Андрій застиг біля входу в торговий центр, не вірячи своїм очам. Назустріч йшов Костя. Той самий Костя, з яким вони не бачились вже 8 років. Високий, як і раніше спортивний, у дорогому костюмі.
— Андрюха, — Костя розплився у посмішці. — Оце так зустріч! Скільки років не бачилися?
— Костяне, — Андрій машинально простягнув руку для потискання. — Ти як тут?
— Переїхав місяць тому, відкрив філіал своєї фірми. Ти як? Одружився зі Свєткою?
При згадці цього імені Андрій відчув, як напружилися плечі. Костя помітив це й усміхнувся.
— Ми з Катею вже 7 років разом, — відповів Андрій трохи холодніше, ніж збирався. — Доньці п’ять.
— Катею? — Костя зробив паузу. — Ну ладно, це я переплутав. Слухай, давай якось зустрінемось. Посидимо, як у старі часи. Ось моя візитка.
Андрій узяв візитку й кивнув. Вони обмінялися телефонами і розійшлися. Усю дорогу додому Андрій не міг позбутися дивного почуття. Щось було не так у цій зустрічі. Занадто випадковою вона здалася. І чому Костя згадав Свєтку?
Вони познайомилися в університеті. Троє нерозлучних друзів: Андрій, Костя та Ігор. Разом прожигали студентські роки, мріяли про майбутнє, будували плани. Але на третьому курсі до їхньої групи перевелася Світлана, чорноволоса красуня з зеленими очима й заразливим сміхом. Андрій закохався в неї миттєво. Костя теж. Ігор посміхався над обома й попереджав, що через дівчину вони втратять дружбу. Але хто слухає поради, коли серце б’ється частіше при виді певної посмішки? Світлана обрала Андрія. Вони зустрічалися півроку, і це були найкращі півроку його життя. Але потім щось пішло не так. Світлана стала холодною, відстороненою, а одного разу просто сказала, що їм краще розійтися.
— Ми надто різні, — пояснювала вона, відводячи погляд. — Вибач, Андрюшко, так буде краще для всіх.
Через місяць Андрій побачив її з Костею. Вони йшли, тримаючись за руки, і Костя дивився на Андрія з викликом і тріумфом. Тоді між друзями стався серйозна розмова, яка закінчилася тим, що Костя зібрав речі з їхньої спільної орендованої квартири та з’їхав.
— Думаєш, переміг? — кинув Костя на прощання. — Вона сама до мене прийшла, сама зрозуміла, що помилилася з вибором. Це не я тебе зрадив, приятелю. Це ти виявився не тим, за кого вона тебе приймала.
Ігор намагався помирити друзів, але безуспішно. Андрій замкнувся в собі, з головою пішов у навчання. Стосунки Кості та Світлани тривали років два, а потім вони теж розійшлися.
Через рік після закінчення університету Андрій зустрів Катю, тиху, добру дівчину з сірими очима. Вона працювала бібліотекаркою, любила старі книги та дощові вечори. З нею було спокійно й добре. Вони одружилися. Народилася донька Мілана.
— Ти якийсь задумливий, — помітила Катя за вечерею. — Щось трапилося?
— Зустрів сьогодні старого приятеля Костю. Пам’ятаєш, я тобі розповідав?
Катя кивнула. Андрій розповідав їй про своє минуле, чесно, без приховування, про Світлану, про те, як болісно переживав розставання, про дружбу, яка розбилася об гострі кути ревнощів та образу.
— Він хоче зустрітися. Як думаєш, варто?
— А ти сам хочеш? — Катя накрила його руку своєю долонею. — Пройшло стільки років. Може, і справді час забути старі образи?
— Напевно, ти маєш рацію, — погодився Андрій. — Хоча, щось мені підказує…
Він не договорив, але Катя зрозуміла й без слів. Вона завжди розуміла його з півслова.
Через тиждень Костя зателефонував і запропонував зустрітися в п’ятницю ввечері в новому барі в центрі. Андрій погодився. У п’ятницю він попередив Катю, що затримається, і поїхав на зустріч.
Костя вже сидів за столиком, перед ним стояли пляшка дорогого напою та дві келихи.
— Ну, за зустріч! — проголосив Костя, розливаючи напій. — Знаєш, я часто думав про тебе цими роками, про те, як ми дружили. Шкода, що так вийшло.
— Так, шкода, — стримано відповів Андрій.
Вони говорили про роботу, про життя, згадували студентські роки. Костя розповідав про свій бізнес, виробництво рекламної продукції. Справи йшли добре, він заробляв непогані гроші, але ось особисте життя не складалося. Після Світлани були інші дівчата, але нічого серйозного.
— А ти, я дивлюся, влаштувався непогано, — помітив Костя. — Дружина, донька, робота, стабільність.
У його голосі пролунала легка насмішка, але Андрій вирішив не звертати уваги.
— Мене все влаштовує, — спокійно сказав він.
— Правда? — Костя прискіпливо подивився на нього. — Ні про що не шкодуєш?
— Про що шкодувати?
— Ну не знаю, про Свєтку, наприклад. Вона, до речі, теж тут живе. Бачимося іноді. Вона питала про тебе.
Андрій відчув укол десь у серці, але обличчя зберіг непроникним.
— Передай привіт, — тільки й сказав він.
Після бару Андрій повернувся додому пізніше, ніж планував. Катя вже спала. Він довго лежав без сну, думаючи про дивну розмову. Навіщо Костя згадав Світлану? Навіщо взагалі покликав його на цю зустріч?
Наступного тижня сталося дещо дивне. На роботу Андрію подзвонила певна Марина й представилася співробітницею маркетингового агентства. Вони шукали підрядника для свого клієнта й розглядали фірму, де працював Андрій.
— Мені потрібно зустрітися з вами, щоб обговорити деталі, — говорила вона мелодійним голосом. — Може бути сьогодні після роботи? Я розумію, це швидко, але в нас горять терміни.
Андрій погодився. Марина запропонувала зустрітися в кафе неподалік від його офісу. Коли він прийшов, то побачив високу блондинку років двадцяти п’яти в елегантному діловому костюмі.
— Андрію, дуже приємно. Я Марина, — вона простягнула руку.
Вони сіли за столик. Марина дістала планшет і почала показувати презентацію проєкту. Говорила вона професійно, із знанням справи. Андрій слухав і щось записував. Проєкт дійсно був цікавим і вигідним.
— Знаєте, я відразу відчула, що з вами буде легко працювати, — сказала Марина, прибираючи планшет. — У вас приємна енергетика.
Андрій усміхнувся, не знаючи, що відповісти. Вони домовилися подзвонити через пару днів, коли він вивчить усі документи.
Після цієї зустрічі Марина дзвонила часто: то уточнити деталі проєкту, то запитати поради з технічних питань. Іноді вони зустрічалися в тому ж кафе. Андрій розповів Каті про новий проєкт, і вона зраділа. Це означало хорошу премію. Одного разу, коли вони з Мариною сиділи в кафе, обговорюючи чергові правки, вона раптом поклала руку на його руку.
— Андрію, мені так комфортно з вами. Шкода, що ви одружені, — сказала вона тихо.
Андрій різко смикнув руку.
— Марино, я думав, ми обговорюємо роботу.
— Звісно, звісно, вибачте, — вона зніяковіла. — Просто сором’язливість.
Після цього випадку Андрій став тримати дистанцію, але Марина продовжувала дзвонити, шукати приводи для зустрічей, а потім якось запропонувала:
— Слухайте, у мене є квитки на виставку сучасного мистецтва. Дуже хочеться сходити, але самій нудно. Складете компанію?
Андрій хотів відмовитися, але згадав, що Катя якраз говорила про цю виставку, хотіла сходити. Він вирішив, що побуває, подивиться, а потім привести туди дружину.
На виставці Марина трималася близько до нього, часто торкалася його руки, сміялася з його жартів. Андрій почувався незручно. Після виставки вона запропонувала зайти до неї, подивитися ще якісь матеріали по проєкту. Андрій відмовився, посилаючись на те, що його чекає сім’я.
Коли він прийшов додому, Катя сиділа на дивані з заплаканими очима. Поряд лежав його телефон, який він забув.
— Вранці тобі дзвонила якась Марина тричі. Я випадково відповіла на останній дзвінок. Вона думала, що це ти, і сказала: “Я так добре провела з тобою час, чекаю не дочекаюся наступної зустрічі”. — Голос Каті тремтів. — Що відбувається, Андрію?
— Катюше, це непорозуміння. Вона колега. Ми працюємо над проєктом.
— Колега, яка дзвонить тобі у суботу ввечері й говорить такі речі?
Андрій намагався пояснити, але чим більше він говорив, тим гірше все ставало. Катя попросила його залишити її саму. Він пішов у вітальню й провів ніч на дивані. Наступні дні були пеклом. Катя розмовляла з ним холодно й формально. Міланка відчувала напругу й капризувала. Андрій намагався поговорити з дружиною, пояснити, що між ним і Мариною нічого не було, але Катя не вірила.
А потім подзвонив Костя.
— Чув, у вас з Катею проблеми, — сказав він співчутливо. — Хочеш, зустрінемось, поговоримо? Я розумію, як тобі зараз.
— Звідки ти знаєш? — здивувався Андрій.
— Та ми тут з пацанами бачилися. Хтось згадав. Загалом, неважливо. Приїжджай, поговоримо по-чоловічому.
Андрій приїхав до Кості в його нову квартиру, просторий двоповерховий простір з панорамними вікнами. Костя відкрив пляшку доброго напою.
— Знаєш, Андрюхе, жінки, вони всі такі ревниві, підозрілі. Пам’ятаєш Свєтку? Вона постійно влаштовувала мені сцени. Я від неї втомився в підсумку.
— Справа не в ревнощах. Я дійсно зустрічався з Мариною, але тільки по роботі.
— Звісно, звісно, але Катя цьому не вірить. А знаєш чому? Бо невпевнена в тобі. Значить, щось не так у ваших стосунках.
— Ти про що? У нас усе нормально було.
— Було, — усміхнувся Костя. — До Марини.
Напій був міцним. Андрій пив швидко, намагаючись заглушити біль. Костя підливав йому ще й ще. Голова почала крутитися.
— Знаєш, що я думаю? — продовжував Костя. — Ти просто занадто правильний. Все життя був таким. Світлана від тебе пішла саме тому. Ти нудний, передбачуваний, а жінки люблять драйв, емоції.
— Замовкни, — пробурмотів Андрій, але голос звучав не переконливо.
— Заспокойся, приятелю. Я ж не зі зла, просто говорю правду.
Андрій майже нічого не пам’ятав, як дістався додому, відкрив двері своїм ключем і ледве не впав у передпокої. Катя вийшла назустріч, побачила його стан і поморщилася.
— Ти напився?
— Вибач, Кать, я так втомився від усього цього.
— Від чого? Від того, що я тобі не довіряю, чи від того, що ти дійсно щось приховуєш?
— Я нічого не приховую! — вигукнув Андрій голосніше, ніж хотів. — Я люблю тебе, тільки тебе!
— Тихіше, Мілана спить. Іди, протверезий, вранці поговоримо.
Але вранці розмова не вдалася. Катя оголосила, що їде з Міаланою до матері на тиждень, їй потрібно все обдумати. Залишившись на самоті, Андрій почав аналізувати останні місяці. Поява Кості, Марина з її настирливими спробами зблизитися, телефонні дзвінки в невідповідний час. Все це здавалося занадто продуманим.
Він подзвонив Марині на робочий номер. Телефон був недоступний. Він подзвонив в офіс компанії, яку вона представляла. Йому сказали, що такої співробітниці у них ніколи не було. Серце забилося частіше. Він почав гуглити, шукати інформацію. Компанія існувала, але проєкт, який обговорювала Марина, був вигадкою. Її не було в списку співробітників на сайті. Андрій подзвонив Ігорю, єдиному, хто зберіг стосунки і з ним, і з Костею.
— Ігорю, скажи честно, Костя щось згадував про мене останнім часом?
— Ну… — Ігор заніяковів. — Слухай, я не хотів втручатися, але так, він говорив, що ти забагато про себе думаєш, що колись він збирався помститися тобі за щось. Якась образа минулого. Я думав, це просто п’яна балаканина.
— А про Марину він щось говорив?
— Марину? Яку Марину? Гаразд, неважливо. Дякую, Ігорю.
Андрій сів на диван і закрив обличчя руками. Все сходилося. Костя спеціально з’явився в його житті, спеціально організував зустріч з Мариною, актрисою або просто знайомою дівчиною, яка погодилася зіграти роль. Все було сплановано, щоб зруйнувати його шлюб, помститися за ту стару історію. Але як довести це Каті? Вона ніколи не повірить у таку конспірологію. Потрібні були докази. Андрій узяв телефон і подзвонив Костянтину.
— Костю, можемо зустрітися? Хочу поговорити.
— Звісно, приятелю, приїжджай.
Коли Андрій приїхав, Костя був у прекрасному настрої. Він запропонував випити, але Андрій відмовився.
— Слухай, я зрозумів, що ти все це влаштував, — сказав Андрій спокійно. — Марина, зустріч, дзвінки, все спланував ти.
Костя секунду мовчав, потім розсміявся.
— І що ти збираєшся робити? Поскаржишся в поліцію? На що? На те, що я познайомив тебе з гарною дівчиною?
— Навіщо тобі це? Пройшло стільки років.
— Затим, що ти завжди вважав себе кращим за мене. — Костя підвищив голос. — Світлана обрала тебе, бо ти був правильним, добрим, надійним. А я що? Я просто клоуном. Але потім вона зрозуміла, що помилилася. Вона сама до мене прийшла й зізналася, що з тобою їй було нудно. Так, вона жила зі мною, але ночами плакала в подушку. Я бачив це і не міг нічого сказати.
Він помовчав і продовжив:
— Потім вона знайшла собі когось багатшого й поїхала за кордон. А я відчував себе використаним. А коли дізнався, що у тебе все добре…
— Ти ненормальний, скільки років минуло?
— Ні, я просто показав тобі, як це — втрачати те, що любиш. Катя хороша жінка. Шкода, що вона зв’язалася з тобою.
Андрій розвернувся і вийшов із квартири. Він включив диктофон на телефоні, сподіваючись записати зізнання, але Костя виявився не таким дурним. Говорив обережно, нічого конкретного. Ввечері Андрій приїхав до тещі. Катя вийшла до нього, побачила його обличчя й нахмурилася.
— Що трапилося?
— Мені потрібно тобі дещо розповісти. Вийдеш на вулицю?
Вони сіли на лавку у дворі. Андрій розповів усе: про Костю, про стару історію, про свої підозри, про те, як перевірив інформацію про Марину й з’ясував, що вона не працює в тій компанії.
— Я знаю, це звучить божевільно, але він дійсно все це спланував, щоб зруйнувати нашу сім’ю.
— Не знаю, як довести, але я тобі вірю, — тихо сказала Катя.
— Що? Я тобі вірю. Бо за 7 років ти жодного разу не дав мені приводу сумніватися. А ця Марина, вона була занадто настирливою й занадто ідеально підвернулася. Я відчувала, що щось не так, але не могла зрозуміти що.
— Катюше…
Андрій обійняв дружину, і вона пригорнулася до нього.
— Але знаєш, що мене найбільше зачепило? Не те, що ти з нею зустрічався, а те, що ти не розповів мені про неї відразу. Чого приховував?
— Я не приховував. Просто не надавав значення.
— Ось саме це. Треба було надати. Якби ти відразу сказав: познайомився із замовницею, вона трохи дивна, ніби фліртує, я б насторожилася, ми б разом розібралися.
— Ти права. Вибач.
— Підемо додому.
Катя подивилася на нього й усміхнулася.
— Мілана тебе зачекалася.
Через тиждень Андрій зустрівся з Ігорем і розповів йому про все. Ігор похитав головою.
— Я поговорю з ним. Це вже перебір.
— Не треба. Нехай живе зі своєю злістю. Я не хочу мати з ним нічого спільного.
— А я тобі заздрю, знаєш, — несподівано сказав Ігор. — У тебе є Катя, яка тобі повірила. Це дорогого вартує.
Андрій кивнув. Він і сам розумів, як йому пощастило.
Костя більше не дзвонив. Через місяць Ігор повідомив, що той закрив філіал і поїхав у інше місто. Андрій не питав подробиць. Ввечері, коли Мілана заснула, вони з Катею сиділи на кухні й пили чай.
— Знаєш, я все думаю, — сказала Катя. — Якби ти дійсно захотів зрадити, то зрадив би. Ніякі Марини й Кості не потрібні. Значить, ти не хотів.
— Не хотів, — погодився Андрій. — І не хочу. Мені достатньо тебе.
— І мені достатньо тебе.
Катя взяла його за руку.
— Обіцяй тільки одне: ніяких секретів, навіть маленьких.
— Обіцяю.
Вони сиділи так ще довго, тримаючись за руки й мовчки дякуючи долі за те, що їх не змогли розлучити. А десь в іншому місті Костя сидів у порожній квартирі й розумів, що його помста обернулася проти нього самого. Він хотів зруйнувати чуже щастя, але лише зміцнив його. І ця думка палила більше за будь-яку поразку.
