Автор: z Iryna
— Ти не радій, — суворо сказав батько, передаючи на руки заціпенілому від захвату синові цуценя. — Це не наша собака. Ми йому потім хороших господарів знайдемо. Зрозумів?
— Тепер ти сама по собі, Катю. У мене таке відчуття, що я живу не в квартирі, а в залі очікування на вокзалі. Причому в годину пік, коли
— Тетяно Ігорівно, — він тримав конверт у руках. — Я людина ділова і ціную час. І свій, і чужий. І я розумію, ви подруги, жіноча солідарність, усі
— Відпочити від дітей?! — вона обурилася так, наче я закликала заборонити немовлят по всій країні. — Ти взагалі розумієш, що у нас сім’я дружна?! Ми всюди ходимо
— Це точно не мої близнюки! — кричав приголомшений Андрій, нервово міряючи кроками лікарняний коридор. — Карино, вони ж… руді! Хто він, твій таємний палкий шанувальник? Карина, ще
— Ти погана мати! — вигукнула свекруха, дізнавшись про поїздку. Олена притиснула до грудей теплий комочок — свою чотиримісячну доньку Софійку. Малеча, нагодована й переодягнена, солодко посмоктувала уві
— Артеме, я тебе благаю, поклади цей перфоратор на підлогу і відійди від стіни! Якщо пані Гізелла почує хоч один звук, вона викличе не поліцію, вона викличе місію
— Ігорю, я все вирішила! — проголосила теща, вибиваючи пил із кухонного рушника. — Навіщо нам те дороге — Одеса чи закордони? У мене в Ізмаїлі живе троюрідна
— Інго, це погана ідея! Дуже погана, я б сказала! Я не люблю дітей, я не вмію з ними поводитись! — Олена старанно відмахувалася від немовляти, яке тримала
Лєна стояла, притискаючи банку з тими самими огірками, які вона влітку називала минулим століттям. Вона бачила, як тремтять руки у свекрухи, як батько зніяковіло відводить очі, бачачи їхній