Артур уже десять років з фурою не розлучається, їздить за кордон. Свою роботу дуже любить. Через неї навіть залишився без сім’ї. Той вечір, коли хотів зробити дружині сюрприз і приїхав на день раніше, ніколи не забуде. Все було, як в анекдоті, – і “любчик”, що намагався сховатись у шафі-купе, і перелякані очі зрадниці-дружини. Скільки разів з друзями голосно реготали над такими історіями. А як сам попав у халепу, було не до сміху.
Каміла, прикриваючись простирадлом, виправдовувалася, що вона ж молода, їй хочеться ласки, тепла, а Артура більше нема, ніж є вдома. Він не слухав. Бо скільки сам не потрапляв у ситуації, що десь по дорозі до нього чіплялися так звані “нові знайомі”, ні разу не перейшов тієї межі. Навіть бачити Камілу більше не хотів, зібрав свої речі – й виїхав з квартири, яку вони винаймали разом. Пережити зраду чоловікові було важко. Він за своєю натурою однолюб.
Чого подався у далекобійники? Не заради романтики. Мав мрію: збудувати гарний дім, викопати біля нього ставочок і щоб Каміла обдарувала його дітками.
Потерпіти незручності з найманим житлом треба було ще років три-чотири, не більше. А дружина не дочекалася. Минали місяці, а душа все не знаходила спокою. Ось уже й документи прийшли на розлучення. А він усе не розумів причини її вчинку. Того вечора Артур вирішив заночувати не в машині, а в мотелі у невеличкому містечку під кордоном з Польщею.
Поставив фуру, а сам спершу зайшов у кафе чогось перекусити. Поки готували їсти, пішов у вбиральню помити руки.
Біля унітаза мимоволі очі вперлись у надпис на стіні: ” Леся, 18 років. Виконаю усі твої бажання й навіть більше”. А потім набрав номер, щоб виказати все, що думає, його власниці. Але коли припинилися довгі гудки і на тому кінці дроту почувся ніжний дівочий голос, Артура на мить аж заціпило. “А хто я їй – тож не батько і не брат, яке я маю право щось казати?” – подумав і хотів уже покласти слухавку, але дівчина перехопила ініціативу:
“Що, ви теж за оголошенням? Розчарую: змінила профіль – пішла в монастир”. І почулися короткі гудки.
Чоловік усю ніч не міг заснути, і тільки засвітало, набрав той самий номер. І поки Леся знову на нього лаялася, випалив:
” А давай кави разом вип’ємо?”.
З нетерпінням чекав на ту зустріч, сам не розумів. Малював в уяві риси обличчя незнайомки, волосся, фігуру. Але вже восьма ранку минула, ще п’ятнадцять хвилин, півгодини – дівчина все не йшла. Артур попросив офіціантку, аби його розрахувала. І раптом двері кафе відчинилися – на порозі з’явилася худенька білявка з широкою посмішкою.
” Леся? А я Артур, – побачивши ствердний кивок дівчини, відрекомендувався. ” То як, по каві?” Вони пробалакали добру годину.
Леся розповіла, що той огидний напис у туалеті зробив її колишній хлопець. Так помстився за те, що не погодилася з ним бути. Вона спочатку ридала через неприємні пропозиції, якими її засипали по телефону, потім узагалі вирішила не брати слухавку, якщо телефонував хтось із незнайомого номера.
Але дні минали, а дзвінків менше не ставало. Вже думала міняти номер. І коли подзвонив Артур, Леся вирішила востаннє відповісти, аби хоч на комусь нарешті зігнати свою злість. А вона не думала що чоловік виявиться нормальним. Артур теж кількома словами розповів про своє невдале одруження. Вони все розмовляли й розмовляли, а час непомітно летів. Аж чоловікові став надзвонювати шеф, чи вже скоро той кордон переїде, бо замовники хвилюються.
Чоловік ніжно чмокнув її у щічку, розрахувався за каву й вибіг. Одне що встигли то обмінятися номерами телефонів. За кілька тижнів телефонного спілкування Артуру знову захотілося побачити Лесю. Потім ще і ще. Якось мимоволі познайомився з її батьками, став привозити їм з-за кордону гостинці. А одного разу зрозумів, що не хоче відпускати Лесю від себе. Й, власне, їхати кудись далеко, без неї, теж бажання нема.
Словом, упіймав себе на думці, що закохався! Про Камілу, яка розбила йому серце, не згадував уже давно. А на двадцятиріччя дівчини зазвучав і марш Мендельсона.
За два місяці відгуляли справжнє весілля. Разом вони вже прожили шість років – і ні разу не пошкодували про свій вибір. Артур закінчив будівництво хати й звільнився з роботи, адже більше не хотів залишати молоду дружину одну так надовго, поки їздить Європою.
Він відкрив власну невеличку фірму й нині займається вантажними перевезеннями в межах України. Тим часом Леся в декреті, бавить дитину. Про той вечір, коли Артур побачив непристойне оголошення в туалеті, згадує з усмішкою: якби не злий жарт ображеного Лесиного кавалера, він би пройшов повз своє щастя.
Автор: Нінелія
