— Алло? — промовила вона своїм фірмовим контральто, від якого колись у молодих акторів підгиналися коліна. — Мамо! Мамо, це я! Допоможи! — голос у слухавці був хрипким, сповненим розпачу та звуків, що імітували схлипування. — Я в біді! Я потрапила у пригоду, тепер людина в лікарні! Мамо, я в поліції, у мене забирають телефон!
Маргарита Аркадіївна на секунду застигла. Її єдина донька, Олена, була професором математики в Берліні, де зараз була восьма ранку, і вона ніколи, за жодних обставин, не називала маму «мамою». Тільки «Маргаритою Аркадіївною» або, в моменти особливої ніжності, «Ма». До того ж Олена не водила авто через панічний страх перед швидкістю.
В голові актриси миттєво спрацював професійний механізм. Вона зрозуміла: перед нею — «сценарій». Поганий, банальний, вторинний сценарій телефонного шахрайства. Інша б жінка почала кричати або кинула слухавку, але Маргарита Аркадіївна відчула азарт. Їй давно не пропонували цікавих ролей.
— Оленочко? Доню? Боже мій! — Маргарита миттєво змінила голос на старечий, тремтячий, наповнений сльозами. — Де ти? Що трапилося? Ти жива?
— Мамо, слухай уважно! — голос «доньки» змінився на чоловічий, низький і владний. — Я капітан поліції Петренко. Ваша донька попала в пригоду. Людина в лікарні. Щоб не відкривати кримінальну справу негайно, потрібні гроші на операцію потерпілому. Ви мене чуєте?
— Чую, пане капітане… чую, голубчику… — Маргарита Аркадіївна почала «валити» сцену в стилі трагедії. — Гроші… звісно! Скільки треба? Я все віддам! У мене під матрацом є… і в серванті… і коронки золоті від покійного чоловіка лишилися!
Шахрай на іншому кінці дроту явно відчув запах легкої здобичі. Маргарита Аркадіївна буквально чула, як він потирає руки.
— Треба п’ять тисяч доларів. Зараз. Потерпілий помирає, лікарі не починають без передоплати. Ми надішлемо до вас кур’єра. Як вас звати?
— Матильда… Матильда Петрівна я, — збрехала Маргарита, насолоджуючись грою. — Але в мене тільки євро! І трохи фунтів стерлінгів, мені племінник з Лондона передав. Це підійде?
— Підійде все! — голос «капітана» тремтів від жадібності. — Складайте у пакет. Кур’єр буде за десять хвилин. Ви вдома? Адресу підтвердіть.
Маргарита назвала адресу сусіднього під’їзду, де жив вередливий відставник, який постійно скаржився на її гру на фортепіано.
— Але паночку… капітане… — вона додала в голос нотки деменції. — Я ж стара, у мене ноги крутить. Ви не могли б кур’єру сказати, щоб він мені ще хлібця купив по дорозі? І молока? Бо я сама не дійду, а гроші ж великі, я боюся…
— Який хліб, бабусю?! — розізлився шахрай. — Гроші готуйте!
— Ой, не кричіть на мене… я серце маю слабке… я тоді гроші не знайду, я забула, куди їх переховала від злодіїв… — Маргарита почала імітувати задишку.
— Добре, добре! — здався «капітан». — Буде вам хліб. Чекайте. Слухавку не кладіть! Це таємна операція!
Маргарита поклала телефон поруч і швидко набрала з іншого апарату (старого дискового) справжню поліцію.
— Доброго дня. Маргарита Аркадіївна Світловська. До мене зараз прийде «кур’єр» за грошима за «спасіння доньки». Так, я знаю, що це шахраї. Ні, я не плачу. Я їх затримую. Приїжджайте через п’ятнадцять хвилин до третього під’їзду, я буду на балконі давати сигнал хустинкою.
Через десять хвилин біля під’їзду з’явився молодик у кепці, який нервово озирався. В одній руці він тримав пакет із хлібом (таки купили!), а іншою притискав до вуха телефон.
Маргарита Аркадіївна вийшла на балкон другого поверху. Вона була в домашньому халаті, але з ідеальною зачіскою.
— Синку! Ти від капітана? — закричала вона на весь двір.
— Тихо, бабусю! — просичав молодик. — Гроші де?
— Ой, зачекай! Я пакет ніяк не зав’яжу, пальці не слухаються! — Маргарита почала повільно, зі смаком скидати з балкона… старі театральні програмки, загорнуті в газету. Пакет розірвався в повітрі, і папірці полетіли двором. — Ой! Розлетілися мої фунти! Збирай, синку! Збирай швидше, бо вітер рознесе!
Хлопець кинувся збирати папірці, повзаючи десь у дворі. Він хапав їх, розгортав і бачив написи: «Гамлет. Трагедія на дві дії», «Шекспір. Сон у літню ніч».
— Це що таке? — витріщився він на Маргариту.
У цей момент з-за рогу вилетіла поліцейська машина. Хлопець спробував бігти, але зачепився за пакет із хлібом, який сам же й приніс. Через хвилину він уже був у кайданках.
Маргарита Аркадіївна спостерігала за цим згори, як королева з ложі. Вона дістала телефон, де все ще висів на зв’язку обурений «капітан», який чув звуки затримання.
— Послухайте, юначе, — сказала вона своїм справжнім, величним голосом. — По-перше, ваша актриса на роль доньки була не дуже. Нуль емоцій, переграний плач. По-друге, капітани поліції не кричать на літніх дам. І по-третє… дякую за хліб. Він якраз свіжий.
На іншому кінці дроту почулися добірні неприємні слова, а потім короткі гудки.
Увечері до Маргарити завітав молодий лейтенант поліції, щоб взяти свідчення. Він дивився на неї з відкритим ротом.
— Ви їх просто… розіграли? Ви ж розумієте, що це могло бути небезпечно?
— Юначе, — Маргарита Аркадіївна елегантно налила йому чаю. — Небезпечно — це забути текст під час прем’єри. А це була просто маленька репетиція. Ці люди думають, що ми, старі, — це просто порожні посудини, які можна налякати словом «поліція». Вони забувають, що ми бачили в житті набагато страшніші речі, ніж їхні телефонні фокуси.
Вона дістала свою фотографію в ролі Леді Макбет.
— Знаєте, що таке справжня драма? Це коли ти віддаєш глядачу душу, а він не аплодує. А тут глядач був вдячний. Він навіть хліба приніс.
Лейтенант посміхнувся.
— Ви знаєте, що завдяки вам ми накрили цілу мережу? Цей хлопець почав говорити. Вони ошукали десятки людей у нашому місті.
— О, — підняла брову Маргарита. — То це був аншлаг? Що ж, я рада, що мій останній виступ приніс таку користь суспільству.
Коли лейтенант пішов, Маргарита Аркадіївна знову взяла том Мопассана. Раптом телефон знову задзвонив. Вона подивилася на екран — «Олена. Берлін».
— Алло? — Маргарита Аркадіївна витримала паузу.
— Ма! Ти не повіриш! Мені щойно дзвонили якісь дивні люди, казали, що ти в лікарні і мені треба терміново переказати гроші на якусь картку! Я ледь з розуму не зійшла!
Маргарита Аркадіївна тихо засміялася.
— Спокійно.. Твоя мати сьогодні вже викупила всі квитки на це шоу. Розкажи краще, як там Берлін? І чи є у вас там нормальний хліб, чи тільки цей, що кур’єри розносять?
Через тиждень у місцевій газеті вийшла стаття під заголовком «Бенефіс проти криміналу». Маргариту Аркадіївну запросили в школу вести гурток «Цифрова безпека для ветеранів». Вона приходила туди в червоному береті, з театральним біноклем і починала заняття словами:
— Отже, дорогі мої, сьогодні ми вчимо роль «Наївна бабуся». І ми теж не будемо вірити жодному слову з невідомого номера…
Вона нарешті знайшла свою ідеальну роль. Роль людини, яка перетворила свою вразливість на найсильнішу зброю.
Минуло кілька тижнів. Маргарита Аркадіївна вже майже забула про цей інцидент, як раптом у її двері знову зателефонували. На порозі стояв солідний чоловік у цивільному, з великим букетом білих лілій.
— Маргарито Аркадіївно? — запитав він.
— Я полковник Савченко. Начальник того самого управління, чиїм іменем вас намагалися ошукати.
— О, справжній капітан… вибачте, полковник, — посміхнулася вона. — Проходьте. Сподіваюся, ви не за грошима на операцію?
Вони сиділи на кухні, і полковник розповів, що її випадок став хрестоматійним. Тепер новобранців вчать на її прикладі: як не піддаватися паніці.
— Ви зробили те, що ми намагаємося зробити роками, — сказав він. — Ви зруйнували їхній психологічний шаблон. Шахрай очікує страху. Ви ж дали йому… театр. Він був дезорієнтований.
— Полковнику, — Маргарита Аркадіївна подивилася на квіти. — Весь світ — театр. Але проблема сучасних злочинців у тому, що вони погані драматурги. Вони не відчувають глядача. Вони думають, що старість — це тиша. А старість — це просто дуже довга вистава, де ти вже бачив усі фінали.
Коли він пішов, Маргарита Аркадіївна подивилася на себе в дзеркало. Вона бачила не втомлену жінку, а переможця. Вона зрозуміла: доки в неї є почуття гумору і талант до гри, ніяка «цифрова реальність» не зможе її здолати.
Вона взяла телефон і заблокувала ще один невідомий номер.
— Вибачте, панове, — прошепотіла вона. — Зала переповнена. Вистави не буде.
