— А ви хто? — запитала мене гостя. Домробітниця наша — не моргнувши, відповіла свекруха.
Повернувшись додому на день раніше, Світлана дізналася, що вона… домробітниця. Принаймні, саме так представила законну дружину свого сина свекруха, яка влаштувала оглядини з потенційною нареченою.
Кажуть, що до тридцяти жінка стає мудрішою. Але Світлана порозумнішала набагато раніше – два невдалих шлюби навчили її цінувати не красиві слова та матеріальні блага, а щирість почуттів.
У вісімнадцять вона вийшла заміж за Діму — закохалася, як у кіно, з першого погляду. Здавалося, все буде ідеально: молоді, щасливі, сповнені планів на майбутнє. Але побут швидко перетворив казку на випробування.
Діма виявився не тим, ким здавався — усе мало бути тільки за його правилами, від розташування чашок на полиці до часу вечері. Коли почалися нескінченні докори та причіпки, Світлана не стала ні сперечатися, ні намагатися щось доводити. Просто зібрала речі й пішла у свою службову кімнату в гуртожитку — вона якраз влаштувалася працювати в дитячий садок нянечкою.
Другий шлюб стався у двадцять два. Олег здавався повною протилежністю першому чоловікові — спокійний, уважний, з хорошою роботою в ІТ-компанії. Але поступово з’ясувалося, що чоловік вважає її «соціально непридатною».
Його дратувало все — від її роботи в дитячому садку до манери спілкуватися з його друзями. «Ти надто проста», — говорив він, натякаючи, що дружина програміста має бути більш «просунутою». І знову Світлана не стала витрачати час на спроби змінитися чи довести щось. Вона просто пішла — тихо й спокійно, як і вперше.
Світлана знову пішла. Просто й спокійно, як і йшла завжди. Мама кликала до себе в трикімнатну квартиру, сестра пропонувала допомогу – вона в неї успішна, вся в бізнесі. Але Світлана справлялася сама. Вона любила свою роботу, любила дітей і не бачила в цьому нічого поганого.
— Свєтко, ну ти видала! — обурювалася подруга Лєнка. — Другу квартиру проґавила! Терпіла б та помовчувала.
— Навіщо? — знизувала плечима Світлана. — Квартиру завжди винайняти можна. А жити з людиною, яка тебе не поважає – звільніть.
Вона так і жила – просто й чесно. У магазинах вибирала одежу недорогу, але жіночну. Телефон брала найпростіший – навіщо їй наворочений? Вистачало на дзвінки та повідомлення.
А потім вона познайомилася зі Святославом. Він дивився на неї як на восьме чудо світу. А за два тижні зробив пропозицію.
Вони розписалися без пишних гулянь. Світлана вдягла просту білу сукню, Святослав – світлу сорочку. Навіть обійшлися без обручок – вирішили потім разом обрати.
— Ти якась неправильна, — говорив Святослав, обіймаючи дружину. — Всі нормальні жінки вимагають каблучки з діамантами, дорогу сукню, ресторан…
— А я ненормальна, — сміялася Світлана. — Зате чесна.
Ідилія тривала рівно до появи свекрухи. Ніна Павлівна примчала знайомитися з невісткою наступного ж дня після весілля — раніше вона просто не могла, гостювала у старшої доньки в Вінниці. Про рішення сина одружитися дізналася за день до його походу в РАЦС — Святослав подзвонив і спокійно повідомив новину.
«Мамо, я завтра одружуюся. Ні, не хвилюйся, все добре, просто ми вирішили без зайвої метушні. Познайомишся, коли повернешся», — ото й уся розмова. Звісно, така новина обурила Ніну Павлівну. Її син, солідний чоловік, керівник відділу в компанії, раптом одружується нашвидкуруч, навіть не познайомивши матір із нареченою! А вона ж стільки років намагалася знайти йому «відповідну партію» серед дочок своїх подруг…
Ніна Павлівна переступила поріг квартири сина й одразу окинула невістку чіпким поглядом.
— Здрастуйте! — привітно всміхнулася Світлана. — Проходьте, будь ласка. Надовго до нас погостювати приїхали?
— Що-що? — свекруха зупинилася на півкроці. — ДО НАС? Славику, ти чуєш? Не встигла жити тут почати, а вже цікавиться, коли я піду з квартири власного сина!
— Мамо, ну навіщо ти так… — зітхнув Святослав.
— А як я маю реагувати? — сплеснула руками Ніна Павлівна. — Ви одружилися, навіть не спитавши моєї думки! А тепер…
— Ніно Павлівно, — спокійно перебила Світлана, — давайте хоча б чаю поп’ємо для початку?
— Чаю? — обурилася свекруха, проходячи до вітальні. — Так, давай поп’ємо. І заодно обговоримо, що ти можеш дати моєму синові, крім… своєї присутності.
— А що я маю дати? — усе так само спокійно спитала Світлана.
— Ну як же! Посаг, становище в суспільстві, зв’язки… А в тебе що? Два розлучення за плечима та робота нянечкою в дитячому садку!
— Знаєте, Ніно Павлівно, — Світлана продовжувала зберігати незворушність, — не в посагу щастя.
— Тільки не треба мені цих прописних істин! — відмахнулася свекруха. — Ти хоча б розумієш, хто мій син? Яке становище займає? А ти… — вона підтиснула губи.
— Мамо, припини! — Святослав із гуркотом поставив чашку на стіл.
— Ні вже, дай договорити! — Ніна Павлівна випросталася в кріслі. — Ви одружилися потай від мене, навіть не порадилися! А тепер я маю вдавати, що все прекрасно? Що я в захваті від такої невістки?
— А якої невістки ви хотіли? — усе так само спокійно поцікавилася Світлана.
— Ну вже точно не… — свекруха затнулася, добираючи слова делікатніші, — не з таким послужним списком. Два розлучення! Про що це говорить?
— Про те, що я не терплю брехні й неповаги, — просто відповіла Світлана. — І йду, коли розумію, що стосунки себе вичерпали.
— Ось! — тріумфально вигукнула Ніна Павлівна. — Ти чуєш, Славику? Вона вже про відхід говорить!
— Та нікуди я не збираюся йти, — спокійно заперечила Світлана. — Хіба що на море за пару днів.
— Що?! — свекруха поперхнулася чаєм. — Що? Нянечка з дитячого садка – на море?
— Так, сестра на день народження запросила. Оплатила всім родичам і квитки, і готель.
— А, так ось воно що! — у голосі Ніни Павлівни з’явилися тріумфальні нотки. — За сестрин кошт жити зібралася! Тепер зрозуміло, чому ти так поспішала спитати, чи надовго я в гості…
— Ніно Павлівно, — Світлана подивилася свекрусі в очі, — я просто їду привітати сестру. Всього на п’ять днів. Мені це море зовсім не потрібно, але як я можу не поїхати, коли сестра всю родину збирає?
Свекруха метала блискавки очима, але Світлана залишалася незворушною. Це виводило Ніну Павлівну ще більше – жодної реакції на колкості, жодних сварок, тільки спокійна усмішка.
Після першого знайомства атмосфера в квартирі розжарилася. Ніна Павлівна демонстративно снідала окремо, гримівши посудом на кухні ще до того, як Світлана йшла на роботу. Вечорами вона замикалася у своїй кімнаті, лише зрідка виходячи з підтиснутими губами, щоб налити собі чаю.
— Може, поговорити з мамою? — зітхав Святослав.
— Не треба, — хитала головою Світлана. — Час все розставить на свої місця.
До від’їзду в Одесу лишалося зовсім нічого, і Світлана намагалася не зважати на косі погляди свекрухи. Коли вона збирала речі в просту валізу — пару суконь та купальник — Ніна Павлівна, проходячи повз, тільки й сказала:
— У таке місце їдеш, а збираєшся як… — вона не договорила, але інтонація сказала все за неї.
Світлана промовчала. Вона давно зрозуміла: найкраща відповідь на колкості — спокійна усмішка. Чоловік у відпустку не поїхав, багато роботи було, не відпустили.
З Одеси Світлана повернулася на день раніше – втомилася від шику й ресторанів, від нескінченних фотосесій сестри, від химерних страв, назви яких і вимовити важко. Захотілося додому, до простого затишку, до коханого чоловіка. Вирішила зробити сюрприз – не стала телефонувати, просто взяла таксі з вокзалу. Відчинила двері своїми ключами й завмерла на порозі…
У квартирі витав аромат дорогих парфумів – терпкий, нав’язливий. Світлана пройшла на кухню й здивовано розплющила очі – стіл був накритий як у кіно про світський раут. Крохмальна скатертина сліпила бездоганною чистотою, кришталеві келихи суворо вишикувалися вздовж бездоганно розставлених срібних приборів. Чотири прибори.
— Що за свято? — Світлана розгублено оглянула порожню кухню. — Слава нічого не говорив про гостей…
У повітрі пахло чимось святковим – здається, качкою. Світлана принюхалася – точно, качка. Схоже, що та сама, яку вона готувала перед від’їздом і лишила в морозилці. Дивно все це – і стіл парадний, і качка розморожена, і чотири прибори…
З валізою в руках вона попрямувала до спальні – можливо, там знайдуться відповіді? Але не встигла переодягнутися, як у передпокої чітко клацнув замок. Пролунали голоси – жіноче щебетання, чоловічий бас, цокіт підборів по паркету.
Світлана вийшла зі спальні – і застигла як укопана. На порозі стояла свекруха, сяюча. За її спиною маячила елегантна пара, а між ними – молода дівчина з модним укладанням і в гарненькій сукні.
— Ой, а ви хто? — молода дівчина розгублено зупинилася в дверях.
У свекрухи сіпнулося обличчя – явно не очікувала побачити невістку на день раніше. Завмерла на секунду, а потім, дуже впевнено:
— Познайомтеся… Наша домробітниця! Нещодавно найняли, квартиру прибирати.
Світлана ледь помітно всміхнулася про себе, спостерігаючи цю картину. Треба ж – святковий стіл, чепурні гості, молоденька дівчина… І свекруха, яка так спритно викрутилася, перетворивши її на прислугу. Щось підказувало – вечір буде цікавим. І раз уже вона випадково потрапила на цей спектакль, варто додивитися його до кінця.
— Дар’є Михайлівно, проходьте, присідайте, — метушилася Ніна Павлівна. — Аліночко, сонечко, ось сюди, в центр.
…Аліна – миловидна дівчина в скромній, але стильній сукні – з цікавістю озирнулася:
— Як у вас затишно! І домробітниця є? Треба ж, як добре живете!
— Так-так, — поспішно підхопила Ніна Павлівна. — Вона зараз у спальні закінчує прибирання і скоро піде.
Світлана, зрозумівши натяк, тихо вийшла.
«Ну що ж, спектакль обіцяє бути цікавим», — з холодною усмішкою подумала Світлана, влаштовуючись на краю ліжка. Вона чула, як у вітальні лунав веселий сміх, дзвенів посуд, а свекруха розливала суп, навперебій розхвалюючи свої кулінарні таланти.
Вона дістала телефон і набрала повідомлення чоловікові: «Приїжджай додому. Тут цікаво».
Вона уявила, як просто зараз Ніна Павлівна усміхається своїй гості – теплою, турботливою усмішкою господині, а гості й на думку не спадає, що в іншій кімнаті сидить не «домробітниця» — а дружина. Що ж, нехай розважаються. Вона додивиться цей фарс до кінця.
Свекруха розливала суп, нахвалюючи свої кулінарні таланти.
— Це мій фірмовий рецепт, — щебетала вона. — Славик його з дитинства обожнює.
«Треба ж, — подумала Світлана, — а мені казала, що син терпіти не може супи».
За стіною тривав обід. Світлана чула, як Ніна Павлівна розписує успіхи сина, як Аліна вставляє захоплені коментарі.
Подали гаряче – Світлана впізнала запах качки, яку вона готувала перед від’їздом для Святослава.
— Божественно! — захоплювалася мати Аліни. — Ви самі готували?
— Ну що ви, у мене ж є помічниця, — відповіла свекруха.
На пів на восьму настав час десерту. Світлана почула, як гості відсувають тарілки.
— Ой, а можна попросити вашу домробітницю прибрати посуд перед чаєм? — спохопилася мати Аліни. — А то ніяк якось…
Ніна Павлівна на секунду завагалася:
— Звісно-звісно! Ем… дівчино! Підійдіть, будь ласка! Тут треба прибрати посуд…
Світлана вийшла зі спальні, спокійно поправляючи простий фартух, який знайшла в кухонній шафі. Вона почала методично збирати тарілки, складаючи їх акуратною стопкою.
— Ні-ні, не так! — сплеснула руками мати Аліни. — Ви ж можете розбити! Дорогий сервіз, між іншим.
— Справді, — підтиснула губи Ніна Павлівна. — Потрібно кожну тарілку окремо відносити. І тримати не з краю, а знизу.
Аліна поблажливо всміхнулася:
— А ви давно працюєте домробітницею? Видно, що досвіду замало…
Світлана продовжувала незворушно прибирати зі столу, тепер уже по одній тарілці, як їй вказали. Вона якраз взяла в руки останню тарілку з недоїденою качкою – коли в замку повернувся ключ.
— А кришталю взагалі торкатися не варто, — продовжувала повчати мати Аліни. — З вашою-то незграбністю…
У цей момент у дверях з’явився Святослав. Він застиг на порозі, переводячи здивований погляд із накритого столу на дружину у фартусі, яка методично збирала посуд під пильними поглядами «комісії».
— Добрий вечір, господарю, — неголосно промовила Світлана, дивлячись на чоловіка. — Накажете продовжувати прибирання?
Святослав повільно обвів поглядом вітальню – розчервонілих від напою гостей, матір, яка нервово смикала серветку, і Світлану, свою дружину, яка стояла з тарілкою в руках і ледь помітною усмішкою в очах.
— Мамо? Що тут відбувається?
— Славику! — Ніна Павлівна схопилася, мало не перекинувши келиха. — А ми тебе чекаємо! Пам’ятаєш Аліночку? Вона так виросла…
…У кімнаті запала тиша. Святослав повільно обвів поглядом вітальню – накритий стіл, незнайомих гостей, матір, метушливо яка поправляла серветки, і Світлану, свою дружину, яка стояла біля столу з абсолютно спокійним обличчям.
— Мамо, що тут відбувається? — його голос звучав тихо, але в ньому виразно чулася напруга.
Свекруха перша отямилася. Вона швидко підвелася з місця, нервово поправляючи блузку, і ступила до сина з натягнутою усмішкою:
— Славику, синочку, ти якраз вчасно! Ми тут знайомимося, обговорюємо… — вона затнулася, побіжно глянувши на Світлану, яка все ще тримала в руках тарілку.
— Обговорюєте? — голос Святослава був тихим, але в ньому дзвенів холод. — Що саме? І чому моя дружина прибирає посуд, як домробітниця, поки ви тут розважаєтеся?
— Дружина? Не домробітниця? — здивовано витріщив очі батько Аліни.
— Домробітниця, — відлунням повторив Святослав. — Цікаво. І давно ти її найняла, мамо?
Світлана злегка всміхнулася:
— Та ось, буквально сьогодні. Правда, Ніно Павлівно?
Ніна Павлівна судомно зітхнула, але мати Аліни – впевнена, стримано усміхнена жінка:
— Ах, так це ваша дружина? Ніна Павлівна представила її як домробітницю. Ми, звісно, здивувалися – така молода, але… подумали, мало що, раптом дівчина підробляє…
Святослав повільно перевів погляд на матір. Та спробувала стримати нервовий смішок, але наштовхнулася на важкий погляд сина й опустила очі.
— Так ось у чому річ, — повільно проговорив він. — Ти влаштувала оглядини, мамо? Вирішила підібрати мені більш… відповідну партію?
— Славику, ти не так зрозумів! — сплеснула руками Ніна Павлівна. — Я просто хотіла познайомити тебе з хорошими людьми, і… і… — вона раптом блиснула очима на Світлану. — Якби вона не повернулася раніше часу, не було б усієї цієї незручності!
— Тобто проблема в тому, що моя дружина вчасно повернулася додому? — його голос був крижаним. — У СВІЙ дім?
Свекруха відкрила рота, але тут втрутилася Аліна, яка до цього мовчала, широко розплющивши очі:
— Вибачте… Тобто ви справді одружені? Офіційно?
— Більш ніж, — Святослав підійшов до Світлани й узяв у неї з рук тарілку, акуратно поставивши її на стіл. Потім обійняв дружину за плечі. — Це моя дружина. І мені шкода, що вам довелося стати учасниками такого спектаклю.
Аліна почервоніла, її мати зблідла, а Ніна Павлівна різко встала:
— Ну от, усе зіпсовано! Я тільки хотіла як краще, Славо, а ти…
— А я що? — він підняв брови. — Я просто одружився на жінці, яку люблю. На чесній, щирій, справжній. На відміну від тих, хто вважає нормальним ображати іншу людину, витираючи об неї ноги.
Свекруха схопилася з місця:
— Славику, я просто хотіла, щоб ти був щасливий!
— А я щасливий. — Він глянув на Світлану, і вона, нарешті, усміхнулася. — І знаєш, мамо? Ми з тобою давно не розмовляли серйозно. Думаю, настав час.
Він повернувся до Аліни та її матері:
— Перепрошую. Думаю, вечеря закінчена.
Жінки заметушилися, швидко збираючи свої речі. Аліна, виходячи, пробурмотіла:
— Просто дивно, Ніна Павлівна казала, що ви неодружені й шукаєте гідну наречену…
Святослав лише похитав головою, а Світлана ледь чутно зітхнула. За хвилину двері зачинилися за гостями. У квартирі запала тиша.
Ніна Павлівна мовчала, стиснувши губи. Вона повільно сіла назад за стіл, схрестивши руки.
— І що тепер? Виженете мене?
Світлана хотіла щось сказати, але Святослав м’яко стиснув її руку, закликаючи зачекати.
— Ні, мамо. Але якщо ти хочеш залишитися в нашому житті, ти приймеш мій вибір. Якщо ні… це твоє право. Але, — він зробив паузу, — не розраховуй, що я дозволю тобі ображати мою дружину. Ніколи.
Свекруха блиснула очима, але раптом різко встала й, несподівано спокійним голосом, сказала:
— Добре. Я зрозуміла. Раз уже я так схибила… Світлано, ти п’єш чай із м’ятою чи ромашкою? — і попрямувала на кухню, залишивши їх у здивуванні.
Світлана видихнула й подивилася на чоловіка:
— Думаєш, це… примирення?
Святослав усміхнувся:
— Час покаже. Головне – ти вдома.
Він обійняв її, і Світлана заплющила очі, розуміючи, що зробила правильний вибір. Як і завжди.
