлята: діти, онуки, племінники, і Лєночку, хоч і любили, як і раніше, м’яко відсунули на другий-третій план. Наступна дитина у Лєночкиної мами виявилася цілком незапланованою та несподіваною. Вона тільки-но вийшла на роботу, змогла гарно вдягатися, не зациклюватися тільки на турботах про дитину.
Лєночка теж не була в захваті від звістки про те, що в неї з’явиться братик чи сестричка. Вона настільки звикла до одноосібного поклоніння, що відкидала саму думку про нового члена сім’ї. Цілком несподівано майбутню дитину зберегли завдяки татові. Він висловився в тому сенсі, що улюблена донечка – це прекрасно, але йому хочеться сина, спадкоємця та продовжувача роду. Зрештою жінки змирилися, але народилася ще одна дочка, Юля – неждана, нелюба дитина.
З самого народження вона була зайвою. Татові довелося сильно обмежити свої особисті витрати, мамі знову довелося йти в декрет, а Лєночка перестала бути найменшою та найулюбленішою, і навіть іноді її змушували наглядати за малятком, ділитися з нею іграшками, і задовольнятися меншою часткою смаколиків та ласки.
Якось усі вміщалися у двокімнатній квартирі, зі скрипом поєднували свої бажання з можливостями та сперечалися про те, як розпорядитися виплатами та капіталом від держави. Лариса хотіла її продати і купити гарну трикімнатну квартиру, щоб у всіх було по кімнаті: батьківська спальня і дві дитячі. Батько заперечував, що потім все одно доведеться обмінювати цю квартиру, і найімовірніше, з доплатою.
Зрештою, він запалав ідеєю великого приватного будинку, де можна прибудову зробити, розширюватися, вести господарство. А під це діло став вимагати, щоб дружина народила йому сина.
– Господи, Толю, ти що таке кажеш? Як ми потягнемо ще одну дитину, де розмістимося всі?
– Я ж кажу, збудуємо приватний будинок!
– Де? У селі, де автобус ходить раз на тиждень?
– Ну чому одразу раз на тиждень, у село? Візьмемо в нормальному передмісті, великому селі з асфальтованою дорогою, школою, магазином! У всіх будуть свої кімнати, а біля будинку – город, курник. Корову навіть можна завести, своє молоко буде. Вулики купимо, мед станемо добувати!
– Толю, ти взагалі як, з мізками дружиш? Ти город коли тримав? Бджіл розводив? Корову доїв? Думаєш, це все так просто?
– Ха! А інтернет на що? Я дивився, є дуже хороші сайти, спільноти. Зараз навіть модно виїжджати з міст, жити в селі!
– Ну добре. А хто буде всім цим займатися? Городом, коровою, бджолами?
– Ми! Ми й будемо. У мене прабабка в селі жила, так на ній усе господарство було. І при цьому, вода в колодязі, газова лампа, піч із дровами. І нічого. А ти здорова молода жінка, невже не впораєшся?
– Здорових жінок після двох дітей не буває, а ти ще третього хочеш. Я здохну там, на городі!
– Не здохнеш, у тебе, он, дві дівки-помічниці ростуть, нехай з малих років привчаються!
– Як ти чудово все розподілив! Ми з Лєнкою та Юлькою, значить, будемо на городі впахувати, а ти?
– Я буду на роботу їздити, гроші заробляти. Ну й допомагати вам по мірі сил.
– А я, значить, кину роботу і стану селянкою, так?
– Та що ти завелася, тисячі жінок так живуть, і нічого, не дохнуть. Зате все натуральне, зі свого городу, і будинок розширити, якщо що, завжди можна!
Зрештою, попри протести дружини та старшої доньки (молодша в дебатах через малолітство не брала участі), вирішили все-таки купувати будинок. Вирішальним фактором, найімовірніше, стало очікування дитини. Лариса лежала пластом і пересувалася в основному маршрутом ліжко-туалет. Анатолій сам знайшов покупців на їхню квартиру, підібрав будинок у селі, яке нещодавно ввійшло в міську межу, але ще не потрапило через це в підвищення цін. Ларису, коли треба, привозив підписувати папери, що вона й робила, навіть не намагаючись вникати в подробиці.
Будинок, у принципі, був житловим, зручності підведені, площа непогана, але ось стан ділянки – городу та господарських будівель – бажав кращого. Земля заросла бур’янами, сараї протікали крізь дірявий дах, паркан похилився. Фруктові дерева росли, як їм заманеться, тягнулися до сонця, і основна маса фруктів достигала високо, куди не діставали жодні драбини.
Треба було доглянути землю: переорювати, удобрювати, обрізати дерева. Перекривати сараї, а то й зносити і будувати заново. Звісно, ні про яку корову та вулики мови вже не йшло – хоча б город розчистити. Але займатися цим було просто нікому: Толя приїжджав з роботи пізно, втомлений, сердитий. Лариса втомлювалася з трьома дітьми, один з яких був новонароджений Гришко, інша – маленька Юля, за якою самій ще потрібен був нагляд, і десятирічна Лєна, яка не бажала нічого робити по дому, в кращому випадку – магла допомогти прибрати і помити посуд.
Почалися постійні сварки та з’ясування стосунків: Лариса звинувачувала чоловіка в тому, що він спустив усі гроші на погану занедбану ділянку замість нормальної квартири, кинув її розбиратися з цим усім, змусив піти з роботи, а що далі? Толик огризався по мірі сил, але без особливого ентузіазму – розумів, що він сильно погарячкував із «родовим маєтком» – потрібні були значні кошти, щоб привести його до ладу.
Лєна, спочатку не бажаючи освоювати життя на землі, вступала в підлітковий вік і ставала практично некерованою. Вона хотіла носити модні, дорогі речі, мати флагманський смартфон, ходити на дискотеки, а зовсім не копирсатися в землі чи поратися з молодшими дітьми. Мама Лариса, відчуваючи свою провину, що не настояла на своєму, і дозволила заїхати в «цю сільську глушину», потурала старшій у всьому, прикривала від бурчання батька, витягувала з нього гроші на примхи улюбленої донечки.
Молодшенького, Гришеньку, спадкоємця та улюбленого синочка, балував уже батько, витрачаючи зароблені гроші на дорогі іграшки. І тільки Юля забезпечувалася за залишковим принципом у сенсі смаколиків та іграшок, зате по повній програмі в сенсі домашніх обов’язків.
З самого дитинства вона зрозуміла й засвоїла: Лєна – старша і головна, мамина надія й опора. Гришаня – молодшенький, татів спадкоємець і улюбленець. А вона, Юля, так, по дому, по господарству. Ну, і уроки – по мірі можливості…
Так усе й котилося, йшли роки. Лариса змирилася, звикла, махнула на себе рукою. Вони з Анатолієм стали віддалятися одне від одного, жили кожен своїм життям. Він працював, добував гроші, як міг, вона вела господарство і піднімала дітей.
Лєні виповнилося вже 23, але особисте життя в неї особливо не складалося, як і кар’єра. Вона звикла бути першою, улюбленою, царювати й повелівати, але в неї це проходило тільки вдома, з матір’ю та молодшою сестрою. Батько вдома бував рідко й особливо не давав на собі їздити, а Гриша й сам успішно претендував на сімейний трон.
Вісімнадцятирічна Юля закінчила школу і думала вчитися далі, але в Лариси були інші плани. Одного вечора вона зайшла в Юлину кімнатку й повідомила, що хоче вийти на роботу:
– Грошей не вистачає катастрофічно, а ви всі вже дорослі. Лєна теж виходить на роботу.
– А вдома хто буде, господарством займатися? – здивувалася Юля.
– Ти й будеш, разом із Гришею, він тобі допоможе, а ти все сама вмієш.
– Про свою роботу Лєна проговорилася, їй будуть копійки платити, і там треба за зовнішністю відповідати, і…
– Це тебе не стосується! – перебила мати. – Вона йде туди не для заробітку, а заради хорошого товариства, корисних знайомств.
– І вигідних женихів, – закінчила Юля, – що ж, це добра справа, тільки ж і в мене свої плани, мам.
– Які ще плани? – незадоволено стрепенулася Лариса.
– Свої, особисті. Я, знаєш, теж людина, теж хочу щастя, хочу жити своїм життям, створити свою сім’ю.
– А ми для тебе вже не сім’я?
– Це я для вас не сім’я, а сестриця Попелюшка. Як у нас усе було? Лєночці треба брендовий одяг, дорогий смартфон, каблучки-сережки, вона ж старша, вже доросла дівчина, а ти малявка ще, обійдешся! Гришенька маленький ще, йому потрібні хороші іграшки, ігрова приставка, скоро йому машину треба купувати. А ти, Юленько, вже велика, терпи. Сиди у своєму куточку й не відсвічуй. Тільки спочатку посуд помий, дім прибери, подвір’я підмети. Але я все це терпіла, думала, ось виповниться 18, поїду кудись, буду кут знімати, але жити для себе, а не для сестри й брата.
– І що, ти збираєшся поїхати й кут знімати?
– Поїхати, так. Але не кут знімати, а квартиру, і не сама, а з чоловіком!
– З яким ще чоловіком? Ти що, з глузду з’їхала?
– А що, тільки Лєночка може заміж виходити? А мені не можна, так? У тебе, мамо, навіть у голові не вкладалося, що я теж дівчина, і мені теж цікава ця тема! Ми з Андрієм познайомилися ще рік тому, весь випускний клас переписувалися в мережі, зустрічалися, коли мені вдавалося вирватися з дому. Я все чекала моменту, не наважувалася, а тепер ось, прийшла пора. Ми хочемо поїхати, в Андрюші рік залишився до диплома, він учитиметься й працюватиме, я теж на роботу піду, на заочне вступлю. Весілля ми робити не збираємося, розпишемося й усе. Його батьки допоможуть трохи, але ми в основному самі. І ще, мені від вас нічого не потрібно, на свою частку в домі я не претендую.
– А як же ми? – Лариса все ще не могла прийти до тями.
– А що, весь дім на мені тримався? – гірко всміхнулася Юля. – Нехай Лєна йде на нормальну роботу, а не в цей заповідник мажорів, вгамує свої запити. Не думаю, що я вам своїм від’їздом прям життя зламаю.
Юля стримала своє слово, поїхала наступного дня, забравши тільки особисті речі. Написала в мережі листа батькам і сестрі, надіслала фото. Лєна так і не захотіла шукати нормальну роботу, сиділа вдома, дулася на сестру. Мама Лариса вийшла на роботу, але якось здала, замкнулася в собі. Анатолій давно жив своїм життям, Лєна у своїй кімнаті злилася на весь світ, Гриша вимагав від батьків забезпечення за колишніми стандартами, тато не відмовляв йому ні в чому, обіцяв на повноліття машину.
І тільки середня донька, Попелюшка Юля була спокійно щаслива у своїй новій сім’ї.
