Автор: z Iryna

— До речі, я заночую у вас. Незручно так пізно їхати через все місто, — сказала свекруха і затрималась на п’ять днів. Анна повернулася додому з наради, яка

Ти – прочитана книга, Олено. Я кожну кому в тобі знаю, кожну виноску на полях. Беру в руки – і вже сонивість нападає, бо знаю, чим усе скінчиться.

— Ну, Славко, ну здивував: від своєї частки спадщини відмовився. А мені тепер що з цим робити? — Микола тримав у руках банківську карту і все ще не

— Їй ви подарували плед, а мені? Навіщо мені цей букет? — заплющила очі свекруха. Олена Петрівна завмерла біля вікна, дивлячись, як хвіст машини розчиняється в передноворічних сутінках.

— Ти ж бачила, як він хліб у суп умокає? Прямо всією скоринкою туди пірнає, мало не півліктя. Це ж не естетика, Олю. Це якась зоологія в прямому

— Вікторіє, ти все життя забирала в мене найкращі іграшки, увагу батьків, навіть мою впевненість. Але вийти заміж за Андрія — чоловіка, який три роки тому стояв зі

— Марку, я не розумію твоїх претензій. Ми з батьком дали вам сімдесят відсотків вартості цієї квартири в центрі Львова. Хіба це забагато — попросити, щоб у вітальні

— Слухай, Катю, може, варто кинути бухгалтерію й зайнятися власною справою? Твої прикраси, брошки, сережки, кулони — це ж не просто симпатичні штучки. Вони наче оживають у руках.

— Катю, я кохаю іншу вже півтора року. Давай розлучимося, — приголомшив мене чоловік, навіть не піднявши очей від телефону. Я завмерла з половником над каструлею. Борщ гуркотів,

— Я дружина вашого сина, і вам доведеться з цим рахуватися, бо я розгадала вашу гру. Ви хочете нас розлучити з Юрою? Адже так? Тому що Анечка —