Автор: z Iryna

— Тату? Я не бачив тебе п’ятнадцять років. Ти не дзвонив, коли я хворів, не був на моєму випускному. А тепер, коли тобі потрібна доглядальниця, ти згадав, що

Двері відчинив Андрій. Він був чорним. Змарнілим. Неголеним. У квартирі пахло ліками і хвоєю. У коридорі стояла кришка домовини. Йому було тридцять п’ять. Він був топовим весільним фотографом

Катя дзвонила мамі, а Семен сидів поруч і з тривогою чекав на результат. — Мамусю, привіт. Як у вас справи? Як тато? У мене все добре. Ні, нічого

— Дмитре, де гроші на оренду? Де те золото, яке ми відкладали на народження дитини? Ти спустив наше майбутнє за одну ніч, а тепер кажеш про “систему, яка

— Машо, залишайся вдома. Невже я маю тягати тебе всюди із собою тільки тому, що ми одружені? — пробурмотів Олександр, красуючись перед дзеркалом. Якби він тільки знав, що

— Синочку, навіщо тобі та квартира? Живи з мамою! Та дівчина тобі не пара, вона тільки й чекає, щоб загарбати твою зарплату. Я ж краще знаю, що тобі

— Люба, подивися мені в очі! Я не можу замовити цей лімузин, орендувати замок і купувати торт заввишки з твій зріст! Ми вже винні банку стільки, що наші

— Дядьку Степане, ви ж самі казали, що дача вам не потрібна, тільки спина болить від тих грядок! А тепер, коли ми знайшли покупця, ви раптом згадали про

— Людко, ти з’їхала з глузду на старості літ! У тебе онуки вже в школу ходять, яке весілля? — такі слова я почула від сестри, коли сказала їй,

Мамо, ну шо ти мені знову ці картинки надсилаєш? Доброго ранку, З Днем ангела, вдалого понеділка, почни день з кави та інші. У мене від них телефон висне.