— Артеме Вікторовичу, давайте без зайвого ідеалізму. Ви або закриваєте очі на ціну цього вугілля і підписуєте специфікацію, або завтра вранці ваші перепустки на завод будуть заблоковані назавжди. Тут не місце для героїв із книжок, тут місце для тих, хто вміє бути командним гравцем і, що головне, вміє ділитися.
Артем Вікторович мовчки дивився на важкий попільничку з граніту на столі комерційного директора. Він працював начальником відділу закупівель на величезному металургійному комбінаті в Дніпрі вже три роки. Це була посада, яку в місті називали «золотою жилою». Люди на цьому місці зазвичай «обростали» елітними пентхаусами на Набережній та міняли позашляховики частіше, ніж гуму на колесах.
Але Артем був системною помилкою в цій схемі. Випускник мехмату, людина з аналітичним складом розуму, він бачив у закупівлях не джерело особистого збагачення, а складну математичну задачу: як оптимізувати змінні, щоб отримати найвищу якість сировини за мінімально можливу ціну.
За час його керівництва комбінат зекономив суми з шістьма нулями. Власники підприємства, які рахували кожну копійку собівартості металу, Артема поважали, але в коридорах адміністративного корпусу його люто ненавиділи. Кожна зекономлена для заводу гривня була гривнею, яка «не долетіла» до чиєїсь приватної кишені, не перетворилася на годинник Rolex чи відпустку на Мальдівах для когось із «еліти» заводу.
— Артеме, ти занадто закручуєш гайки, — якось сказав йому за чашкою кави комерційний директор Геннадій Борисович, чоловік із фальшивою посмішкою та очима гравця в покер. — Постачальники вже стогнуть, скаржаться на твій диктат. Треба бути гнучкішим, розумієш? Бізнес — це стосунки. Ось, наприклад, компанія «ПромТехСнаб». У них дуже цікаві умови на наступний квартал… Подумай про них, коли будеш готувати тендер.
Артем не просто «подумав» — він прорахував. Аналіз показав, що ціна у «ПромТехСнабу» була завищена рівно на 20% порівняно з ринком, а якість вугілля була сумнівною. Більше того, розплутуючи ланцюжок офшорів, Артем з’ясував, що кінцевим бенефіціаром цієї фірми-прокладки виявився сам Геннадій Борисович. Артем холодно відхилив пропозицію, виставивши компанію в «чорний список» за невідповідність стандартам.
Наступного ранку його викликали «на килим». Кабінет директора пахнув дорогим тютюном і прихованою загрозою.
— Ви зірвали постачання стратегічної сировини! — кричав Геннадій Борисович, б’ючи кулаком по столу. — Через вашу так звану «чесність» завтра може зупинитися доменна піч! Ви хоч розумієте масштаби збитків від простою?!
— Я знайшов іншого постачальника, — спокійно, майже без емоцій відповів Артем, поправляючи окуляри. — Якість вугілля вища на два пункти, а ціна — на три мільйони нижча за вашу «рекомендовану» фірму. Контракт уже на столі в юристів. Комбінат лише виграє.
Геннадій Борисович зрозумів: Артем — це не та людина, яку можна налякати чи купити. Його треба було знищити професійно. Під час підготовки до масштабного тендеру на модернізацію очисних споруд, Артем почав помічати дивні речі. Його робочий комп’ютер іноді «прокидався» вночі — це фіксували системні логи, які він перевіряв за звичкою. У папках із тендерною документацією раптово з’явилися файли, яких він ніколи не створював — конфіденційні цифри про бюджети конкурентів. Хтось імітував злив інформації з його особистої корпоративної пошти.
У середу вранці, коли Артем щойно налив собі каву, до його кабінету без стуку зайшла служба безпеки заводу разом із представниками юридичного відділу.
— Артеме Вікторовичу, надійшов сигнал про промислове шпигунство. Є підозра, що ви продаєте дані про тендери конкурентам.
Обшук був демонстративним. На очах у всього відділу за системним блоком «випадково» знайшли конверт із п’ятьма тисячами доларів. У поштовій скриньці виявили листи з позначкою «Конфіденційно», надіслані одному з учасників торгів.
— Це не моє, — коротко кинув Артем, хоча серце всередині на мить збилося з ритму. Пастка була розставлена ідеально.
— Поліція розбереться, що тут ваше, а що ні, — холодно відповів начальник СБ. Артем знав, що цей чоловік щотижня грає в преферанс із комерційним директором.
Його відсторонили від роботи без права доступу до офісу. В корпоративній розсилці з’явилася стаття про «боротьбу з внутрішньою корупцією», де Артема виставили зрадником інтересів багатотисячного колективу. Колеги, з якими він роками працював пліч-о-пліч, тепер сором’язливо відверталися або переходили на інший бік вулиці, зустрівши його в місті.
Артем розумів: юридично довести, що гроші підкинули, а пошту зламали — майже неможливо. Але він був математиком, а математика не бреше. Він почав аналізувати логи системи, до яких встиг отримати доступ через свій домашній бекап (його звичка робити щоденні копії звітів на хмару виявилася рятівною).
Він виявив критичну помилку своїх ворогів. Листи з його робочої пошти були відправлені о 18:42 у вівторок. У цей самий момент Артем проходив через центральний турнікет на виході з заводу — це фіксувала автономна система контролю доступу (СКУД). Він фізично не міг бути за комп’ютером. Більше того, IP-адреса, з якої було здійснено вхід у систему, належала внутрішньому терміналу… у кабінеті комерційного директора.
Артем не пішов до місцевої поліції. Він знав, що на регіональному рівні Геннадій Борисович має «своїх» людей. Він домігся зустрічі з головним акціонером компанії, який рідко бував у Дніпрі, але саме в цей час прилетів на терміновий аудит.
— Я не прошу вас вірити мені на слово чи грати в благородство, — сказав Артем, розкладаючи на столі перед власником графіки, схеми та виписки з логів. — Подивіться на цифри. Ось графік вартості закупівель до мого призначення, ось — під час моєї роботи. А ось прогноз збитків на наступний рік, якщо ви підпишете контракт із «ПромТехСнабом». Ви втратите понад п’ятдесят мільйонів гривень на рік тільки на різниці в ціні. А ось докази того, що «шпигунство» було організоване з кабінету вашого топ-менеджера.
Акціонер, людина вкрай прагматична і жорстка, довго вивчав папери. Власні гроші він любив набагато більше, ніж лояльних, але злодійкуватих директорів.
Ефект був миттєвим і нищівним. На завод наступного ж дня приїхала незалежна аудиторська група з Києва, супроводжувана представниками центрального апарату СБУ. Геннадія Борисовича вивели з кабінету в наручниках прямо під час наради — аудит виявив не лише махінації з вугіллям, а й масштабну схему розкрадання готового металу через фіктивні фірми.
Артема Вікторовича не просто відновили на посаді — йому запропонували місце комерційного директора.
— Ви виявилися єдиною людиною в цій зміїній ямі, яка не боїться рахувати правду і стояти на ній до кінця, — сказав акціонер під час особистої розмови.
Артем прийняв пропозицію, але з однією умовою: повна заміна служби безпеки та перехід на повністю автоматизовану систему тендерів, де людський фактор був би зведений до нуля. Тепер ніхто не міг підкинути конверт чи змінити ціну в останню мить.
Він досі живе в тій самій скромній квартирі та їздить на роботу на звичайному, надійному авто. У бізнес-колах Дніпра про нього ходить легенда: «Це той самий закупник, якого неможливо купити, бо він бачить світ не в купюрах, а в рівняннях». А Геннадій Борисович тепер має багато часу для вивчення математики в місцях позбавлення волі, де він намагається підрахувати дні до свого умовного звільнення.
Артем знає головне: професійний конфлікт — це не про те, хто має голосніші зв’язки чи більше грошей на підкуп. Це про те, чия правда виявиться міцнішою за ту саму сталь, яку вони щодня плавлять у величезних печах комбінату.
