— Адже ж я його вчила жити за кошти, хорошому вчила, а він! Видно, його ця дівчина збила, днями він у мене в борг попросив, та вчора вже віддав. Але виявилося, що він борги понабирав, я навіть не зрозуміла на що! Через неї, мабуть, загрузне в них, витягне вона з нього все!
— Тамаро Василівно, тітонько Томо, а чого це ви сьогодні такі задумливі? — за чаєм запитали дівчата на роботі.
— Ой, дівчатка, краще й не питайте, з Дімою моїм зовсім погано, — Томара Василівна махнула рукою і навіть обличчя долонею прикрила, щоб не розплакатися.
У цьому книжковому магазині вона років тридцять завідує відділом канцтоварів. І дівчатка, її колеги, теж тут усі багато років без змін. Всі одне про одного знають майже все. У Аліни донька Ліля і мама хворіє давно. Вона живе у тому самому будинку, де знизу їхній книжковий магазин. Зарплата невисока, та зате вона в будь-яку мить може додому побігати.
Людмила теже недалеко мешкає. Вона вдруге заміж вдало вийшла, її Саша зайшов до них у магазин за потрібною книгою з роботи — якимись будівельними нормативами. А Людмила цю книгу йому замовила на складі, її в продажу не було. Саша чекав, заходив до них, а потім він Людмилу на знак подяки в кафе запросив, коли нарешті отримав ті нормативи. Тепер у них міцна родина, дві донечки ростуть, Олена й Даша. Всі вони постійно до них у книжковий то за одним, то за другим прибігають. Для них їхній затишний книжковий магазин з книгами, канцтоварами і всякою потрібною дрібницею — давно як другий дім!
А нещодавно нова дівчина прийшла, Діана. У салоні була майстринею з манікюру, і в неї почалися проблеми зі здоров’ям. Поки вона трохи осторонь тримається, ніяк не хоче влитися у колектив. Навіть книжку їй дали почитати, щоб у телефоні не сиділа, коли немає покупців.
А Тамара Василівна у них працює давно, вона найголовніша. Ніколи не галасує, не сварить ні за що, але всі її беззаперечно слухаються. Тому що вона душевна і найкраща! Як треба — і словом, і ділом допоможе, от така вона у них. Син Тамари Василівни Діма у усіх на очах виріс. Зі школи — прямо у книжковий. Тут і обідав, і уроки у комірчині робив, і гуляв у подвір’ї їхнього магазину. Місцеві цей будинок «книжкою» називали — він з двох будинків, як розгорнута книга. І двір дуже затишний.
У комірчині Діма полюбив читати, адже телефон у матері з’явився не одразу. Вчився він добре, залізничний технікум закінчив і тепер працює у відділенні залізниці. Хлопець позитивний, та тільки надто скромний. Тамара Василівна навіть почала хвилюватися, що у сина навіть дівчини немає!
— Адже ж він так ніколи й не одружиться! Говорить, що тепер дівчатам тільки гроші й подавай. А він у мене хлопець скромний, мабуть, це в мене, жіноче виховання, ну вже як змогла, — засмучувалася Тамара Василівна, ділячись за чаєм зі своїми дівчатами. — Хлопець же він працьовитий, я то знаю, але його не підвищують, хоч і паше за двох. Звичайно, його оклад поки що невеликий, але нам вистачає.
Жінка зробила паузу, а потім продовжила:
— Я йому кажу — знайди собі дівчину простішу, щоб інтереси збігалися і теж була сімейна, скромна, — тут Тамара Василівна не витримала, зрадливі сльози все ж блиснули на очах, вона замовкла на секунду, махнула рукою, — І ось він, схоже, знайшов, та не ту! Не ту, я ж мати, я серцем відчуваю! За місяць Діма мій зовсім іншою людиною став, видно її вплив. Не думала, що він так швидко може змінитися, переживаю я за сина. На що його ця дівчина ще може підштовхнути — лише здогадуватися й залишається!
Аліна і Людмила співчутливо кивали і переглядалися.
— Ось так ростиш діток, вкладаєш у них усю душу, а вони потім в одну мить чужими стають!
— А що ваш Діма такого накоїв? Що трапилося, вибачте, звичайно, що питаю, — несподівано для всіх раптом зацікавилася Діана.
Вона зазвичай у їхні розмови не лізла, мабуть, їй це було нецікаво, а тут спитала.
— Адже ж я його вчила жити за кошти, хорошому вчила, а він! Видно, його ця дівчина збила, днями він у мене в борг попросив, та вчора вже віддав. Але виявилося, що він борги понабирав, я навіть не зрозуміла на що! Через неї, мабуть, загрузне в них, витягне вона з нього все!
— Та годі вам, ваш син уже дорослий, скільки йому за мамину спідницю триматися? Я от своєму хлопцеві сказала, якщо буде ледарювати — не піду за нього! Молодий хлопець — і охоронцем у супермаркет пішов, хоча коледж закінчив. І це глава сім’ї? Та його мама мені тепер навіть вдячна, мій Вітя роботу хорошу знайшов, сам себе людиною відчув, — сказала Діана.
Усі замовкли, а Томара Василівна образилася на Діану.
— Ось що, дитинко, мій Дмитро — не мамин синок. Коли не знаєш, то й не говори, я сина добру вчила і тільки хорошому, він і до праці призвичаєний, ледарем його ще ніхто не називав!
— А я й не називала, це ви самі синові своєму не довіряєте! Йому, мабуть, під тридцять, а ви його контролюєте, та й думаєте, що його дівчина обманює, — Діана плечима знизала, мовляв, як знаєте, я тут у вас чужа. І вийшла.
А Тамара Василівна до кінця робочого дня не в дусі була. Адже у них із сином усе було ясно і зрозуміло, і що ця Діана може знати, у самої ще ні дітей, ні сім’ї…
Син Дмитро останні дні був якийсь загадковий. Трохи чужий якийсь, не такий, як завжди, чимось явно схвильований! З роботи приходив пізно, але веселий, їсти відмовлявся, пару разів намагався їй щось сказати, але потім усміхався і нічого не говорив.
Тамара Василівна не витримала.
— Димо, сину, ну ти ж знаєш, я ж тебе сама ростила! Пам’ятаєш, як ти на дерево заліз кошеня рятувати? А злізти не міг, то я за тобою теж полезла. А як я тебе на ковзанах катати вчила, а сама не вміла, пам’ятаєш? Ну ти вибач мені, сину, що ти без батька ріс, так вийшло, винувата я…
— Мамо, ну годі! — Діма підійшов і взяв руки мами у свої. — Мамо, все добре буде, ти не хвилюйся, гаразд? Я скоро тебе зі своєю дівчиною познайомлю, ти тільки не думай про неї заздалегідь погано, добре?
— Добре, сину! — Тамара Василівна дивилася на сина і зрозуміти не могла. Щось у ньому змінилося, якимось він став іншим, а що — ніяк не збагнути. Може, й справді не варто так хвилюватися заздалегідь, не розібравшись?
У суботу вранці Діма був у чудовому настрої. Зранку побігав у магазин, купив торт і несподівано подарував матері букет без жодного приводу.
— Він же, мабуть, дуже дорогий, сину, ну навіщо ти витрачався? — звички говорила мати, хоча квіти були прекрасні, їй так давно не дарували квітів, а це виявляється неймовірно приємно!
— Мамо, ми з моєю дівчиною зайдемо ненадовго, хочу вас познайомити. Ось торт до чаю, я їй теж квіти куплю і тобі захотілося купити! Мені взагалі хочеться стати трохи іншим, адже в мене така мама чудова. І ще тепер є дівчина, а жінок треба радувати, це ж жінки!
Тамара Василівна похитала головою, дивно як син заговорив. Тільки зараз вона помітила, що у Діми нові джинси і модна футболка, а раніше він простіше одягався, вважав, що це не важливо, видно її вплив!
— Як хоча звати твою дівчину? Чим вона займається?
— Мамо, от приведу і ти все дізнаєшся, а звуть її Валерія! — Діма раптом весело підморгнув їй, чого раніше не робив ніколи. — Усе, я Лєру зустріну, ми прогуляємося і прийдемо.
І побіг, а Томара Василівна залишилася віч-на-віч із своїми думками. Уява малювала їй хитру дівчину, яка взяла її сина в оберти. Навіщо ж він у борг брав? І ці квіти і непотрібні витрати? Біля полудня біля їхніх вхідних дверей почувся сміх, потім двері відчинилися і увійшов Діма. Він за руку тягнув у дім збентежену дівчину з квітами в руках.
— Ну, Лєрусю, заходь, ну годі!
Син подивився на матір.
— Мама, Лєра дуже сором’язлива, ну зовсім не сучасна. Їй навіть ніхто ніколи не дарував квітів, ти уявляєш? Лєра у нас на залізниці працює і вважає, що я дуже розумний і ти мене виховала справжнім чоловіком. Отже, мамо, я до начальства пішов і сказав, що готовий до більш серйозної роботи. І мене підвищили, це я з Лєрою себе так відчув, що я все можу!
Діма ще щось палко розповідав, дівчина скромно усміхалася, говорила йому, коли він її хвалив:
— Ну годі, Диме, ну навіщо?
Коли син пішов провожати дівчину, мати довго сиділа з недопитим чаєм, і на душі в неї чомусь було світло. Потім почула, як син повернувся.
— Мамо, ти чого в пітьмі сидиш? Вона тобі сподобалася? Мамо, Лєра у мене нічого не просила, просто це я сам вирішив нам машину купити і взагалі жити по-іншому. Я ж чоловік, мені раптом так захотілося, щоб у нас була машина і я буду тебе возити на дачу! І ще хочу і тобі, і Лєрі, купувати подарунки, адже ми завжди жили просто, ти працювала. Ну має ж бути чоловік у домі, який все робить для своєї родини? Годі вже відсиджуватися, треба брати на себе відповідальність, начальник сказав, що тепер він у мене вірить. Ну а борги я віддам, не хвилюйся, у мене тепер зарплата хороша. І скоро я стану главою родини, я Лєрі зробив пропозицію і вона погодилася! Ти рада, мамо?
Тамара Василівна обняла сина, от він і виріс, а вона думала про нього незрозуміло що. Ну так, не було в неї чоловіка, не знала вона, що таке бути за чоловіком, за його спиною. От і не навчила сина…
На роботі Томара Василівна невдовзі оголосила — син її Діма, улюблений і єдиний, одружився нарешті. На дуже хорошій, гідній і скромній дівчині, з якою він відчув себе чоловіком і захисником. І вона цьому дуже-дуже рада!
А через якийсь час Діану з роботи став зустрічати її хлопець Вітя. Усі були за неї раді, а Тамара Василівна навіть сказала, що подумала тоді над словами Діани і, мабуть, вона має рацію. Справжній чоловік завжди намагається для близьких із усіх сил, якщо любить їх. Діана після її слів одразу ж розговорилася, що теж скоро вийде заміж. Вони з Вітею хочуть одразу дітей, але після декрету жінка планує знову повернутися у книжковий. Їй дуже подобається тут працювати, тут книги навколо, та й колектив такий душевний і дружній. Як друга родина. А це зараз велика рідкість!
