— А ви знаєте, скільки коштує мій манікюр! І якщо ваш синок не в змозі найняти домробітницю, хай сам усе по хаті робить! — прискіпнулася на свекруху Злата. — Я ні до чого не доторкнуся!
— Кирило ж працює зранку до вечора, — важкий зітх зірвався з губ жінки.
— Працює… Не смішіть мене! — Злата залилася неприродним сміхом. — Що ви називаєте роботою? Він навіть частину моїх потреб не може задовольнити! Нікчема! Варто тільки шепнути татові, як ваш Кирило з тріском вилетить з роботи. Хай сьогодні мене не чекає. — Злата гучно ляснула дверима.
Єлизавета Петровна зітхнула й взялася за прибирання. Відколи син одружився на Златі, вона часто заглядала до них у дім, щоб навести ладі приготувати обід.
— Мамо, ти знов у нас увесь день просиділа. Я б з роботи прийшов і все зробив, — Кирило втомлено опустився на стілець. — А чим так смачно пахне?
— Я борщ, сину, зварила й пиріжків напекла. Злата пішла з подругами до клубу. Сказала, що ночувати не прийде.
— І добре! Мамо, ти знаєш, я кожного дня Вареньку згадую. Сниться вона мені… Так хочеться обійняти її, попросити пробачення… Адже вона єдине яскраве пляма в моєму житті. Зараз я розумію, наскільки сильно кохаю Варю й як я перед нею винен.
З Варварою Кирило познайомився у бібліотеці . Його увагу привернула довга коса, яка була укладена на голові короною. Потім уже хлопець побачив Варвару: струнка, мініатюрна фігурка, величезні очі. Уся така ладна, справжня красуня. У Кирила аж дух захопило від такої дівчини!
— Як тебе звати? — перед Варенькою стояв симпатичний хлопець у синьому дорогому костюмі. Від Кирила так приємно пахло. Це був запах дорогого парфуму, а ще величезних грошей й успіху.
— Варя, — тихо сказала дівчина й уткнулася в книжку.
З цього дня Кирило втратив спокій і сон. Чистота, наївність, доброта, дитяча захопленість і плескання в долоні разом із стрибками на місці — усе це дивувало й захоплювало Кирила. До того ж Варвара була прекрасною господинею. З мінімального набору продуктів вона готувала такі страви, що міг позаздрити шеф-кухар найкращого ресторану. А як затишно й по-домашньому тепло було в кімнаті гуртожитку, де мешкала дівчина! Вона рідко вибиралася з общаги, переважно сиділа за підручниками й конспектами. Кирило довго домагався прихильності дівчини, а Варвара лише усміхалася своєю чарівною усмішкою.
Зблизитися молодим допоміг випадок. Хлопець потрапив до лікарні, куди Варя навідувалася кожного дня, привозила смачні обіди, скорочувала час у палаті, слухаючи закоханий лепет. Варенька була хорошою слухачкою, уважною й вдячною. Від неї віяло таким теплом… Як же вони були щасливі!
— Кириле, що це за дівчина вийшла з твоєї палати? — мати запитально подивилася на сина.
— Варя… — мрійливо промовив Кирило. — Я кохаю її… Хочу зробити пропозицію.
— Вона сільська, як я зрозуміла? Хлопчику мій, тебе оточують такі красуні, та будь-яка піде за тобою на край світу, ти тільки свисни.
— Припини негайно, мамо! Ці бездушні розфарбовані ляльки… У Варі є душа, — Кирило відвернувся до стіни, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Єлизавета Петрівна кожного дня непомітно вказувала на недоліки Варі, але Кирило лише сміявся, вірячи, що батьки обов’язково її покохають, коли дізнаються ближче. Тоді жінка вирішила використати важку артилерію — друзів і подруг Кирила. Вона одразу згадала про Злату, яка була повною протилежністю Варвари. Дівчина була дочкою знайомих, і їй дуже подобався Кирило. Розумна, розрахункова, хитра Злата разом із майбутньою свекрухою вигадали підступний план, який спрацював на 100%.
— Варю, як ти в цій сукні підеш до клубу? Застаріла якась… Чому ти не боишся виглядати смішно? — Кирило з роздратуванням подивився на дівчину.
— Кирило, ти останнім часом постійно критикуєш мою зачіску, одяг, манери. Ти й твої друзі якісь неправдиві… Ви ховаєте те, що відчуваєте, і виражаєте те, що від вас вимагає оточення. А сукня… Мені її твоя мама подарувала… Я думала, тобі буде приємно побачити сукню на мені, — Варя спробувала ще щось сказати, але замість слів розридалася.
Кирило раптом згадав, як йому було ніяково перед друзями в ресторані, коли Варвара намагалася вхопити рису паличками. Ще Варя замовила рибний суп, який виявився величезною тарілкою мідій з бульйоном на дні. Того вечора дівчина так і не змогла поїсти. Варя побачила саркастичні усмішки друзів Кирила, зніяковіла, але вигляду не подала.
А скільки разів Кирило заводив розмову про те, що дівчині не завадило б сходити до манікюрного салону й перукарні. Від унікальної, сільської говірки хлопця починало просто трусити. А ж зовсім нещодавно він міг годинами слухати Варю!
— Варю, де твій нормальний людський егоїзм? Ти… Ти селючка!
— Чудова казка, на жаль, закінчилася… — сльози котилися по щоках дівчини. — Ти просто розлюбив мене.
Єлизавета Петровна з чоловіком їхали до села до Варі.
— Веніаміне, я на коліна перед нею впаду, в ногах валятимуся. Адже Кирило пити почав. З роботи вже вигнали, дружина пішла… Що я наробила?!
— Що ми наробили, — поправив її чоловік. — А дівчинка, справді, була така справжня… яскрава.
Подружжя зупинилися біля магазину, щоб запитати, в якому домі мешкає Варвара.
— Ви про нашу лікарку питаєте? Золота жінка. До неї з усього району приїжджають. Добра, турботлива, уважна. Будь-кого на ноги поставить, — баби наперебій почали розхвалювати Варю.
— Та он вона, з дітлахами йде, — вдалині показалася жінка, яка тримала за руку маленьких діток.
— Вона заміжня? — здивовано запитала Єлизавета Петровна.
— Так. Микола за нею з міста приїхав. Такий хороший мужик, багатий. Вареньку на руках носить, пилинки здуває.
Єлизавета Петрівна так гірко заплакала, наче сталася непоправна помилка. Як же їй хотілося повернути той щасливий час, де Кирило сміявся жвавим сміхом, був шалено закоханий і щасливий, де вони всі були щасливі…
