У маленькому затишному містечку, де зими завжди були сніжними й казковими, жив хлопчик на ім’я Максимко. Йому щойно виповнилося сім років, і він був найщасливішим онуком на світі.
Його бабуся, пані Олена, жила в старенькій хатинці з садком, де влітку цвіли мальви, а взимку сніг вкривав усе білою ковдрою.
Максимко обожнював приходити до бабусі, бо там завжди пахло свіжим хлібом, варенням і любов’ю. Мама, учителька в школі, і тато, механік у гаражі, працювали багато, але ввечері вся родина збиралася разом, і Максимко відчував себе центром їхнього маленького світу.
Святий Миколай для Максимка був не просто святом – це була магія! Ще з п’яти років він вірив, що вночі на чарівному коні приїжджає сам святий з неба, заглядає у віконце і кладе подарунки в черевички.
“Мамо, а святий Миколай знає, що я цього року був дуже слухняним?” – запитував він маму щоосені.
“Звичайно, синку, – усміхалася мама, обіймаючи його. – Бо ти ж допомагаєш бабусі в саду, миєш тарілки і навіть татові в гаражі інструменти подаєш!” Тато сміявся: “А ще ти мої гайки не губиш, молодець!”
Але цього року Максимко вирішив, що просто чекати подарунків – нечесно. “Я сам буду святим Миколаєм! – подумав він одного морозного листопадового вечора.
– Підготую сюрпризи для мами, тата і бабусі! Щоб вони прокинулися і сказали: ‘Ой, який чарівний день!'” Ідея зародилася, коли бабуся розповідала казку про те, як святий Миколай сам робив подарунки бідним дітям.
“Бабусю, а якщо я зроблю подарунки сам, святий Миколай буде радий?” – запитав Максимко, сидячи на її колінах біля печі.
“Радий, онучку, дуже радий! – відповіла бабуся, гладячи його кучеряве волосся. – Бо найкращі подарунки – ті, що зроблені від серця.”
З того дня Максимко почав таємно планувати. Він взяв старий зошит, який знайшов у бабусиній комірчині, і почав малювати список.
“Для мами – щось гарне, бо вона любить квіти і малювати. Для тата – щось для гаража, бо він каже, що інструменти – його найкращі друзі. Для бабусі – щось смачне і тепле, бо вона завжди пече нам пиріжки.”
Кожен вечір, коли дорослі думали, що він грається з конструктором, Максимко шепотів сам до себе: “Тсс, це секрет! Ніхто не дізнається до самого Дня Святого Миколая!”
Подарунок для мами: Малюнок з душею
Першим Максимко вирішив зробити подарунок для мами. Вона була його сонечком – завжди співала пісеньки, коли готувала вечерю, і малювала з ним ангелів на папері.
“Мамо, а ти любиш троянди?” – запитав він одного дня за обідом. “Люблю, Максимку, червоні, як твої щічки!” – засміялася мама. “А якщо я намалюю тобі цілу галявину троянд?” – вигукнув він, але швидко прикусив язика. “Ой, ну намалюй, коли захочеш!” – сказала мама, не здогадуючись.
Максимко обрав найкращий аркуш паперу з маминої вчительської пачки – білий, як сніг. Він сів за стіл у своїй кімнаті, узяв олівці і почав.
Спочатку намалював велику галявину: зелену траву, червоні троянди з жовтими серцевинами, блакитне небо з хмаринками. “Але це не просто квіти, – подумав він. – Тут буде наша родина!”
Посередині він намалював маму в своїй синій сукні, з довгим волоссям, що майорить на вітрі. Поруч – тата з гайковим ключем, бабусю з кошиком яблук і себе самого, що тримає кульку. “Ось так! – шепотів він, зафарбовуючи пелюстки. – Мамо, це для тебе, щоб ти пам’ятала, як ми тебе любимо!”
Та малюнок потребував обрамлення. Максимко побіг до бабусі. “Бабусю, а в тебе є блискітки?” – запитав він, ховаючи папір за спиною. “Є, онучку, в старій коробці з рукоділлям! – відповіла бабуся. – А для чого?” “Для чарівництва! – вигукнув Максимко. – Тобто… для школи!”
Бабуся всміхнулася: “Бери, скільки треба. І нехай чарівництво вдасться!” Він посипав малюнок золотими блискітками на пелюстках троянд і срібними зірочками на небі. “Тепер це як справжня казка! – радів він. – Мамо скаже: ‘Максимку, це найкращий подарунок у світі!'”
Але щоб зробити його особливим, Максимко написав віршик. Він довго думав, ховаючись під ковдрою з ліхтариком. “Дорога мамо, ти як квітка в саду, / Люблю тебе більше за сонце і хмару. / Ці троянди для тебе від мене і від Миколая, / Щоб ти щодня посміхалася, як зірка ясна!”
Написав кривенько, але від серця. “Готово! – прошепотів він, склеюючи все. – Тепер ховати в шафу, під подушки, ніхто не знайде!”
Подарунок для тата: Інструмент з любов’ю
Наступним був тато. Максимко знав: тато – герой! Він лагодив машини, робив гойдалку в саду і навіть самі сани для санок.
“Тату, а тобі подобається, коли інструменти блищать?” – запитав Максимко одного суботнього ранку в гаражі. Тато витер руки ганчіркою: “Ще б пак, синку! Блискучий ключ – як новий друг. Чому питаєш?” “Та так, просто… А якщо я зроблю тобі чохол для ключів?” – ледь не здався Максимко, але швидко додав: “Для школи, на урок праці!”
Ідея народилася миттєво. Максимко знайшов у бабусиній комірчині стару шкіряну куртку тата, яку той викинув. “З цього зроблю!” – вирішив він.
Але спочатку пішов до тата в гараж і “випадково” подивився на його інструменти. “Тату, а цей ключ – твій улюблений?” – показав на великий гайковий. “Так, ним я все лагоджу! – гордо сказав тато. – Без нього нікуди.” “Тоді для нього і зроблю!” – подумав Максимко.
Він попросив маму купити в крамниці грубу тканину – синю, як татів комбінезон. “Мамо, це для шкільного проєкту, – збрехав він з янгольською посмішкою. – Вчителька сказала: кожна дитина повинна пошити щось корисне!” Мама засміялася: “Добре, бери. Але щоб акуратно!” Д
ома Максимко розклав тканину на підлозі, взяв ножиці (під наглядом бабусі, бо “сам не можна, онучку!”) і вирізав прямокутник. “Тут буде кишеня для ключів, – бурмотів він. – І петелька, щоб чіпляти на стіну!”
Шиття було найважчим. Бабуся навчила: “Ось так, голку тримай міцно, нитку – червону, як любов!” Максимко колов пальці, але не здавався. “Ай! Бабусю, боляче! – скиглив він. – Але для тата витримаю!” За три вечори чохол був готовий: три кишені різного розміру, з написом “Татові від Максимка і Святого Миколая”, вишитим хрестиком.
Максимко ще приліпив блискучі наклейки у формі гайок – з бабусиної колекції. “Тату, ти будеш радий! – уявляв він. – Скажеш: ‘Синку, це найкращий помічник у гаражі!'”
Щоб додати чарівності, Максимко намалював на чохлі маленького ангела з молотком. “Святий Миколай допоможе татові лагодити машини швидко!” – сміявся він, ховаючи подарунок у свою таємну коробку під ліжком.
Подарунок для бабусі: Сюрприз з теплом
Бабуся була серцем родини. Вона розповідала казки, пекла медовики і завжди казала: “Максимку, ти моє сонечко!” Подарунок для неї мав бути смачним і затишним. “Бабусю, а ти любиш печиво?” – запитав Максимко, сидячи на кухні. “Люблю, онучку, особливо з корицею і горіхами! – відповіла бабуся, замішуючи тісто.
– А чому?” “Та так… А якщо я сам спеку?” – вигукнув він. Бабуся засміялася: “Спікати? Ти? З твоїми маленькими ручками? Давай разом!” “Ні-ні, сам! – швидко відповів Максимко. – Це секрет!”
Він обрав рецепт з бабусиної старої книги: ” печиво з секретом”. Треба було замісити тісто з борошна, меду, горіхів і кориці. Максимко прокрався на кухню пізно ввечері, коли всі спали. “Тсс, тихо!” – шепотів він сам собі.
Виміряв борошно склянкою, мед – ложкою. “Ой, липке! – хихикав він, коли тісто прилипло до рук. – Але буде смачне!” Формував печиво у формі зірочок, ангелів і чобітків – як у святого Миколая. Кожне печиво ховав у тісто маленький сюрприз: родзинку чи шматочок шоколаду.
Але цього було мало. Максимко вирішив зв’язати бабусі шарфик! “Бабусю, а ти мерзнеш взимку?” – запитав він наступного дня.
“Трохи, онучку, але твої обійми гріють найкраще!” – сказала бабуся. Він узяв пряжу з бабусиної кошика – м’яку, синю, як небо.
Бабуся навчила його в’язати: “Ось так, петельку за петельку.” Максимко сидів вечорами, ховаючи шарфик під светром.
“Одна, дві, десять… – рахував він. – Буде довгий, щоб обіймати бабусю всю!” За тиждень шарфик був готовий: нерівний, з кількома дірками, але теплий. На краю він пришив намистинки у формі сердець. “Бабусю, надінь – і не мерзни! – уявляв він її радість.”
Печиво він поклав у стару баночку, прикрасив стрічкою і написав: “Для бабусі від Святого Миколая і її онучка. Щоб кожен день був солодким!” “Ідеально! – радів Максимко. – Тепер усе готове!”
Таємничі приготування і маленькі пригоди
Протягом усього грудня Максимко жив у напрузі. Він ховав подарунки в різних місцях: малюнок – під матрацом, чохол – у гаражі за ящиком, печиво і шарфик – у бабусиній комірчині за мішками з борошном. “Треба бути обережним! – думав він. – Якщо хтось знайде, сюрприз зіпсується!”
Одного дня сталася пригода. Мама прибирала кімнату і мало не знайшла малюнок. “Максимку, що це стирчить з-під подушки?” – запитала вона.
“Ой, мамо, це… це моя казка! – вигукнув він, хапаючи папір. – Не дивись, ще не готово!” Мама всміхнулася: “Добре, добрий мрійнику. Допомагай швидше!” Максимко зітхнув з полегшенням: “Фух, врятував!”
Іншого разу тато зайшов у гараж і побачив нитки від чохла. “Хм, звідки тут тканина? – пробурмотів він. – Максимко, ти тут грався?” “Ні, тату, це… вітер приніс! – збрехав хлопчик, червоніючи. – Я просто інструменти перекладав!” Тато розсміявся:
“Допомагай, значить? Молодець, синку!” А бабуся одного вечора знайшла крихти печива в комірчині. “Хто тут мишку годував? – запитала вона. – Максимку, ти?”
“Бабусю, це… миша Святого Миколая тренувалася! – вигадав він. – Скоро приїде!” Бабуся похитала головою: “Який ти вигадник!”
Максимко також готувався до самого свята. Він навчився нову пісеньку: “Святий Миколай, ти чарівник добрий, / Подарунки кладеш у черевички нам!” Кожен вечір перед сном він шепотів: “Святий Миколай, допоможи мені! Щоб мої подарунки сподобалися!” І снив, як усі радіють.
Ніч перед святом: Чарівна напруга
Напередодні Дня Святого Миколая, Максимко не міг заснути. Сніг падав великими пухнастими пластівцями, вітер завивав за вікном, і все здавалося чарівним.
“Завтра! – думав він, ворочаючись у ліжку. – Треба все зробити вночі, як справжній святий!”
Близько півночі, коли будинок заснув, Максимко тихенько встав. Він узяв ліхтарик, коробку з подарунками і сани (ну, той старий ящик з коліщатками).
“Тсс, не шуми!” – шепотів він крокам. Спочатку пішов до маминого черевика біля дверей. Поклав туди малюнок, перев’язаний стрічкою. “Мамо, прокидайся і радій!” – прошепотів він.
Потім – до татового чобота в коридорі. Чохол ідеально вмістився. “Тату, тепер твої ключі в безпеці!” Нарешті – до бабусі. Її черевики стояли біля печі. Максимко поклав баночку з печивом і шарфик. “Бабусю, грійся і їж солоденьке!”
Але раптом почув шум! “Ой, хто там?” – ледь не вигукнув він. То кіт Мурчик стрибнув з полиці. “Мурчику, ти мене злякав! – прошепотів Максимко. – Але тепер усе готове!” Він швидко повернувся до своєї кімнати, поклав у свій черевичок цукерку (від себе, бо “святий поділиться!”) і заснув солодким сном.
Ранок чуда: Радість і сльози щастя
Ранок був сонячним. Першою прокинулася мама. “Дивіться, у черевиках подарунки! – вигукнула вона. – Святий Миколай прийшов!” Усі побігли до коридора.
Тато витяг чохол: “Ого! Що це? ‘Татові від Максимка і Миколая’? Синку, ти… ти зробив?” Максимко робив вигляд, що здивований: “Я? Ні, це святий!”
Мама розгорнула малюнок і ахнула: “Максимку! Це ж наша родина на галявині! Які красиві троянди! І віршик… Ой, сину, я плачу від щастя!” Вона обійняла його так міцно, що він ледь дихав. “Мамо, тобі сподобалося? – запитав він, сяючи. – Я сам малював, три дні!” “Найкращий подарунок! – сказала мама. – Ти мій маленький художник!”
Тато приміряв чохол: “Ідеально! Ключі не загубляться. Максимку, ти майстер! Як ти пошив?” “З бабусиною допомогою, тату, але секретно! – гордо відповів хлопчик. – Тепер лагоди машини швидше!” Тато підняв його на руки: “Дякую, герою! Ти кращий помічник!”
Бабуся витягла баночку: “Печиво? Моє улюблене! І шарфик… Онучку, ти в’язав? Дивись, який теплий!” Вона накинула його на плечі і розплакалася. “Бабусю, не плач! – кинувся Максимко. – Я сам пік, вночі! Щоб ти не мерзла!”
Бабуся поцілувала його: “Ти мій святий Миколай! Найсолодший подарунок у житті!”
Вся родина сіла за стіл. Бабуся спекла пиріжки, мама заварила чай, тато розповів анекдот. Максимко заспівав пісеньку:
“Святий Миколай, дякуємо тобі! За радість, за подарунки, за любов у родині!” Усі підспівували, сміялися і обіймалися.
День повний тепла: Гуляння і спогади
Після сніданку родина пішла гуляти. Сніг хрустів під ногами, сонце блищало. Максимко катався на санчатах, тато будував снігову бабу, мама малювала ангелів на снігу, бабуся розповідала: “Коли я була маленькою, святий Миколай приносив нам горіхи в панчохи…”
Вдома вони пили гарячий шоколад. “Максимку, розкажи, як ти все готував? – просила мама. – Ми ж нічого не помітили!” Він сміявся: “Таємно! Малюнок – з блискітками, чохол – з твоєї куртки, тату, печиво – з медом!” Тато дивувався: “З моєї куртки? Геній!”
Ввечері прийшли сусіди, і Максимко хвалився: “Я цього року був помічником Святого Миколая!” Усі сміялися, ділилися подарунками. Бабуся спекла ще печива за його рецептом: “Тепер наш сімейний секрет!”
Казка, що триває
З того Дня Святого Миколая Максимко знав: найкращі подарунки – не з крамниці, а з рук і серця. Родина стала ще ближчою.
Щороку він готував нові сюрпризи, а мама зберігала той малюнок над ліжком, тато – чохол у гаражі, бабуся – шарфик і баночку.
“Максимку, ти наш чарівник! – казала мама перед сном. – Дякуємо за цей день!” “І я дякую вам! – відповідав він. – Бо з вами свято щодня!”
І так, у тому маленькому містечку, де сніг завжди був чарівним, родина святкувала Миколая з любов’ю, що гріла душі тепліше за будь-який шарфик. А святий Миколай, мабуть, з неба посміхався: “Молодець, хлопчику! Ти продовжив мою справу!”
Галина Червона
