— Бачу, що в великому обмані ти живеш — коханка в чоловіка твого! — випалила жінка, схопивши за руку на вулиці 31 грудня.
— Не любить тебе чоловік давно, інша в нього на серці, — ворожка в різнокольоровій хустці пильно дивилася на Сашу чорними, як ніч очима. — Півроку вже!
Руку жінки незнайомка міцно стискала пальцями з важкими каблучками.
— Але ж він постійно товче, що йому, окрім мене, ніхто не потрібен, — засмучено дивувалася Олександра.
— Бреше! — запевнила її жінка, дзвенячи каблучками. — Краще відпусти його.
— Та я й не тримаю…
Екзотична дама заскочила Сашу зненацька, посеред вулиці, на якій вирувала передноворічна метушня. Олександра якраз виходила з магазину, стискаючи в руках яскравий пакет із подарунком для коханого чоловіка Андрія, коли її перехопила ця дивна жінка.
— Бачу, що в великому обмані ти живеш, — випалила вона і, не давши Саші схаменутися, заявила. — Коханка в нього.
Саша, звісно, неодноразово чула про такі вуличні фокуси, коли подібні жінки запросто можуть загіпнотизувати, переконати в чому завгодно й витрусити кишені дочиста. І вірити їм не можна категорично. Але ця ворожка була така переконлива… Чи все ж гіпноз?
— Тримаєш ти його, тримаєш, — запевнила її, тим часом, жінка. — Собою тримаєш. Жаліє він тебе. Зроби так, щоб він сам пішов.
— Що за маячня ви верзете? — не витримала вона.
— Ти мене слухай, — провадила далі ворожка. — Цієї ночі доля твоя круто зміниться, побачиш.
Наговорившись, балакуча дама пішла, залишивши Сашу в повному розпачі.
На ватяних ногах вона попрямувала додому. Святковий настрій миттю звітрився. Саша дістала телефон, набрала номер матері й розповіла їй про загадкову зустріч.
— Сашко, ти чого, як маленька, — бурчала на неї матір. — Учора на світ народилася? Не знаєш, як вони людей дурять? Ти гроші й коштовності перевір!
Гроші були на місці, дорога, родинна каблучка також.
— Усе одно дурниця, — підсумувала мама. — Плюнь і забудь.
Дорогою додому Саша переконувала себе, що мати має рацію, і вірити словам ворожки не варто. Суцільне шарлатанство. І їй майже це вдалося. Для певності Олександра порилася в Інтернеті на тему вуличного обману такими ворожками й майже заспокоїлася. Щоб остаточно відволіктися, Саша почала готувати святковий стіл. Адже сьогодні в них із чоловіком Андрієм був 10-й, ювілейний Новий рік разом.
Чоловік подзвонив близько 9-ї вечора.
— Малюк, я затримаюся трохи, — повідомив Андрій. — На роботі повний завал. Не встигли з річним звітом, добиваємо. До півночі точно буду.
— Добре, любий, — спокійно сказала Саша. — Тим паче, мені тобі дещо треба розповісти.
— Так, дрібниця. Просто разом посміємося.
Попрощавшись із чоловіком, Саша почала ритися в шафі, вибираючи святкову сукню. Поки вона прикладала перед дзеркалом до себе то один варіант, то інший, у двері задзвонили. На порозі стояв зовсім незнайомий чоловік років 40.
— А ось і я! З прийдешнім! — радісно повідомив він.
— Ви хто? — злякано спитала Олександра. — Мабуть, ви помилилися.
— Та ти що, Сашулю, це я, Ігор, — Чоловік дивився на Сашу здивовано й навіть ображено. — Ти ж сама мене запросила.
— Я? — у шоці спитала Саша. — Я вас уперше бачу.
— Не зрозумів, — щиро здивувався Ігор і поліз по телефон.
Він назвав прізвище Саші та її адресу.
— Усе правильно?
— Так, — здивувалася жінка. — Але звідки…
Візитер добив Сашу демонстрацією її власної фотографії.
— А це? — чоловік запитливо дивився на неї. — До речі, в житті ти ще красивіша. Гаразд, Саш, пожартували й годі. Я, звісно, ціную гумор, але не після трьох днів дороги.
— Але це справді якась помилка, — Саша почувалася цілком безпорадною в цій ситуації, але все ж таки ще робила відчайдушні спроби. — Я ніколи не реєструвалася на цьому сайті. Повірте мені.
Обличчя Ігоря спохмурніло.
— Що ж, гарний жарт. Гаразд, з прийдешнім.
Ігор вийшов, і Саша зачинила за ним двері. Вона була цілком розгублена.
— Що за день сьогодні? — подумала Саша вголос і набрала номер чоловіка.
У відповідь почулися довгі гудки. Саша вже збиралася відійти від дверей, коли почула шарудіння в під’їзді. Подивившись у вічко, вона нічого не побачила. Шарудіння повторилося. Жінка обережно відчинила двері й виявила під ними Ігоря.
— Ви ще тут? — здивовано спитала вона.
— А куди мені йти? Мій поїзд тільки завтра ввечері, а надворі морозяка. Класне запрошення разом зустріти Новий рік, нічого не скажеш.
Саша якийсь час вагалася, але потім зважилася.
— Гаразд, заходьте, зігрійтеся, — запросила вона незнайомця. — Я спробую якось пояснити чоловікові, коли він повернеться. Хоча навіть не уявляю, як.
— То в тебе ще й чоловік є?
Саша не відповіла, і Ігор увійшов.
— Ви, мабуть, зголодніли з дороги? — спитала Саша.
— Та чого ти мені все «викаєш»? — психанув Ігор. — Ми з тобою давно спілкувалися, як близькі люди.
— Я й досі нічого не розумію, але, сподіваюся, все скоро з’ясується.
Саша ще не встигла розкласти салати по вазочках, тому накладала Ігореві просто з великої миски. Він почав жадібно їсти. Час наближався до 10-ї, а від Андрія все ще не було жодних звісток. Саша знову набрала його номер і почула довгі гудки. «Дивно», — подумала вона. Це було несхоже на її чоловіка. Щоб розбавити паузу, вона почала ставити гостеві стандартні запитання про нього самого. Ігор відповідав із подивом.
— Я ж тобі все розповідав.
Але все ж відповідав. Сам він давно проживає закордоном. 38 років. Не одружений, дітей немає. Подумавши, Саша почала розпитувати його про те, як вони познайомилися, коли.
— Півроку тому, — відповів Ігор. — Ти ж сама мені написала.
Саша зовсім заплуталася.
Ігор не був схожий на погану людину. Принаймні, говорив він цілком щиро. Невже настільки гарний актор?
Годинник уже показував початок 12-ї, а телефон Андрія, як і раніше, не відповідав. Саша почала нервувати. Ігор поглядав на неї з підозрою.
— А в тебе точно чоловік є, чи це гра така? — з недовірою спитав він.
— Зранку був! — мало не плачучи відповіла Саша.
Ігор, поміркувавши, попросив Сашу розповісти про себе. Вона погодилася. Після кількох перших фраз Ігор насупився.
— Стривай, — зупинив він Сашу. — У мережі ти мені зовсім інше розповідала. Або брехала, або…
Саша запитливо дивилася на Ігоря.
— Можеш вважати мене божевільним, але, мені здається, тебе хтось підставив, — сказав він.
— Хочеш сказати, що хтось від мого імені створив анкету і спілкувався з тобою?
— От саме. І дав твою адресу. Тільки б зрозуміти, хто й навіщо?
У Саші поки що жодних версій не було. Вона з жахом помітила, що на годиннику вже майже 12. Андрій мовчав. Ігор теж помітив, котра година.
— Новий рік зовсім скоро, — зауважив він. — Зустрічатимемо?
Саша мовчки пішла в кухню й повернулася звідти з пляшкою шампанського. Рівно о 12 вони встигли розлити його по келихах і цокнутися.
— Загалом, із Новим роком, — невпевнено сказав Ігор.
— І вас, — відповіла Саша.
На її телефоні пролунав сигнал оповіщення.
— Нарешті!
Саша схопила телефон, упевнена, що це Андрій. Однак номер був їй незнайомий. Побачене приголомшило Сашу. Це були селфі її чоловіка. Він був в обіймах із якоюсь дівицею. Жінку буквально кинуло в холодний піт.
— Господи…
— Що сталося? — Ігор дивився на неї зі щирим занепокоєнням.
Саша впустила телефон і затулила обличчя руками. Ігор підняв ґаджет і мимоволі глянув на екран, потім перевів погляд на Сашу.
— Це… Це твій чоловік?
Саша розплакалася й побігла у ванну. Ігор почував сильну незручність. Він ще раз подивився на фото й почав щось зіставляти в голові. Коли Саша повернулася, в Ігоря в голові народилася вже ціла версія.
— Слухай, а ти знала, що твій гуляє? — спитав він Сашу.
— Ні, — тихо відповіла вона. — Тільки зараз дізналася… Хоча…
У пам’яті спливла денна зустріч із ворожкою на вулиці та її слова: «Інша в нього на серці. Півроку вже!». Саша подивилася на Ігоря.
— Ти казав, що я тобі півроку тому написала?
— Ну так…
Саша й Ігор дивилися одне на одного, розуміючи, що обоє думають про одне й те саме. Їхні роздуми перервав дзвінок на телефон Саші. Це був черговий лікар. Він повідомив, що її чоловік зараз у лікарні з сильним отруєнням. Саша швидко викликала таксі. Ігор зголосився поїхати з нею.
У приймальному спокої Сашу й Ігоря зустрів лікар. Він повідомив, що Андрія доставили до лікарні в стані сильної інтоксикації. «Швидку» викликала жінка, з якою зараз розбирається поліція.
Розмова йшла там само, у лікарні. Саша без труднощів упізнала ту саму дівицю з надісланих їй фотографій. Вона якраз давала свідчення, частину з яких Саша почула.
— … Я злякалася й викликала «швидку», — говорила дівчина.
— Що за траву ти йому підсипала? — питав поліціянт.
— Не знаю. Мені її ворожка дала. А я їй заплатила, щоб вона його дружині очі розплющила… Я просто хотіла бути з ним, розумієте???? Але не розрахувала!
Раптом дівчина побачила Сашу й осіклася. Саша холодно дивилася на неї. Вона не сказала жодного слова й просто пішла. Ігор поквапився за нею.
На вулиці Саша дала волю почуттям. Сльози душили жінку, вона хапала ротом морозне повітря, але це їй не допомагало. Раптом вона відчула, як хтось міцно її обійняв і притиснув до себе. Це був Ігор.
— Усе, Саш, усе, тихо! Розумію тебе, сам через це пройшов! Ходімо.
Вони повернулися додому до Саші, й Ігор сам заварив чай. Сашу трясло. Він загорнув її в плед і вручив гарячу чашку.
— Випий, це допоможе.
Потім він уклав Сашу спати на диван, а сам улаштувався поруч у кріслі.
Ближче до вечора 1-го січня Саші знову зателефонували з лікарні й повідомили, що Андрій отямився.
Він дивився на дружину загнаним звіром. Саша була холодна.
— Маленька, вибач… Біс попутав. Я ж до неї заїхав, щоб остаточно все обірвати. Якого біса на цей чай погодився… Сашулю… Благаю тебе…
— Я подаю на розлучення, Андрію, — спокійно сказала Саша. — Одужуй.
— Сашо! — крикнув їй услід Андрій, але жінка навіть не зупинилася.
Увечері вона проводжала Ігоря на вокзалі.
Якийсь час вони ніяково мовчали.
— Ну, ще раз із Новим роком, — першим порушив мовчанку Ігор.
— Дякую, і тебе, — усміхнулася Саша.
Ігор знову зам’явся.
— Слухай… Я подумав… Може, зі мною поїдеш? Саш, ти не подумай…
— Я приїду, Ігорю, — несподівано твердо сказала Саша. — Обов’язково приїду. Розберуся з розлученням і приїду.
Ігор буквально засяяв. Пролунав гудок, що сигналізував про відправлення поїзда. Ігор скочив на підніжку.
— Я тебе чекатиму! — крикнув він, заглушуваний пришвидшеним стукотом коліс.
Саша нічого не кричала у відповідь, а просто махала рукою. На душі в неї було тепло й спокійно. Її захопило відчуття початку нового щасливого життя. Де тепер це життя відбуватиметься, Саша не уявляла, зате точно знала, з ким.
