— А ти ніколи не хотіла знайти свою матір?
Питання поставило Карину в глухий кут. Вона навіть відірвалася від принесених із роботи паперів і з неприхованим подивом витріщилася на хлопця. Йому взагалі в голову прийшла подібна ідея? Навіщо їй шукати людину, яка зруйнувала майже все її життя?
— Ні, звісно. Що за дурниця? З якої радості мені це робити?
— Ну як же, — Артем ніяково посміхнувся, відводячи погляд убік. — Розумієш, я постійно чую, що діти, які виховуються в дитячих будинках та прийомних сім’ях, мріють знайти біологічних батьків. От я й подумав… Якщо ти хочеш, я можу допомогти.
— За пропозицію дякую, але не варто. Я ніколи не стану шукати цю людину. Та жінка для мене давним-давно не існує. Я ніколи її не пробачу!
Чоловік нахмурився, але наполягати на продовженні розмови не став. Він був невдоволений відповіддю Карини, адже сам він щиро вважав, що ріднішої за матір людини бути не може. І не важливо, чи брала мати участь у вихованні чи ні! Сам факт того, що жінка носила дитину під серцем дев’ять місяців, підносить її чи не на п’єдестал.
Дівчина ж його думку не просто не поділяла, вона була категорично з ним не згодна! Як вона може хотіти знайти людину, яка так з нею вчинила? Її “дорога мама” не просто здала дитину до дитячого будинку. Ні, вона вчинила набагато гірше!
Колись давно Карина підійшла до директорки притулку з одним простим питанням — чому вона опинилася на піклуванні держави? Її мами немає? Чи її просто позбавили прав? Щось же мало статися?
Тетяна Володимирівна тоді помовчала трохи, важко зітхнула, відклала папери й кивком указала дівчинці на крісло. Розмова обіцяла бути непростою.
— Її позбавили батьківських прав, а також притягнули до кримінальної відповідальності — повільно говорила жінка, збираючись із думками. Зараз їй треба пояснити дванадцятирічній дівчинці досить неприємні речі. Вона могла б збрехати, але… ні. Карина повинна знати правду, якою б суворою вона не виявилася. — Ти потрапила до нас у віці чотирьох з половиною років. Про тебе повідомили небайдужі люди, які помітили дитину, що бреде наодинці. Як потім з’ясувалося, якась жінка посадила тебе на лавку біля вокзалу, а сама стрибнула в електричку й десь рушила. Осінь, пронизлива погода, а на тобі легке пальто, та гумові чобітки. Ті кілька годин на вулиці відправили тебе до лікарні.
— А… її ж знайшли? І як вона все це пояснила? — тихо-тихо спитала дівчинка, стискаючи руки.
— Знайшли, й засудили. А що вона сказала… — Тетяна Володимирівна зло всміхнулася. — Сказала, що в неї не було грошей, а тут робота підвернулася. От тільки один нюанс — роботодавець був проти перебування дитини на його території, так що ти їй дуже заважала. Це був пансіонат, чи щось у цьому роді.
— Я зрозуміла… Дякую за відвертість.
Тієї самої хвилини Карина втратила будь-яке бажання шукати матір. Залишити дитину на вулиці… Це вчинок не людини! Чому не можна було просто написати відмову від дитини? Навіщо було випробовувати долю?
Карина не могла знайти виправдання цьому вчинку, хоча, кажучи відверто, вона не раз намагалася це зробити.
— У мене для тебе сюрприз! — Артем сяяв від щастя. — Тобі точно сподобається! Давай швидше! Не можна змушувати людину чекати!
Карина губилася в здогадах. Що за сюрприз? І чому в неї таке погане передчуття? Та куди взагалі Артем її тягне?
Виявилося, до парку. Туди, де на лавочці сиділа смутно знайома дівчині дама. Карина замислилася, де ж вона могла її бачити? Але на думку поки нічого не спадало. Може, це родичка Артема?
— Ось, Карино, я радий тобі повідомити, що після довгих і наполегливих пошуків я зміг відшукати твою маму. Ти рада?
І тут до дівчини нарешті дійшло, де вона могла бачити цю жінку. У дзеркалі, якщо накинути років так тридцять-сорок.
— Донечко! Якою ж ти в мене красунею виросла! — жінка кинулася обійматися, але Карина швидко зробила кілька кроків назад. — Це ж я, твоя мама! Я так довго тебе шукала!
— Так, це було не просто! — самовдоволено заявив Артем. — Мені довелося підключити друзів…
Його мову перервав оглушливий удар сумки об лавку. Карина зі сльозами на очах дивилася в обличчя коханій людині й не розуміла, за що він з нею так. Вона ж чітко дала зрозуміти, що не хоче бачити цю людину! Ніколи!
— Ти чого? — з нерозумінням вигукнув хлопець. — Я все заради тебе робив!
— Я казала, що не хочу нічого навіть чути про цю жінку! — Карину просто трясло від обурення. — Це подібне людини залишило мене на вокзалі, коли мені було всього чотири роки. Чотири! Саму! На вокзалі, де постійно вештається купа різних людей! У легкому одязі! І ти вважаєш, що я повинна це пробачити?
— Це твоя мати! — обурено відрізав Артем. — Не важливо, яка вона! Мати!
— Ти хворіла багато, грошей на ліки не було, — влізла в розмову жінка. — А це був хороший спосіб заробити! Я б тебе обов’язково забрала, чуєш?
— Звідки забрала? З моргу? — Карина була готова піти звідти негайно, щоб не накоїти дурниць. — Ти могла прийти в опіку й написати заяву, що тимчасово не можеш виконувати батьківські обов’язки. Ти могла залишити мене в лікарні, раз я так часто хворіла! Але не на вулиці!
— Це все в минулому, а жити потрібно теперішнім, — Артем смикнув дівчину за руку, привертаючи увагу. — Ти ж мріяла, щоб на нашому весіллі були твої родичі. І я виконав твою мрію…
— Я покликала Тетяну Володимирівну, директорку дитячого будинку та Юлію Вікторівну, мою виховательку. Вони замінили мені маму! Саме їх я вважаю своєю ріднею!
Карина вирвала руку й рвонула геть із парку. Такої зради від нареченого вона не очікувала. Вона ж розповіла Артему всю історію свого дитинства, без прикрас. Він знав і про вокзал, і про легкий одяг, і про життя в притулку. І після цього Артем все одно шукав цю жінку? Не важливо яка, але вона мати? Нізащо!
Образа дівчини була така сильна, що вона навіть не стала заїжджати в квартиру Артема по речі. Добре що їх там було зовсім небагато, остаточно з’їжджатися вони збиралися після весілля. На дзвінки хлопця вона не відповідала, боячись зірватися й наговорити купу неприємних слів.
Натомість Артем не намагався добирати вирази. Він надіслав кілька голосових, у яких звинувачував дівчину в невдячності. А ще він категоричним тоном заявив, що Людмила (а саме так звали матір дівчини) обов’язково буде присутня на весіллі. Він так вирішив і рішення змінювати не збирається. А ще хлопець заявив, що вони обов’язково будуть по-родинному спілкуватися з жінкою, а їхні діти будуть звати її бабусею.
“Весілля не буде. Бачити вас не хочу! І тебе, і ту жінку” Після цього повідомлення Карина додала номер уже колишнього нареченого в чорний список. Можливо, вона про це ще не раз пошкодує, але зараз, для неї це єдино вірне рішення…
