Андріана сиділа на кухні й дивилася, як чайник кипить уже четвертий раз. На годиннику — 2:17 ночі. Віталік не приходив додому вже третю добу.
Телефон на вибір: або вимкнений, або «абонент тимчасово недоступний». Остання геолокація — аеропорт «Бориспіль», рейс на Денпасар. З тією. З Яною, 26-річною фітнес-тренеркою з інстаграму.
Вони були одружені дев’ять років. Дві доньки — Софійка 8 і Марічка 5. І ось усе — як у серіалі: «Віталіку, ти куди?» — «Я втомився від рутини, Андріано. Мені треба подихати свободою».
Андріана не кричала. Лише сказала тихо: «Візьми хоча б теплі речі. На Балі дощі».
І він пішов.
Наступного дня вона зателефонувала Аліні — подрузі з першого класу, з якою вони разом крали вишні у сусіда діда Степана й разом плакали, коли в дев’ятому класі Андріані вперше зрадили.
«Аліно, привіт… Віталік поїхав на Балі. З іншою. Назавжди, каже».
На тому кінці слухавки — тиша, а потім голос, який Андріана впізнала б серед тисячі:
«Ти зараз п’єш чай без цукру й дивишся в одну точку?»
«Так».
«Я через сорок хвилин буду в тебе. Готуй морозиво з полуницею. І все, що в нас у дитинстві рятувало світ».
Аліна приїхала з двома величезними пакетами.
«Розказуй усе по порядку. Ім’я, прізвище, інстаграм тієї».
«Аліно, я не хочу…»
«А я хочу. Бо ти — моя сестра. І ніхто не сміє ламати тобі життя, поки я жива».
Вона відкрила ноутбук, зайшла в профіль Яни.
«Ого. 128 тисяч підписників. “Життя — це подорож, а не пункт призначення”. Класика. Слухай план».
Андріана зітхнула: «Який ще план?»
«План “Повернення блудного папуги”. Але хитрий. Ми не будемо плакати й благати. Ми зробимо так, щоб він сам прибіг назад. І ще дякуватиме».
Етап перший. Тиша.
Аліна заборонила Андріані дзвонити, писати, ставити лайки, дивитися сторіз.
«Ніяких “де ти?”, ніяких “як діти?”. Ти — королева. Королеви не бігають за клоунами».
Тиждень Андріана мовчала. Дівчатка запитували: «А коли тато приїде?» — «Невдовзі, сонечка. Тато зараз у відрядженні».
Аліна щовечора приходила, готувала вечерю, гралася з дітьми, а потім вони з Андріаною сиділи на балконі.
«Дивись, як він реагує. Спочатку — радість, що ти не істериш. Потім — здивування. Потім — тривога. Потім — паніка».
І справді: на одинадцятий день прийшло повідомлення:
Віталік: «Андріано, ти жива взагалі?»
Андріана показала Аліні.
«Не відповідай. Нехай поваритьця».
Етап другий. Перетворення.
Аліна записала Андріану до свого стиліста («Волосся — до пояса, колір — медовий блонд»), до косметолога, на манікюр, у спортзал.
«Ти маєш стати тією, кого він колись закохав на дискотеці в 11-му класі. Тільки в десять разів крутіше».
Вона купила їй сукні, в яких Андріана себе не впізнавала.
«Аліно, я ж мама двох дітей…»
«Ти — жінка. І сьогодні ти це всім нагадаєш».
Аліна створила новий інстаграм Андріани. Перше фото — вона в червоній сукні, з новим кольором волосся, на тлі вечірнього Києва.
Підпис: «Новий день — нові я».
За добу — 312 лайків. Один із них — від Віталіка.
Він написав у директ: «Ти неймовірна…»
Аліна сиділа поруч і диктувала відповідь:
«Дякую, Бережи себе на тому твоєму Балі».
І все. Крапка.
Етап третій. Хитрість.
Аліна знала слабке місце Віталіка — він страшенно ревнивий. І страшенно боїться виглядати смішним перед друзями.
Вона попросила свого друга Сашка (високий, спортивний, фотограф) позувати з Андріаною для «фото на пам’ять».
Сашко обіймав її за талію, цілував у щоку, вони сміялися на фото.
Аліна виклала в сторіз з підписом: «Коли життя дає другий шанс бути щасливою».
Віталік побачив. Через три години — дзвінок.
«Андріано, це що таке? Хто цей?»
«Це друг Аліни. Ми просто гуляли».
«Ти що, вже заміж зібралася?»
«А чому ні? Ти ж вільний птах. І я тепер теж».
На тому кінці — важке дихання.
«Я лечу назад. Завтра вранці буду».
Етап четвертий. Фінальний акорд.
Віталік прилетів. Засмаглий, з валізою, з букетом із 101 троянди. Стояв під дверима, як школяр.
Андріана відкрила. За спиною — Аліна, яка саме «випадково» зайшла з пирогом.
Віталік зайшов, постав квіти, впав на коліна.
«Андріано… я не правий. Я зрозумів усе там, на цьому клятому Балі. Яна — порожня, як кокос без молока. Я хочу додому. До вас. До дівчаток. Пробач мене, будь ласка».
Аліна стояла, склавши руки, і дивилася, як кіт на мишку.
Андріана мовчала.
Віталік підвів очі: «Я все зрозумів. Я заслужив. Але я більше ніколи…»
Аліна кашлянула: «Віталіку, встань. Підлога холодна. І слухай уважно. Зараз ти підеш до дівчаток, обіймеш їх, скажеш, що тато дуже сумував. Потім ти підеш до ванни, викинеш усі свої балійські футболки з пальмами. А завтра ти підеш до юриста й перепишеш на Андріану половину бізнесу — щоб більше не було думок про “свободу”. Зрозумів?»
Віталік кивнув, як школяр.
«І ще. Ти будеш мені винен до кінця життя. Бо я могла б зараз пити каву в Парижі, а не рятувати твою сім’ю».
Він підвівся, обійняв Андріану. Вона не відштовхнула.
Епілог. Через рік.
Літня тераса. Великий стіл. День народження Марічки — 6 років.
Віталік смажить шашлики, дівчатка бігають з кульками. Андріана в тій самій червоній сукні, тільки тепер вона їй ідеально.
Аліна сидить поруч, тримає келих.
Віталік підходить, цілує Андріану в скроню, потім Аліну — в щоку.
«Дівчата, я вам винен по життю. Аліно, ти — янгол-охоронець цієї родини».
Аліна піднімає келих:
«За подруг, які не дають нам помирати заживо. І за чоловіків, які іноді повертаються розумнішими».
Андріана бере її за руку.
«Аліно… я не знаю, як тобі дякувати. Ти врятувала мою сім’ю».
«Я просто нагадала йому, що вдома — найкраще місце на землі. І що втратити можна за один клік “купити квиток”».
Вони сміються. Дівчатка кричать: «Мамо, тато каже, що Аліна тепер хресна обох!»
Аліна розводить руками: «Ну от, тепер я офіційно в цій родині назавжди. Ніяких Балі без мого дозволу!»
Віталік піднімає келих:
«За Аліну. Найкращу подругу в світі. І за мою дружину — яка пробачила мене ».
Андріана дивиться на нього, потім на Аліну, і тихо каже:
«Знаєш, Аліно… Я думала, що втратила все. А насправді — знайшла ще одну сестру. І чоловіка, який тепер цінує кожну хвилину вдома».
Аліна посміхається:
«Ось бачиш. Іноді, щоб повернути чоловіка, треба просто… дати йому політати. І показати, що вдома небо набагато красивіше».
І вони чокнулися — за дружбу, яка сильніша за будь-які Балі, за любов, яка вміє повертатися, і за жінок, які вміють рятувати одна одну — тихо, хитро й назавжди.
Наталія Веселка
