Автор: z Iryna

Посеред передпокою висів чемодан, величезний, темно-червоний, з блискучими металевими замками, товстими ременями й масивною ручкою. Ледь ступивши за поріг, Фаніс натрапив на нього поглядом і недоуміло хмикнув: —

— А пил-то в тебе віковий. Прямо хоч картоплю сажай на комоді. Урожай буде знатний. На всю зиму вистачить. І чим ти тільки цілими днями займаєшся? В інтернеті

Як я влаштувала колишнього на роботу. Тримай, мати, ні в чому собі не відмовляй. Гуляй на всі. Купи Дьомі морозиво, а собі, ну, не знаю, щось за решту.

— Льошику, вставай, бо застигне! — голос матері просочився крізь зачинені двері з наполегливістю термітів. — Я спеціально з ринку сир брала, домашній, не те що та ваша

— Вадим Сергійович думає не головою, а… — вона обірвала себе. — Слухай мою команду. Меню міняємо, повертаємо класику. Соуси — ті самі, на вершках та горіхах. Нормальне

— Слухай, леґіню з міста, — дід Іван сплюнув через плече і поправив потертий черес. — Якщо ти думаєш, що справжня бринза росте в пластикових коробочках у твоєму

— Артуре, дитинко, ти можеш писати у своєму інтернеті що завгодно про “молекулярну кухню” та “деконструкцію борщу”, але поки ти не з’їв галушку розміром з кулак мого покійного

— Слухай мене уважно, синку. Якщо ти зайшов у 46-ту на “Тернівському” і хочеш доїхати до “Червоної” живим, ти маєш стати тінню. Не дихай глибоко, не дивися кондукторці

Думав, дружина стерпить, а вона пішла. — Та годі, Толян, ну куди вона подінеться? Побурчить та й заспокоїться. Жінка, вона ж як пластилін. Ліпи, що хочеш. Головне —

— Дмитре, запам’ятай: цей гараж — це не просто 18 квадратних метрів цегли та металу. Це портал. Якщо ти відкриєш ці двері не за годинниковою стрілкою, ти не