— А я теж хочу частину прибутку! Зроби мене своїм заступником! — кричав швагро, вимагаючи дати йому посаду.
— От пощастило ж тобі, Яно, — протягнув Андрій, ліниво обпершись об кухонний стіл. — Сама собі директор, ніхто над головою не стоїть.
Яна підняла очі від стосу документів. Швагро сидів навпроти, з неприхованою цікавістю розглядаючи її робочі папери.
— Мені теж колись доводилось підкорятись керівництву, — спокійно відповіла вона, продовжуючи заповнювати договір. — Але я змогла побудувати власну справу.
— Легко сказати, — зітхнув Андрій. — А я щодня терплю цього нудного директора. То йому одне не так, то інше. Сидиш і думаєш — коли вже це все закінчиться.
Яна кивнула, не відриваючись від паперів. Вона звикла до постійних скарг родича на роботу — той міг годинами розповідати про свої «важкі будні».
— Слухай, скажи чесно, — раптом нахилився він ближче, — скільки твоя фірма приносить на місяць?
Ручка в руці Яни завмерла. Запитання прозвучало надто прямо.
— Андрію, це особиста інформація, — обережно відповіла вона.
— Та ну, ми ж рідня! — махнув рукою він. — Просто цікаво, наскільки прибутковий твій бізнес. Може, й мені варто щось таке спробувати.
— Бізнес — це багато праці й відповідальності, — Яна закрила папку. — Це зовсім не так просто, як здається.
— Але ж клієнти самі до тебе йдуть? — не вгамовувався Андрій. — Реклама в інтернеті, сарафанне радіо… Практично пасивний дохід!
Яна поглянула на нього. В його очах палала не просто цікавість — то було щось більше. Невгамовне бажання влізти туди, куди не просять.
— У мене чимало витрат, — сухо відказала вона. — Оренда офісу, зарплата працівникам, податки. Не все так райдужно.
— Але ж прибуток лишається? І, певно, непоганий?
Яна підвелася з-за столу. Розмова починала її дратувати.
— Андрію, мені потрібно зосередитися на роботі. Я піду в кабінет.
— Та, звісно, — посміхнувся той. — Не заважатиму.
Яна попрямувала до домашнього кабінету. За спиною чула, як Андрій відчиняє холодильник. Йти він явно не збирався.
Сівши за робочий стіл, жінка спробувала знову зануритися в роботу. Але думки весь час повертались до розмови з родичем. Щось у його поведінці викликало тривогу…
Наступні дні принесли нові неприємності. Андрій почав з’являтися у них удома майже щодня. То під приводом «завітати до брата», то просто так — ніби випадково.
— Олег удома? — запитував, з’являючись на порозі.
— Ще на роботі, — відповідала Яна.
— Нічого, почекаю, — і чоловік проходив у будинок, наче був тут господарем.
Кожен його візит супроводжувався нескінченними розпитуваннями про справи. Андрія цікавило буквально все — від клієнтів і цін до особливостей внутрішньої кухні.
— А скільки часу займає один проєкт? — допитувався він.
— По-різному, — коротко відповідала Яна.
— А якщо клієнт не платить? Як стягуєте борги?
— У нас передплата.
— Мудро! А який відсоток береш?
Питання ставали дедалі настирливішими. І Яна вже не сумнівалась: родича цікавить не просто її досвід.
— Андрію, навіщо тобі всі ці подробиці? — прямо запитала вона.
— Та просто цікавлюсь, — знизав плечима він. — Може, колись і сам займуся чимось подібним.
— Тобі потрібен стартовий капітал, — нагадала Яна. — І досвід у маркетингу.
— Досвід здобути не проблема, — усміхнувся Андрій. — А щодо капіталу… Хто знає, може, знайдеться спонсор.
Від цих слів Яні стало ніяково. Вона зрозуміла: Андрій не просто мріє про бізнес. Він щось задумав.
Коли ввечері повернувся Олег, Яна вирішила відверто поговорити з чоловіком.
— Андрій занадто часто буває у нас, — обережно почала вона.
— Андрій? — здивувався Олег. — А що такого? Він же сім’я.
— Але він постійно розпитує про мою роботу. Надто нав’язливо, — пояснила Яна. — Мені це не подобається.
— Може, справді хоче розпочати власну справу? — припустив чоловік. — У цьому ж нічого поганого.
— Олеже, я прошу тебе: поговори з ним. Мені це не подобається.
Чоловік насупився. Було видно, що він не розуміє, чому дружина хвилюється.
— Добре, — зрештою зітхнув. — Спробую з’ясувати, що його так цікавить.
Та розмова так і не відбулась. Наступного дня Андрій знову стояв на порозі.
— Олега немає, — сказала Яна, навіть не намагаючись запросити його всередину.
— Знаю, він на роботі, — кивнув деверь. — Я до тебе прийшов. Поговорити хочу.
Яна неохоче впустила його у будинок.
— Про що поговорити? — запитала, зачиняючи двері.
— Про майбутнє, — загадково відповів Андрій. — Про можливості.
Яна пройшла в вітальню, сподіваючись, що розмова буде короткою. Але деверь зручно вмостився в крісло — ніби збирався залишитися надовго…
— Слухаю тебе, — сказала Яна, не сідаючи.
— Я багато думав про твій бізнес, — почав Андрій. — І зрозумів, що міг би тобі допомогти.
— І чим саме? — перепитала Яна.
— Досвід у мене є. Клієнтів залучати вмію. Міг би стати твоїм партнером.
Яна подивилася на Андрія з подивом. Ось до чого вели всі ті розпитування.
— Андрію, у мене вже сформована команда, — дипломатично відповіла вона. — Нові люди зараз не потрібні.
— Але ж я не чужий! — обурився він. — Ми ж родина! Маємо допомагати одне одному!
— Бізнес і родина — це різні речі, — твердо відповіла Яна.
Андрій насупився, але промовчав. За кілька хвилин пішов, залишивши по собі важке відчуття.
Через три дні за сніданком Олег сказав:
— Я поговорив з Андрієм. Здається, він усе зрозумів. Більше чіплятись не буде.
— Сподіваюсь, — зітхнула Яна. — Мені не подобаються його допити.
— Та він просто себе шукає, — виправдовував брат Олег. — Йому ж на роботі не подобається. Мріє про щось своє.
Яна кивнула, але сумніви не залишали її. Андрій — не з тих, хто здається після першої відмови.
Увечері подружжя спокійно вечеряло, обговорюючи плани на вихідні. Їхню розмову перервав різкий дзвінок у двері.
— Хто б це міг бути? — здивувався Олег, підводячись.
Яна пішла слідом. На порозі стояв розпатланий Андрій.
— Мене знову звільнили! — закричав він, навіть не привітавшись. — Цей директор просто шукав привід, аби мене звільнити!
— Що трапилось? — стурбовано запитав Олег.
— Та нічого особливого! — махнув рукою Андрій. — Просто я висловив свою думку щодо його рішень. І все — до побачення!
Яна мовчки слухала.
— Світ несправедливий! — обурювався Андрій. — Порядні люди бідують, а хитруни жирують!
— Заспокойся, — спробував втихомирити Олег. — Знайдеш нову роботу.
— Яку ще роботу? — гірко всміхнувся Андрій. — У моєму віці я нікому не потрібен! А сім’ю годувати якось треба!
Яна стояла осторонь, не втручаючись. Але родич раптом повернувся до неї.
— Пора б невістці подбати про брата чоловіка! — заявив він з викликом.
— Що ти маєш на увазі? — холодно запитала Яна.
— А те, що у тебе успішний бізнес! — вигукнув Андрій. — Я теж хочу частку! Зроби мене своїм заступником!
Яна розгубилася від таких слів. Олег теж був збентежений.
— Андрію, ти взагалі розумієш, що говориш? — обурилась Яна. — Який ще заступник?
— А що тут такого?! — відповів він. — Ми ж родина! Маємо ділити все порівну!
— Моя компанія — це результат моєї праці! — твердо відповіла Яна. — І я не збираюся ні з ким нею ділитися!
— От бачиш! — вигукнув Андрій переможно. — Думаєш тільки про себе!
— Я думаю про справу, яку створювала роками, — відрізала Яна.
Олег спробував втрутитися:
— Може, справді варто розглянути варіант, щоб влаштувати Андрія на роботу? Йому зараз нелегко…
Яна не повірила власним вухам — чоловік став на бік брата.
— Він був би під твоїм контролем, — продовжував Олег. — Ти могла б усе тримати під наглядом.
— Ти серйозно? — Яна зиркнула на нього з обуренням. — Я не збираюся ризикувати бізнесом заради твого брата!
— Ризикувати?! — образився Андрій.
— У тебе немає тих якостей, які потрібні у моїй компанії! — відповіла Яна. — Тебе звільняють з кожної роботи!
— Бо начальники всі такі! — виправдовувався родич.
— А може, справа не в них, а в тобі? — обурилася жінка.
— Досить! — втрутився Олег. — Не потрібно образ!
— Образ? — голос Яни тремтів від обурення. — Твій брат вимагає частку мого бізнесу! І ти це підтримуєш?!
— Він нічого не вимагає, — заперечив Олег. — Просто просить допомогти.
— Просить посаду заступника! — закричала Яна. — У компанії, яку я будувала п’ять років!
— І що з того? — втрутився Андрій. — Дружини мають підтримувати сім’ю чоловіка!
— Дружини?! — Яна подивилася на нього серйозно. — Я не твоя прислуга!
— Ти — дружина мого брата! — наполягав Андрій. — Отже, зобов’язана нас утримувати!
— Я нікому нічого не винна! — Яна обурилася.
— Олег, скажи їй щось! — вимагав родич.
— Яна, подумай про родину… — благав чоловік. — Ми ж маємо допомагати близьким…
— Він ображає мене своїми вимогами! — закричала Яна. — Я йому нічого не винна!
— Винна! — вигукнув Андрій. — Ми ж одна сім’я!
— Якщо це сім’я — тоді вона мені не потрібна! — різко відповіла Яна.
Повисла гнітюча тиша. Олег розгублено дивився на дружину.
— Що ти сказала? — ледь чутно запитав він.
— Те, що сказала, — твердо повторила Яна. — Я більше не дозволю нікому керувати моїм життям.
Того ж вечора вона пішла до подруги. А за тиждень подала на розлучення. Судовий процес був напруженим. Олег вимагав половину компанії, посилаючись на «спільно нажите майно». За його спиною стояв Андрій, натхненно підтакуючи брату.
— Компанія була заснована до шлюбу, — спокійно заявила Яна судді. — Усі рахунки корпоративні. Спільних коштів — мінімум.
Адвокат Олега намагався оскаржити це, але документи говорили самі за себе. В результаті поділили лише один рахунок із незначною сумою.
На виході з суду Андрій не витримав:
— Через гроші ти все зруйнувала! — кричав він Яні вслід. — Тепер усім буде гірше!
Яна зітхнула, закотила очі й рушила до машини. Сперечатися з ними не було сенсу. У неї починалося нове життя. І вже ніхто не мав права нею керувати.
Через пів року її компанія виграла великий державний тендер. Яна розширила штат, відкрила новий офіс. Іноді вона чула, що колишній чоловік перебивається підробітками, а Андрій так і не знайшов нормальної роботи.
Але це вже не було її проблемою. Вона будувала майбутнє — своє. Без тих, хто хотів жити за її рахунок.
